Пастуша повiсть про Дафнiса i Хлою

5. Поки вони були так заняті, з міста прийшов другий посланець, який звелів якомога скоріше зібрати виноград. Він сам, казав він, лишиться тут, поки з винограду не зроблять сусло, а потім він негайно повернеться до міста, щоб супроводити сюди владаря, як тільки закінчаться осінні жнива. Цього Евдрома - бо так звали посланця, тому що служба його була прудко бігати⁴¹ - вони прийняли з найбільшими ознаками гостинності і, не гаючись, почали збирання винограду, зносили виноград у давила, наливали сусло в бочки, а найкращі з виноградних грон зрізали вкупі з лозою, щоб ті, що приїдуть із міста, теж мали уяву про пишність урожаю.

6. Коли Евдром уже збирався поспішати назад до міста, Дафніс теж приніс йому чималі подарунки, як годилося козопасові,- добре відгнічений сир, молоденьке козля, білу з довгою вовною козячу шкуру, щоб узимку в дорозі накриватись. Евдром зрадів, поцілував Дафніса і обіцяв сказати владареві про нього багато доброго. Отак він покинув їх у доброзичливому настрої; а Дафніс у неспокої пас далі стада разом із Хлоєю, та й вона мала багато клопоту і тривоги. Бо хлопець, який досі звик бачити тільки кіз, овець, селян і Хлою, мав тепер уперше побачити владаря, якого знав лише на ім’я. Тому вона турбувалася за Дафніса, як він стане перед владарем; і ще смутили їй душу думки про шлюб - побоювання, що даремні будуть їх мрії. Тому поцілунки їх були безупинні, а обійми такі, неначе вони зрослися в одне. Але в їх поцілунках було побоювання, і острах був в обіймах, неначе вони боялися вже присутності владаря, або мусіли від нього ховатись. До цього трапилася з ними ще така біда.

7. Був якийсь Лампіс, грубий волопас. Він теж сватав у Дріаса Хлою і вже приніс йому великі подарунки, щоб скріпити союз. Але дізнавшись, що Дафніс одружиться з Хлоєю, якщо владар дозволить, він вирозумів спосіб розгнівати проти них владаря. Знаючи, що владареві дуже до серця той сад, він поклав зіпсувати його і спустошити якомога. Якби він почав рубати, дерева, то стук видав би його; тому він вирішив узятисъ до квітів і знищити їх. Діждавшися ночі, переліз він через колючу огорожу, вирвав одні, поламав другі, розтоптав треті, немов свиня і непомітно втік знову геть. Наступного ранку Ламон прийшов у сад, щоб полити квіти водою з джерела. Побачивши таке спустошення цілого місця, неначе тут був якийсь ворог або грабіжник, він розірвав на собі одяг і голосно заволав до богів, так що Міртала, кинувши те, що було в неї в руках, поспішила до нього, а Дафніс, який був уже вигнав своїх кіз, повернувся і побіг до Ламона. Побачивши це, вони почали кричати, а почавши кричати - плакати.

8. Звичайно, такий сум за квіти був би дурний; але вони плакали тому, що боялися владаря; навіть чужинець, якби він це бачив, заплакав би, бо це місце було позбавлене всієї краси, і скрізь видно було тільки розриту землю. А те, що лишилось від руйнування, цвіло й далі і сяяло і навіть розтоптане дивувало красою, і без угаву літали бджоли над квітами з постійним дзижчанням, неначе оплакували їх. У своєму горі кричав Ламон: «Лихо розовим кущам - які вони поламані. Лихо фіалкам - які вони розтоптані! Лихо нарцисам і гіацинтам, які вирвав з корінням хтось лихорадісний! Повернеться весна, а вони вже не будуть цвісти, буде літо, а вони вже не будуть пишно розпускатись; буде й осінь, але вони вже нікого не уквітчають. А ти, о боже Діонісе, чи ти теж не змилосердився над бідними квітами, серед яких ти живеш, на які ти дивишся, якими я тебе так часто квітчав? Як я тепер покажу сад владареві? Що він подумає, коли це побачить? Повісить він мене, старого чоловіка, на першій сосні, як Марсія,⁴² а може й Дафніса, неначе його кози це зробили».

9. Після цих слів ще гарячіші сльози полилися в них, бо вони плакали вже не за квітами, а за власним тілом. Хлоя теж плакала так, неначе Дафніса вже мали повісити, і вона вже не хотіла, щоб владар їх приїхав, і проводила в сумуванні свої дні, неначе бачила вже, як шмагають Дафніса. А коли настала ніч, приніс Евдром звістку, що старий владар через три дні прибуде, а син його буде вже завтра. Вони знову почали обговорювати цю пригоду і прохали тепер Евдрома порадитися з ними. Цей же, по-дружньому ставлячись до Дафніса, порадив їм розповісти все спочатку молодому панові і обіцяв їм свою допомогу при цьому, бо він користався з його дружби, бувши його молочним братом. І коли настав день, вони так і зробили.

10. Астіл приїхав верхи, а з ним його паразит,⁴³ так само верхи. В Астіла був перший пушок на підборідді, але Гнафон - бо так звали нахлібника⁴⁴ - давно вже стриг бороду. Ламон, з Мірталою і Дафнісом, припавши до ніг Астіла, благав змилосердитись над нещасним старим і відвести від нього, що нічим не зрадив, гнів свого батька; після цього він розповів йому все. Астіл, зворушений благаннями, пішов у сад, побачив спустошення і сказав їм, що буде просити в батька пробачення за самого себе і зверне провину на коней, ніби вони, прив’язані там, розігрались, відірвались і поламали, розтоптали та порвали квіти. За це побажали йому Ламон і Міртала всякого добра, а Дафніс приніс йому дари - козенят, сири, птахів із пташенятами, грона винограду на лозах, яблука на гілках. Серед подарунків було й запашне лезбоське вино - найкращий з усіх напоїв.

11. Астіл прихильно прийняв це все і занявся полюванням на зайців, як багатий юнак, що жив завжди в розкошах і приїхав тепер на село, щоб мати втіху від нових розваг. Але Гнафон - людина, що вміла тільки їсти й пити надміру і була неначе сама лише щелепа та черево та те, що під черевом, добре роздивився Дафніса, коли той приніс свої дари. Від природи схильний до хлоп’ячого кохання, побачивши таку красу, якої навіть у місті не можна знайти, він поклав взятися до Дафніса, думаючи, що козопаса не важко буде умовити. Маючи це на думці, він не взяв участі в полюванні, а блукаючи по морському берегу, де пас Дафніс, він казав, що хоче подивитись на кіз, але насправді дивився тільки на Дафніса. Щоб прихилити до себе пастуха, він похвалив кіз, і звелів йому пограти на дудці, запевняючи, що незабаром здобуде йому волю, бо він усе може зробити.

12. Приручивши отак хлопця, Гнафон підстеріг його вночі, коли він гнав додому кіз із пасовища, і, приєднавшись до нього, почав цілувати, а потім попросив дозволити йому ззаду те, що кози дозволяють козлам. Коли Дафніс нарешті зрозумів його і сказав: «Що козли покривають кіз, це добре, але ніколи я ще не бачив, щоб козел ліз на другого козла, або баран замість овець на барана, або півні замість курей, на півнів»,- Гнафон хотів взяти його силоміць, наклавши руки на нього. Але Дафніс кинув п’яну людину, що погано трималася на ногах, одним поштовхом на землю і втік, як молоде щеня, лишивши на землі того, кому потрібний був для опори чоловік, а не хлопець. Більше Дафніс взагалі не цікавився Гнафоном, а, пасучи кіз то тут, то там, уникав його і тримався ближче до Хлої. Та й Гнафон більше не переслідував Дафніса, довідавшись, що він не тільки гарний, а й дужий. Але він чекав сприятливого моменту, щоб поговорити про нього з Астілом, і сподівався дістати його в подарунок від юнака, який охоче наділив Гнафова пишними й багатими дарами.

13. Але в той час він нічого не міг зробити, бо Діонісофан приїхав із Клеарістою, і скрізь чути було гамір і брязкіт від коней, рабів, чоловіків, жінок. Тим часом Гнафон вигадував довгу любовну промову. Діонісофан уже наближався до старечого віку, а проте був високий і гарний, так що міг би ще позмагатися з юнаками; до того ж він був багатий, як мало хто, і чесний, як ніхто. Тільки но прибувши, він у перший же день приніс жертви всім сільським богам - Деметрі,⁴⁵ і Діонісу, і Пану, і німфам,- а всім присутнім звелів він піднести кругову чару. Наступних днів він оглядав Ламонове господарство. І побачивши поля в борознах, грона на виноградних лозах, і сад у всій красі - бо щодо квітів Астіл узяв на себе провину,- він дуже зрадів і похвалив Ламона і обіцяв йому відпустити його на волю. Після того пішов він униз на пасовище поглянути на кіз і на їх пастуха.