-->

Останнi орли

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Останнi орли, Старицький Михайло Петрович-- . Жанр: Классическая проза. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Останнi орли
Название: Останнi орли
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 334
Читать онлайн

Останнi орли читать книгу онлайн

Останнi орли - читать бесплатно онлайн , автор Старицький Михайло Петрович
Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року у селі Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер — Черкаська область) в родині дрібного поміщика. Дитинство провів серед мальовничої природи; зазнав відчутного впливу діда — 3.О. Лисенка, колишнього полковника, який брав участь у Вітчизняній війні 1812 року, і був для свого часу людиною дуже освіченою, «знав добре французьку мову, зачитувався Вольтером та й у душі був вольтеріанцем». Усе це дало перші імпульси до формування його світогляду. У роки навчання у Полтавській гімназії Старицький залишився круглим сиротою (1852 р.), і відтоді турботи про його виховання взяв на себе двоюрідний брат його матері — В.Р. Лисенко, батько М.В. Лисенка. Разом з М. Лисенком — майбутнім видатним композитором — Старицький часто гостював у родичів, де співали російські та українські народні пісні, думи, читали заборонені вірші Т. Шевченка. Старицький не тільки прилучився до музичної культури, а й мав змогу ознайомитися з вітчизняною і зарубіжною літературою. На цей же час припадає і захоплення Старицького театром; «Наталку Полтавку», «Москаля-чарівника», «Сватання на Гончарівці», що ставилися аматорським гуртком, він і під кінець життя згадував як найкраще з усього ним баченого. На час навчання в Харківському (1858–1859 роки) і Київському (з 1860 р.) університетах М. Старицький і М. Лисенко були вже добре обізнані з сучасною російською та українською літературою. До цього періоду належать перші оригінальні вірші та переклади Старицького українською мовою творів Крилова, Пушкіна, Лєрмонтова, Огарьова, Міцкевича, Байрона, Гейне, а також перші спроби драматургічної творчості: лібретто опери «Гаркуша» за п'єсою О. Стороженка і сатиричної оперети «Андріяшіада». Разом з Лисенком він створює у Києві аматорський гурток, силами якого на вечорі пам'яті Шевченка в лютому 1864 року було показано «Наталку Полтавку». З 1871 року Старицький веде велику громадсько-культурну роботу, організовує разом з Лисенком Товариство українських сценічних акторів, яке давало спектаклі за їх творами (особливим успіхом користувалася музична комедія «Різдвяна ніч» — лібретто Старицького за Гоголем, музика М. Лисенка). Після повернення у 1881 році з-за кордону він видає перші свої поетичні збірки («З давнього зшитку. Пісні та думи»), п'єси «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «Не судилось», переклад трагедії Шекспіра «Гамлет, принц Данський». Значну частину літературної спадщини Старицького складають переробки, які формально цензурній забороні не підлягали. Малосценічні твори Я. Кухаренка «Чорноморський побут на Кубані» та І. Нечуя-Левицького «На Кожум'яках» він перетворив на динамічні комедії «Чорноморці» (1872 р.) і «За двома зайцями» (1883 р.) (до останньої тематично близький оригінальний водевіль Старицького «По-модньому», 1887 р.). Інсценізація творів М. Гоголя («Тарас Бульба», 1880 р.; «Сорочинський ярмарок», 1883 р.), О. Шабельської («Ніч під Івана Купала», 1887 р.), І. Крашевського («Циганка Аза», 1888 р.), Е. Ожешко («Зимовий вечір», 1888 р.), обробка п'єси Панаса Мирного «Перемудрив» (комедія «Крути, та не перекручуй», 1886 р.), були не механічним пристосуванням їх до сценічних вимог, а творчим переосмисленням. Інколи із запозиченого сюжету виростає цілком оригінальний твір, як, наприклад, драма «Юрко Довбиш» (1888 р.), створена за романом К.Е. Францоза «Боротьба за право». Питання про межі втручання у першоджерело та про авторське право драматурга поставало перед Старицьким і тоді, коли він на основі народних легенд про Марусю Чурай і думи про Марусю Богуславку творив драму «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1887 р.), трагедію «Маруся Богуславка» (1897 р.). Серед переробок були й лібретто опер «Тарас Бульба», «Утоплена» та ін.; слід, отже, відзначити плідність зусиль Старицького, який разом з Лисенком сприяв подальшому розвитку української національної опери. 1883 по 1885 рік М. Старицький очолює і забезпечує матеріально першу об'єднану українську професійну трупу, створення якої було своєрідним підсумком багаторічних зусиль його в організації театральної справи на Україні. Вистави українського театру, в яких брали участь М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський та інші видатні актори, мали такий успіх, що були заборонені в Києві й усьому генерал-губернаторстві. Але трупа продовжувала працювати й виступала в Житомирі, Одесі, Ростові-на-Дону, Воронежі, Харкові, Кишиньові, інших місцях. Після відокремлення трупи Кропивницького Старицький віддає багато сил роботі з творчою молоддю. В 1887–1888 роках трупа Старицького з успіхом виступає в Москві та Петербурзі, а згодом гастролює у містах Поволжя, у Вільно, Мінську, Тифлісі. Розуміння зв'язку соціальних і національних проблем у визвольній боротьбі українського народу XVII ст. виявив письменник у сповнених трагедійного пафосу, позначених рисами епічності п'єсах «Тарас Бульба» (1881 р.), «Богдан Хмельницький» (1887 р.) (безперечно, пов'язаній із його ж романом-трилогією з часів Хмельниччини) та «Оборона Буші» (1899 р.). У п'єсах Старицького на сучасну тематику — «Зимовий вечір», «Розбите серце» (1891 р.), «У темряві» (1892 р.), «Талан» (1893 р.), «Крест жизни» (1901 р.), — різних за поетикою, позитивним героєм виступає людина, яка бореться проти соціальної несправедливості, за людську гідність, захищає в міру своїх можливостей слабшого. Письменник також тяжіє до драми ідей ібсенівського типу. Своєрідними розвідками в цьому напрямі були його п'єси «Остання ніч» (1899 р.) і «Крест жизни». Своє розуміння ролі й завдань театру в житті суспільства Старицький висловив у доповіді на Першому всеросійському з'їзді сценічних діячів (15 березня 1897 р.). Він звернувся до з'їзду з проханням допомогти українському театрові позбутися адміністративних і цензурних утисків. Назвавши цей виступ сміливим і патріотичним, Іван Франко вказав, що завдяки йому з'їзд прийняв ухвалу й заходи, наслідком яких були «значні пільги для театру, в тім числі й для українського, в Росії». Почавши писати п'єси з необхідності, М. Старицький досяг у них високої майстерності і став одним із найвидатніших вітчизняних драматургів; разом з іншими корифеями він надав цьому родові літератури вагомого значення у культурному процесі.

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 35 36 37 38 39 40 41 42 43 ... 167 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

— Авжеж, це правда, — погодилась Дарина й роздумливо похитала головою. — Тiльки от бiда: король, звичайно, послухає велику царицю, та пани й ксьондзи без вiйни не дадуть королевому наказу нiякої цiни.

— Воiстину так, — ласкаво усмiхнувся отець iгумен i погладив рукою свою бороду. — Тебе, дитино люба, умудрив господь свiтлим розумом.

— А саму царицю ясновельможний владика коли ж бачив?

— Удостоївся, моя дитино, сподобився… Ох, яка велич! Не покої, а роззолоченi й прикрашенi чудодiйно храми-чертоги… Царедворцi виблискують своїми шатами, а сама найяснiша видом своїм подiбна до сонця, а очi її, як зорi на небi… Мудрiстю високою сяють… i така привiтна, ласкава, усмiшкою царською зiгрiває людськi серця. Довго, довго розпитувала вона про горе простого народу… Дивувалася довготерпiнню, а на мої слова про гайдамацтво зводила мовити так: "Поки, — каже, — проявляється воно то поодинцi, то окремими ватагами, — то не повстання, а розбiйництво… Так i польський уряд перед iншими державами його атестує, а свої утиски пояснює переслiдуванням ватаг… I оскiльки жодна країна розбою терпiти в себе не захоче, тому й держави не можуть заборонити Польщi ловити в себе розбiйникiв i карати їх… У всякому разi, — каже, — я послала в Варшаву наказ, i Рєпнiн менi повiдомив, що на моє слово там зважать. Передайте, — каже, — чесний владико, всiм вашим, що моя душа скорботою сповнена за них, день i нiч я про них думаю, i вони менi близькi, як усi мої пiдданцi…"

— Господи! Продовж вiку нашiй царицi на радiсть усiм i на щастя знедолених братiв, — у поривi екстазу промовила Дарина. — Вони ж так давно не знали й хвилини того щастя, що, мабуть, уже думають, нiби його й нема нiде на всьому бiлому свiтi!

— Хай почує всемогутнiй молитву твою, порив юної i чистої душi! — промовив отець Мельхiседек i, взявши в руки оздоблену самоцвiтами панагiю, додав: — На прощання її найяснiша милость, пресвiтла цариця наша, подарувала менi сю панагiю, зело оздоблену й коштовну, щоб я пресвiтле iм'я її згадував у своїх грiшних молитвах, обiцяла навiть, з царської ласки, послати менi листа про те, що з її наказу учинено буде.

— Такої удачi не можна було й сподiватися, — все дужче й дужче хвилювалася Дарина. — О, тепер, коли цариця прикрила нас своїм крилом, ми зумiємо поквитатися з ляхами, — збуджено промовила вона й рвучко пiдвелася.

— Ото, горличка може перетворитися на орлицю! — усмiхнувся отець Мельхiседек.

— Ох, святий отче! Молiте господа за них, нещасних… i заступiться: немає в них захисника, немає в них молiльника! — сказала Дарина.

Зворушений проявом такого сильного почуття, Мельхiседек пiдвiвся i, поклавши руку на голову панночки, по-батькiвському поцiлував ЇЇ в чоло й промовив тремтячим голосом:

— На тобi хай буде благословення господнє, дух божий живе в серцi твоєму, бережи ж цю святиню!

В цей час дверi тихо одчинилися, i в трапезну ввiйшов чернець Найда. Мельхiседек його одразу впiзнав i пiсля благословення сказав, що вiн питав про нього в Печерах, але йому вiдповiли, що чернець на послуху, а тепер вiн дуже радий, що його зустрiв.

Дарина, побачивши Найду, мимохiть зашарiлася: вона за метушнею, приймаючи такого дорогого й високого гостя, як отець Мельхiседек, забула про Найду, а вiн, може, голодний десь ждав, що про нього згадають.

— Невже панотець не снiдав? — звернулась вона поквапно до Найди. — Я так захопилася бесiдою.

— Дякую вельможнiй паннi за ласку, — вiдповiв, низько вклоняючись, чернець. — Я трапезував.

— А, спасибi тiтцi, — заспокоїлась Дарина й хотiла була запросити ченця сiсти, але згадала, що без дозволу архiпастиря це було незручно, а тому й утрималась. А отець Мельхiседек, поправляючи рясу, випадково налапав у кишенi папiр i, витяг-ши його, розсмiявся:

— Хе, старий же я став: говiркий, а малопам'ятливий… Коли панна питала мене про батька, то я сказав, що бачився з ним, а не передав головного — листа вiд нього: ось вiн!

— Лист вiд татонька! — зрадiла Дарина. — Я так давно вже не мала вiстей вiд нього… — I вона, взявши листа, вiдiйшла набiк, до вiкна, й жадiбно почала його читати.

— Ну, сiдай, брате во Христi, — добродушно показав Найдi на найближчий фотель iгумен.

— Перед його превелебною милостю постояти менi приємнiше, — ухилився вiд запрошення Найда.

— Твоя воля, твоя щирiсть… — з лагiдною усмiшкою мовив iгумен. — А щодо мого давнього прохання чи не передумав ти, сину мiй? Я про тебе говорив з отцем настоятелем печорським, i вiн ласкаво дав дозвiл на переведення тебе в Мотронинський монастир: якщо серцем не охолонув ти потрудитися в моїй обителi, то врата її для тебе широко одчиненi.

Дарина, пробiгаючи очима батькового листа, нашорошила вуха й ждала, що вiдповiсть на пропозицiю iгумена Найда.

— Нести свiй подвиг пiд благословенням найпревелебнiшого владики серцевi моєму є радiсть, — пiсля невеликого роздуму вiдповiв чернець.

— Спасибi за ласкаве слово, а менi ти будеш вкрай потрiбен… Дякуючи гос-подевi, є надiя, що багато одiбраних у нас храмiв i монастирiв будуть повернутi в нашi руки, тодi постане багато тiлесного й духовного труда для прийняття духовних дiбр i пастви… Тепер ти можеш перейти до нас з легкою душею, бо не доведеться тобi своїх обiтниць ламати i ти до кiнця днiв твоїх не розлучишся з власяницею i вериг на зброю не перемiниш…

Останнi слова вразили Дарину; сама не розумiючи чому, вона вiдчула, як вони болiсно врiзалися в її серце й змусили його здригнутись i тужливо стиснутись, її обличчя раптом вкрилося мертвотною блiдiстю. Навiть отець Мельхiседек помiтив цю перемiну й стурбовано запитав:

— Чи не пише батько про щось лихе, крий боже, що так стурбувало панну?

— Так… знову затримається… а мене непокоїть його здоров'я… Вiн так у дорозi не береже себе, — заговорила, розгубившись, Дарина, немов її пiймали на чомусь такому, що вона приховувала й таїла навiть вiд себе самої. — Нi, про справи — то навпаки… Пише батько, — вела вона далi, оговтавшись трохи, — що його затримає ще закупiвля й звезення харчових запасiв, бо розпорядження є з Петербурга вирушати вiйськам незабаром сюди до Києва. Виходить, те, що говорили в столицi, — правда, i наймилостивiша цариця наказала пересунути до кордонiв нещасної країни свою державну допомогу.

— Хай буде благословенне її iм'я! — побожно промовив архiмандрит. — Одначе менi пора; паства моя занадто довго жде пастиря! Поспiшаю радiсно: приспiв убо слушний час.

Коли владика вийшов на ганок, до нього пiдiйшли всi пiд благословення: за панами наблизилась челядь, а за челяддю й лiсовi гостi. Благословляючи лiсових гостей, Мельхiседек сказав їм загадково:

— Калiки й нужденнi! Живете ви iменем Христа, а незабаром, може, й стати за Христа буде потреба!

— Звели, найпреосвященнiший владико! — прогудiв октавою колишнiй диякон i почервонiв, знiяковiвши.

— Благослови тiльки, — вирвався з натовпу другий голос.

— Амiнь! — кинув їм коротко архiмандрит i зник у просторiй каруцi. Ляснула пуга, й шестерик ситих коней легко пiдхопив екiпаж: здригаючись i погойдуючись, покотила колимага по м'якому зеленому подвiр'ю, а як проминула браму й виїхала на монастирський шлях, то зняла хмару бiлої куряви, що довго клубочилася вдалинi.

— Даруй, вельможна панно, менi теж пора! — мовив Найда до дiвчини й на прощання шанобливо вклонився.

— А його превелебнiй мосцi коня? — звернулася Дарина до одного з челядникiв, що стояв ще коло ганку.

— Насилу осiдлали, — вiдповiв стайничий, — огир майже не виїжджений. Тiльки цей i був дома, а то шестерик пiшов пiд святого владику… Не знаю, як ченцевi й сiсти на нього…

— Давайте! Менi не первина! — завоїсто вiдповiв Найда, i щоки йому спалахнули полум'ям.

Два челядники ледве могли втримати за гнуздечку гарного, але шаленого коня; вiн хропiв, поводив у гнiвi кривавими очима, мотав головою й ставав дибки, та так високо, що, здавалось, ось-ось перекинеться навзнак. Земля грудками летiла з-пiд його копит, а пiна з вудил…

1 ... 35 36 37 38 39 40 41 42 43 ... 167 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название