-->

Серед дикунiв Новоi Гвiнеi

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Серед дикунiв Новоi Гвiнеi, Миклухо-Маклай Микола Миколайович-- . Жанр: Путешествия и география. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Серед дикунiв Новоi Гвiнеi
Название: Серед дикунiв Новоi Гвiнеi
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 250
Читать онлайн

Серед дикунiв Новоi Гвiнеi читать книгу онлайн

Серед дикунiв Новоi Гвiнеi - читать бесплатно онлайн , автор Миклухо-Маклай Микола Миколайович

Ця книга — лаконічна, але захоплююча розповідь (щоденник) видатного українського вченого і мандрівника минулого століття М. Миклухи-Маклая про своє перебування серед папуасів — корінних жителів Нової Гвінеї.

 

   

 

 

 

 

 

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 79 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

Після шостої години вечора знявся досить великий вітер з півночі, вдарили шквали, й пішов дощ; температура швидко знизилася. Тут смеркається вже о сьомій годині; коли нема місяця, вночі страшенно темно й за яких чотири кроки від хатини важко щось побачити.

Злива тривала всю ніч. Ранок похмурий, і знову січе дрібна мжичка.

Через мурашню тут уривається терпець — вона повзає по голові, залізає в бороду й досить боляче кусається. Бой був до того покусаний і так подряпав покусані місця, що ноги в нього спухли, а одна рука вкрилася ранами. Обмивши рани розбавленим нашатирним спиртом, я змочив глибші рани карболкою.

Ввечері зайшов до мене Туй, озброєний списом, і випросив сокиру (йому треба щось перерубати), обіцяючи незабаром повернути. Я поспішив виконати його прохання: цікаво було дізнатися, що вийде з цієї спроби моєї довірливості. Найдивніше від усього було те, що ми, не знаючи ще мови, розуміли один одного.

Вранці папуаси принесли мені чотири-п'ять довгих бамбукових жердин, футів двадцять завдовжки кожна, для веранди. Туй теж приніс мені бамбука, але за сокиру ані слова.

Я помітив, що книги й малюнки здаються тубільцям чимось особливо страшним; багато хто встав і хотів іти, коли я показав їм малюнок (портрет) з якоїсь книги. Вони просили мене швидко однести його в хатину і тільки тоді, коли я це зробив, заспокоїлися.

Я надаремно сумнівався в чесності Туя: сьогодні не було ще й шостої години, як він прийшов і приніс сокиру. Задоволений цією рисою вдачі мого приятеля, я подарував йому дзеркало, з яким він негайно втік до селища, щоб, мабуть, похвалитися подарунком. Цей подарунок, певно, спонукав і інших тубільців відвідати мене. Вони принесли мені кокосів та цукрової тростини, на що я відповів їм, подарувавши порожню коробку та невеликі цвяхи. Трохи згодом прийшло ще кілька чоловіків також з подарунками; я дав кожному по два невеликі цвяхи. Слід зауважити, що в цьому обміні не можна вбачати продаж та купівлю, це був обмін того, чого в кожного багато. Тут кожний дарував, не сподіваючись неодмінно винагороди. Я вже кілька разів випробовував тубільців щодо цього, цебто не давав їм нічого за принесені кокоси, цукрову тростину тощо. Вони не вимагали нічого за них і йшли, не взявши своїх подарунків назад.

Я помітив ще й інше: моя хатина і я сам усе ще справляємо на тубільців якесь особливе враження: їм не сидиться в мене, вони оглядаються, немов кожної хвилини чекають, що з'явиться щось особливе. Дуже небагато з них дивляться мені в очі й відвертаються або нахиляються, коли я гляну на них. Деякі дивляться на мою хатину й на речі в ній якось заздро, хоч я не можу описати достеменно виразу таких облич, але чомусь мені здається, що в їхніх обличчях виявляються заздрощі. Двічі чи тричі до мене приходили люди, що дивились на мене дуже лихим, ворожим поглядом. Брови їх були нахмурені, й верхня губа якось піднесена вгору; кожної хвилини я чекав, що вона підійметься вище, і я побачу зціплені зуби.

Сліди перебування команди «Витязя» помітно навколо мого мису; лісом важко пройти, бо скрізь зрубані дерева, гілля, яке висить на сплутаних ліанах, перегороджує путь. Давні стежки завалено в багатьох місцях. Звісно, все це дивує папуасів: своїми кам'яними сокирами вони не нарубали б за цілий рік стільки дерев, скільки матроси за кілька днів.

Усю ніч чути було в моїх сусідів у Горенду музику: сопілку й барабан. Там сьогодні, мабуть, свято: в людей, що приходили до мене, обличчя пофарбовані червоною охрою і на спинах усякі візерунки; майже в усіх у волоссі гребінці з перами. Туй надіслав через одного з своїх синів свинини, плодів хлібного дерева, банани й таро [19] — все це добре зварене й охайно загорнуте у великі листки.

2 жовтня

Приходили й сьогодні мої сусіди з Горенду з кількома гостями, жителями острівця Білі-Білі (на російській карті названо островом «Витязь»). Багато всяких прикрас з черепашок, собачих зубів та свинячих ікол, розмальовані обличчя та спини, підгорнуте вгору нафарбоване волосся надавало обличчям просто-таки парадного вигляду. Хоч тип обличчя годі було відрізнити, та всякі дрібні прикраси надавали людям з Білі-Білі такого вигляду, що їх одразу ж можна було відрізнити від людей Горенду та інших ближчих селищ.

Мої сусіди з Бонгу показували багато з моїх речей своїм знайомим, і ті кожного разу, бачачи якусь незнану їм річ, широко розплющували очі, трохи роззявляли роти й клали один палець між зубами. Палець або два пальці, вкладені в рот, — означають у тубільців вираз подиву.

Коли стало темніти, я надумав пройти трохи стежкою. Мені хотілося переконатися, чи можна буде повертатися поночі з селищ; але раптом так посутеніло, що я поквапився повернутись додому, і хоч можна було роздивитися загальний напрямок стежки, однак я повернувся додому з розбитим чолом і ураженим коліном, наткнувшись спочатку на сук, а потім на якийсь пень. Отже, лісом поночі не доведеться ходити.

Я помітив, що в пляшці лишилося дуже мало чорнила, і не знаю, чи знайдеться в багажі ще одна.

3 жовтня

Ранком рушив під час відпливу на риф по здобич; гуляючи по коліна у воді, я несподівано натрапив на кілька цікавих вапняних губок. За півгодини в мене було більше як на день роботи. Повернувшись з рифу, я вирішив, проте, дати спокій мікроскопові до завтра і йти познайомитися з моїми сусідами — в селище на схід від мису Обсервації. Я пішов туди, розуміється, не знаючи дороги, а просто вибираючи в лісі стежки, які, на мою думку, повинні були привести мене до селища.

З лісу я вийшов до моря. Простуючи морським берегом, не важко було дійти до селища. Дорогою я нікого не зустрів, і мешканцям Гумбу не було кому дати звістку про мій прихід. Повернувшись з морського берега на добре втоптану стежку й ступивши по ній кілька кроків, я почув голоси чоловіків і жінок. Незабаром із-за зеленого гілля показалися покрівлі хатин. Пройшовши коло одної з них, я опинився на першому майданчику селища, де побачив досить багатолюдну і жваву сцену. Двоє чоловіків працювали, лагодячи покрівлю одної хатинки, й, здавалося, були дуже захоплені своєю роботою, а кілька молодих дівчат та хлопчиків плели, сидячи на землі, мати з листя кокосової пальми та подавали їх чоловікам, які лагодили покрівлю; двоє чи троє жінок наглядали за дітьми різного віку; дві величезні свині з поросятами доїдали рештки сніданку. Хоч сонце було вже високо, але затінку на майданчику було багато й спеки зовсім не відчувалося. Розмова в тубільців була загальна й видавалася дуже жвавою. Ця картина своєю новизною була для мене дуже цікава. Раптом різкий крик — розмова урвалась, і зчинилося страшенне сум'яття. Жінки й дівчата, кричачи й лементуючи, кинули роботу й почали хапати немовлят, які, зненацька збуджені, плакали й ревли; підлітки, спантеличені переляком матерів, заверещали й зарепетували, тягнучи за собою дітей та боячись оглянутись; жінки метнулися до лісу; за ними подались дівчата й підлітки; навіть собаки, виючи, й свині, сердито хрюкаючи, побігли за ними.

Збентежені жіночим лементом, збіглися зо всього селища чоловіки, здебільшого озброєні чим кому трапилось, і обступили мене з усіх боків. Я стояв спокійно серед майданчика, дивуючись з цієї тривоги, не розуміючи, чим саме мій прихід міг спричинитися до такої веремії. Я дуже хотів заспокоїти тубільців словами, але поки що я цих слів не знав, і мені лишалося тільки задовольнятися жестами, а це було зовсім нелегко.

Вони стояли довкола мене, нахмурившись і перемовляючись словами, яких я не розумів. Стомившись після ранкової прогулянки, я підійшов до одної з високих платформ, видерся на неї, розташувався досить вигідно й на мигах запросив тубільців зробити те ж саме. Деякі зрозуміли, здається, що я не маю наміру завдавати їм шкоди, вони заговорили між собою спокійніше й навіть відклали набік зброю, а тим часом інші, все ще підозріло поглядаючи на мене, не випускали своїх списів з рук. Група тубільців навколо мене була дуже цікава, але мені неважко було зауважити, що мій прихід був їм дуже неприємний. Більшість поглядали на мене боязко й усе немовби тоскно дожидали, коли я піду. Я витяг альбом, зробив кілька ескізів хатин, розміщених круг майданчика, високих платформ, подібних до тої, де я сидів, і почав потім записувати деякі замітки про самих тубільців, оглядаючи кожного з ніг до голови дуже уважно. Мені стало ясно, що моя поведінка починає бентежити тубільців; а надто не подобається їм мій уважний огляд. Багато хто, щоб уникнути мого пильного погляду, вставав і йшов, щось бормочучи. Мені дуже захотілося пити. Спокушали мене кокосові горіхи, але ніхто не подумав запропонувати мені бодай одного свіжого кокоса з тих, які валялися на землі, щоб заспокоїти спрагу. Ніхто з тубільців не підійшов ближче й не спробував заговорити зо мною, а всі дивилися вороже й понуро.

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 79 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название