Серед дикунiв Новоi Гвiнеi

Окрім Каїна, я взяв з собою ще й амбоїнця Яна. У моїй пірозі ми подалися до ріки Аю; потім через невелику протоку, під назвою Маус, ми перепливли маленьке озерце Аю-Тенгай, оточене лісом. Біля стежки ми витягнули пірогу на берег і втрьох пішли вперед. Години за півтори ми прийшли до селища, дуже подібного до Еремпі. Жителі його спершу кинулися було тікати, та кілька слів, що їх промовив Каїн, заспокоїли їх остаточно, а коли я роздав дещо з подарунків, усе селище, як чоловіки, так і жінки, збіглися, щоб одержати від мене що-небудь; чоловікам я давав тютюн і цвяхи, жінкам — бісер та червону матерію, розірвану на довгі смуги.

Мені хотілося придбати кілька черепів, та Каїн запевнив мене, що ці жителі людожери й що мозок звичайно варять у самому черепі, а потім, коли вже все з'їдять, викидають кістки в море. Мені запропонували купити тут дуже цікавий для мене досить довгий щит — не дерев'яний, а сплетений з ротангу. Цей щит тубільці придбали в жителів Кар-Кару (острів Демпір). Через те що власник хотів одержати за нього сокиру, якої в мене не було при собі, і не хотів довірити мені й почекати заплати через посередництво Каїна, а самому йому не хотілося йти на корвет, де він міг би одержати сокиру, мені довелось відмовитися від придбання щита. Проте мені пощастило придбати списа, лук та стріли вельми ретельної роботи й цим поповнити невелику колекцію папуаської зброї. Особливо вправно, з різними зарубками й карбиками, були вирізані наконечники стріл.

Коли нам подали частування з вареного таро тощо, я забажав дізнатися, чи мають тутешні жителі спеціальні табіри на частування, в яких подавалось би саме тільки людське м'ясо. Відповідь була негативна. Мені сказали, що людське м'ясо варять у звичайних горщиках, і подають теж у звичайних табірах. Через те що мене сьогодні не частували м'ясом, я міг цього разу бути певний, що мені не подали людського м'яса. Повертаючись назад, нам довелося пройти кілька досить великих і добре оброблених плантацій. Видимо, земля тут особливо родюча.

Ми повернулися на корвет саме перед зливою. Від адмірала я дізнався, що він має намір знятись наступного дня. Це мене вкрай здивувало й засмутило, бо на карту ще не було нанесено і половини великого порту князя Олексія. Всі бухточки й якірні місця коло островів Ріо, Тіари, Грагер та інших, тобто вся південна частина цього порту, ще не значилася на карті, яку зробили офіцери корвета «Скобелев». Я кілька разів починав доводити адміралові, як це було б добре поширити промір і на решту порту. Однак адмірал лишився невблаганний, кажучи, що вже зроблено все потрібне й що кращої якірної стоянки, ніж ми мали коло острова Сегу, шукати нема чого, що йому вкрай треба дорожити часом тощо. Мені було дуже прикро, що не російському військовому судну вдасться зробити повну карту чудового порту. Я не помилився, бо через п'ять-шість місяців німецький корвет зробив зйомку південної частини порту князя Олексія.

22 березня

Вставши вдосвіта, я пішов на місток і нарисував ескіз гір Мана-Боро-Боро та архіпелагу Задоволених людей. Великий супротивний вітер завадив нам знятися, тому я рушив на невеликий острівець під назвою Маласпена, вкритий рослинністю і в багатьох місцях зручний для причалювання шлюпок. Відтіля я переїхав на острів Сегу, відшукав Каїна й через нього спитав у тубільців, які вважають острів Маласпена за свій, чи згодні вони дати мені цей острів для того, щоб збудувати там дім на випадок, якщо я повернуся. Всі були не тільки згодні, але навіть дуже задоволені, почувши, що я оселюся недалеко від них.

23 березня

Знялися з якоря о шостій годині; близько восьмої проходили протоку Ізумруд між Новою Гвінеєю та островом Кар-Кар. Коло південно-західного краю Кар-Кару ми помітили кілька пірог з парусами, і години за три я переконався, що ці самі піроги витягнуто на берег коло мису Круазіль; це стало мені за доказ, що між тубільцями Кар-Кару та жителями материка є постійне сполучення.