Серед дикунiв Новоi Гвiнеi

Микола Миклухо-Маклай

СЕРЕД ДИКУНІВ НОВОЇ ГВІНЕЇ

^©

_{Переклад з російської Б. Антоненка-Давидовича}

Скорочений переклад зроблено за текстами видання: Н. Н. Миклухо-Маклай, Собрание сочинений

в пяти

томах. Изд-во АН СССР, 1950, тт. I и II.

_{Художник М. Стороженко}

_{МАНДРІВНИК-ЛЮДИНОЛЮБ}

_{Часто на вулицях Києва та інших великих міст України, аудиторіях університетів, у заводських цехах біля верстатів машин, у радгоспах на тракторах і комбайнах, у залах театрів і музеїв ми бачимо серед українських та російських білих облич чорних та жовтолицих людей. З далекого, як кажуть у нас, вирію, з тих теплих країв Африки й Азії, через моря і океани вони приїхали в нашу Радянську країну вчитися, адже їхня батьківщина тільки нещодавно в тяжкій тривалій боротьбі скинула пута колоніального поневолення й стала вільною самостійною державою. Але що залишилося народам африканських та азіатських молодих держав від європейських поневолювачів-колонізаторів? Убогість, злидні, темрява, примітивні знаряддя праці й побуту. Ще так недавно, коли вони були колонією якоїсь європейської імперіалістичної загарбницької держави, все багатство, що таїла в своїх надрах їхня рідна земля, належало не місцевому народові, а хижакам-капіталістам білої шкіри, воно текло в Лондон, Париж, Брюссель, Мадрід і Лісабон. Місцевим чорношкірим та жовтолицим людям лишалася доля тільки наймитів на плантаціях цукрової тростини та жорстоко визискуваних робітників на золотих і вугільних копальнях. Тільки окремим одиницям серед цих поневолених колоніальних народів зрідка щастило з бідою продертися до європейських шкіл і здобути освіту. Тепер, щоб будувати в своїй визволеній країні нове, щасливе для всіх її громадян життя, треба багато освічених людей, що стануть учителями, лікарями, агрономами й інженерами. Треба багато й кваліфікованих робітників, що вміють поводитися з новими машинами, які набагато полегшать людську працю на заводах, у шахтах, на сільськогосподарських плантаціях рису, бавовнику й цукрової тростини. І вони їдуть до нас учитися, перебирають у нас досвід вільної праці на вільній землі.}

_{Ні своєю поведінкою, ні, за окремими винятками, одягом вони нічим особливим не відрізняються від нас; вони, як і ми, прагнуть до науки, цікавляться мистецтвом, люблять спорт; вони так само, як і ми, хочуть, щоб на землі між народами був мир і дружба, згода й взаємодопомога. Тільки й того, що в них іншого, ніж у нас, кольору шкіра та говорять вони своєю, незрозумілою нам мовою. Серед цих визволених тепер народів уже висунулися відомі всьому світові такі великі люди, як президент Індонезії професор Сукарно, нещодавно померлий прем'єр-міністр Індії Джавахарлал Неру, цей невтомний борець за мир і друг Радянського Союзу, та підступно замордований ворогами цілковитого визволення народу Конго перший прем'єр-міністр молодої африканської республіки, поет Патріс Лумумба.}

_{Але далеко ще не всі колоніальні народи скинули з себе ганебне ярмо імперіалістичного панування. Ще ллється кров борців за волю в Конго, в Анголі, в південно-східній Аравії, ще цькують поліцейськими собаками й кидають у тюрми темношкірих борців за людські права у Південно-Африканському Союзі, в південно-східній Австралії; імперіалісти ще не дають народові спокою і права самому влаштувати своє життя в Південному В'єтнамі та Південній Кореї. На місцеву людність там білі імперіалісти дивляться як на дикунів, які, мовляв, перебуваючи на низькому рівні цивілізації, не можуть ще самі собою управляти, а треба ними керувати й опікуватися. Імперіалісти свідомо затримували й затримують відсталі народи своїх колоній у темряві й неуцтві, бо темних диких чи напівдиких людей легше поневолювати й визискувати. Яких сто років тому імперіалісти висунули були навіть свою, ніби наукову, теорію про походження рас, за якою надавалося переваги білій расі над чорною і жовтою. Ця шкідлива теорія мала виправдувати й підпирати імперіалістичні грабунки колоніальних народів. Та проти неї виступили передові європейські вчені, до голосу яких прилучився і наш земляк, відомий мандрівник Микола Миколайович Миклухо-Маклай, якого щоденник подорожі до папуасів Нової Гвінеї ми читатимемо в цій книжці в українському перекладі.}

_{Друга половина XIX сторіччя була тою епохою, коли капіталістичні держави Європи й Сполучені Штати Північної Америки поділили між собою майже всі землі на південь і на північ від екватора й закінчували поневолення кольорових народів Африканського та Азіатського континентів, окремих островів і цілих архіпелагів. Зовсім небагато лишалося на земній кулі тих закутків, куди б не ступала нога солдата колоніальної експедиції та місіонера релігійного культу, щоб силою вогнепальної зброї та християнською проповіддю покори підбити під владу всемогутнього капіталу тубільців, які в незайманих досі країнах стояли ще на первісних щаблях розвитку людства.}

_{До таких небагатьох місць належала тоді й Нова Гвінея, а особливо її північно-східна частина, куди вирушив 1870 року М. М. Миклухо-Маклай.}

_{Після вкритої вічними льодами Гренландії Нова Гвінея — найбільший острів на земній кулі. Його довжина від північного заходу до крайнього пункту на південному сході — близько двох тисяч чотирьохсот тридцяти кілометрів, а територія становить сімсот вісімдесят п'ять тисяч квадратних кілометрів, тобто в два з лишком рази більша за територію Радянської України. Цей великий острів лежить у Тихому океані за сто п'ятдесят кілометрів на північ від Австралії, від якої його відмежовує Торресова протока.}

_{Нову Гвінею відкрили португальці в першій половині XVI століття. 1526 року в північній частині острова побував мандрівник Іорге де Мензео, який дав їй назву Папуа, що перенеслась згодом на південь острова і там укоренилася до наших днів. Назву Нова Гвінея дав острову іспанець Ортез де Ретез, який, побувавши тут 1545 року, побачив у місцевих тубільців якусь подібність до негрів Гвінеї в західній Африці й на цій підставі так назвав цей цікавий, загадковий острів.}

_{Тільки на початку XIX століття європейські загарбники почали колонізувати багаті землі цього маловідомого досі острова. 1824 року голландці захопили його західну частину (Західний Іріан), а 1884 року Англія проголосила свій протекторат над південно-східною частиною Нової Гвінеї. Одночасно Німеччина захоплює північно-східну частину острова, де тринадцять років перед тим висадився і жив якийсь час Миклухо-Маклай. Отже, в ті часи, коли наш мандрівник вирушив у свої далекі мандри, що прославили його ім'я на весь світ, північно-східну частину острова ще не встигли загарбати колонізатори. Цей куток великого острова ще лишався в своєму первісному вигляді, немов заповідник історії, де збереглися непорушними побут, звичаї і знаряддя людей кам'яного віку. Тут, на цій незайманій землі, якої ще не торкнулася цивілізація, людина з Європи могла, наче в чарівному дзеркалі, побачити, якою вона була сама багато тисячоліть тому, коли її дальні предки орудували кам'яними сокирами й їли сире м'ясо…}

_{Що ж привело сюди, «на край світу», далеко від Росії і України, нашого мандрівника? Що шукав він у хащах тропічного пралісу та в примітивних селищах невідомих йому темношкірих людей? Що змусило його важити своїм життям, терпіти всякі злигодні, витратити стільки часу й завдати шкоди своєму здоров'ю в незвичайних для європейського організму кліматичних умовах тропіків?}