Жак фаталiст i його пан

Пан: Яка переконана, що дістала її, а насправді — ні.

Жак: Як і перед Денізою дві сусідки в нашому селі.

Пан: Які вірили, що дістали твою цноту, хоч її й сліду не було.

Жак: Так.

Пан: Обдурити двох, не віддавши їм своєї невинносте, не велика штука.

Жак: Ось послухайте, мій пане, з правого куточка ваших уст, що підноситься, і з руху вашої лівої ніздрі я прочуваю, що ліпше буде, коли я розповім вам з доброї волі, ніж змушувати себе просити; тим більше, що я почуваю, як збільшується мені біль у горлі, а історія мого кохання довга, і в мене вистачить охоти хіба на одне чи двоє коротких оповідань.

Пан: Якби Жак хотів зробити мені велику приємність...

Жак: То що він мав би зробити?

Пан: Почати з історії про втрату своєї невинности. Признатися тобі одверто? Я завжди був ласий на оповідання про цю велику подію.

Жак: А то чому, коли ваша ласка?

Пан: Тому що з усього іншого в цьому роді це єдине пікантне; усе наступне вже тільки звичайне й банальне повторення. Я переконаний, що з усіх гріхів молодої грішниці панотець зацікавиться на сповіді в першу чергу цим.

Жак: Мій пане, мій пане, я бачу, який ви зіпсований, і може статися, що в передсмертну годину нечистий може явитися вам у тій самій подобі, що й Ферраґусові.*

Пан: Може статися й таке. Але я можу заложитися, що твоєю учителькою була якась стара сільська хвойда.

Жак: Не закладайтеся, бо програєте.

Пан: Тоді служниця твого панотця?

Жак: Не закладайтеся, бо програєте знову.

Пан: Його небога?

Жак: Його небога могла луснути з поганого настрою й побожности; дві якості, які добре між собою узгоджуються, але до мене ніяк не пасують.

Пан: У такому разі я, здається, тепер відгадав.

Жак: Щодо мене, то мені зовсім так не здається.

Пан: Якось у базарний день чи на ярмарку...

Жак: Не було тоді ні ярмарку, ні базару.

Пан: Ти пішов до міста...

Жак: Я не ходив до міста.

Пан: А там, угорі, було написане, що ти маєш зустріти в якомусь шинку одну з тих послужливих істот; що ти нап'єшся...

Жак: Ні, я був натще; а якщо там, угорі, було щось написане, то хіба те, що ви в цю годину маєте висилюватися в хибних припущеннях і впадати в ту саму помилку, яку мені закидали: затятися відгадувати і все не туди. Отак, як ви бачите мене перед собою, мій пане, я був свого часу охрищений.

Пан: Як ти пропонуєш почати розмову про втрату твоєї невинности з тієї миті, коли тебе вийняли з христильниці, то ми не скоро дійдемо кінця.

Жак: Отож, я мав хрищеного й хрищену. Майстер Біґр, найкращий стельмах на селі, мав сина. Біґр-батько був мій хрищений, а Біґр-син — мій приятель. Коли нам було вісімнадцять-дев'ятнадцять років, обидва ми закохалися одночасно в молоду швачку на ім'я Жюстина. Не сказати, щоб вона була жорстока, але їй хотілося набити собі ціну, давши комусь першому гарбуза, і на цю ролю вона обрала мене.

Пан: Це знову одна з дивних жіночих примх, які ніколи не можна зрозуміти.

Жак: Усе житло колесника Біґра, мого хрищеного, складалося з майстерні й вишок. Його ліжко стояло в глибині майстерні. Біґр-син, мій приятель, спав на вишках, на які можна було злізти за допомогою короткої драбини, що стояла приблизно посередині між ліжком його батька і дверима майстерні.

Коли Бігр, мій хрищений, було добре успиться, Біґр, мій друг, потихеньку відчиняв двері, і Жюстина короткою драбинкою злазила на вишки. Наступного ранку, до схід сонця, заки ще Біґр-батько прокинеться, Біґр-син злазив з вишок, відчиняв двері, і Жюстина зникала потихеньку так само, як і приходила.

Пан: Щоб навідатися ще на одні вишки, на свої чи чужі.

Жак: Чом би й ні? Зустрічі між Біґром і Жюстиною укладалися добре, але мусіло статися так, щоб вони зазнали ускладнення: так було написано угорі, і так мало статися.

Пан: Через батька?

Жак: Ні.

Пан: Через матір?

Жак: Ні, на той час вона вже померла.

Пан: Через суперника?

Жак: Та ні ж бо, ні, ні через якого дідька! Мій пане, так уже записано вам там, угорі, до кінця ваших днів; скільки й житимете, будете відгадувати; і ще раз вам скажу — відгадуватимете не в лад.

Одного ранку, коли мій друг Біґр, більше втомлений, ніж звичайно, чи то від роботи напередодні, чи від нічних утіх, блаженно відпочивав в обіймах Жюстини, раптом з-під маленької драбини пролунав суворий голос:

— Біґре! Біґре! дідчий валяко! Уже благословило до утрені, десь буде коло гав на шосту годину, а ти все ще на своїх вишках! Чи не поклав ти собі перебути там аж до полудня? Може, злізти мені туди, щоб потурити тебе звідти скоріше, ніж тобі бажалося б? Біґре! Біґре!

— Га, батьку?

— А за вісь, на яку чекає той відлюдок фармер, ти забув? Хочеш, щоб він знову прийшов сюди галасувати?

— Його вісь готова, і не мине й чверти години, як він її матиме...

Можете собі уявити переляк Жюстини й мого друга Біґра-сина.

Пан: Я переконаний, що Жюстина назавжди зареклася приходити на вишки і знову прийшла того ж таки вечора. Але як вона вислизнула звідти того ранку?

Жак: Якщо ви знову заходитеся відгадувати, я перестану оповідати... Тим часом Біґр-син зірвався з ліжка: босий, штани в одній руці, а піджак у другій. Поки він одягався, Біґр-батько бурмотів собі під ніс:

— Відколи він утратив голову з цією лобігушкою, усе йде навиворіт. Цьому треба покласти край; так не може тривати далі; маю вже цього досить. І те сказати, якби ж ця дівчина була бодай чогось варта, а то ж тварюка! Господь знає, яка тварюка! Ех, якби бідна покійниця, якій честь була над усе, побачила таке, вона давно б уже відшмагала його, а тій перед усім миром при виході з служби Божої видряпала б очі під церквою; ніщо її не зупинило б. Але коли я терпів собі досі, хай не уявляють, що так триватиме й далі, вони помиляються!

Пан: І ці слова, гадаєш, Жюстина чула з вишок?

Жак: У цьому я не сумніваюся. Тим часом Біґр-син вибрався до фармера, скинувши його вісь на плече, а Біґр-батько почав робити своє. Ударивши кілька разів сокирою, він почув, що його ніс просить понюшки табаки, і почав шукати табатирки, але ніде не міг знайти її, ні по кишенях, ні в головах свого ліжка. «Це той раклюга, — мовив собі, — узяв собі, як звичайно це робить...» Та й поліз на вишки. Якусь мить пізніше він зауважив, що йому бракує також люльки й ножа, і знову поліз на вишки.

Пан: А Жюстина?

Жак: Вона на швидку руч схопила своє манаття і забилася під ліжко та й розпласталася там на животі ні жива, ні мертва.

Пан: А твій друг Біґр-син?

Жак: Віднісши й замотувавши свою вісь та одержавши, що належало, він прибіг до мене і виклав мені усі свої несвітські клопоти, в яких він заплутався. Трохи потішившися з його розповіді, я сказав йому:

— Слухай, Біґре, іди собі погуляй по селу, де тобі захочеться, а я знайду спосіб урятувати тебе. Одне лише прошу тебе: дай мені час...

Ви смієтеся, мій пане; чого вам смішно?

Пан: Нічого.

Жак: Мій друг Біґр пішов. Я одягнувся, бо ще не вставав, і пішов до його батька. Ледве він мене зауважив, як скричав з несподіваної радости, кажучи:

— Гей, хрищенику, де ти взявся! Звідки йдеш і чого прийшов сюди на зорі?..

Мій хрищений Біґр справді любив мене; тож я йому ніби зовсім щиро сказав:

— Ідеться тепер не про те, щоб знати, звідки я прийшов, а про те, як мені повернутися додому.

— Ого, хрищенику, ти пошився у волоцюги; боюся, що ви з Біґром один одного варті. Ти цілу ніч не був дома.

— А мій батько в таких оправах не знає жартів.

— Твій батько добре робить, що в таких справах не знає жартів. Але почнімо з того, що поснідаймо, а пляшка нас на розум наставить.