Серця трьох

Унаслідок махінацій Рігана акції “Норс-Вестерн електрик” упали на тридцять пунктів. Люди, котрі вважали себе компетентними, дійшли висновку, що це підприємство ненадійне. Далі настала черга маленької, старої, стійкої, як Гібралтар, компанії “Фріско консолідейтед”. Про неї ширилися найприкріші чутки, говорили навіть про банкрутство. “Монтана Лоуд” усе ще не могла стати на ноги після двозначного, не зовсім втішного відгуку Малені про стан її справ, і навіть Вестои, великий фахівець у цій галузі, відряджений англійськими вкладниками, не міг сказати про неї нічого втішного. “Імперіел тангстен”, що вже півроку не давав прибутку, тепер зазнавав величезних збитків унаслідок великого страйку, якому не видно було кінця. І ніхто, крім кількох підкуплених профспілкових діячів, не підозрював, що в основі всього цього лежить золото Рігана.

Таємничість і смертельність цього наступу на Френка паралізували енергію Бескома. Здавалося, ніби це повільно сповзає з гори льодовик і тягне за собою в прірву всі підприємства, в які Френк уклав хоч якісь гроші. Нічого особливого зовні не помічалося — це було просто неухильне падіння, унаслідок якого багатство Френка тануло з кожним днем. Падали не лише його власні акції, а й ті, що належали банкам.

Тим часом поповзли чутки про війну. Послам поспішно вручали паспорти. Складалося враження, що мобілізується половина населення земної кулі. Саме тоді, коли становище на біржі захиталося, коли очікувалася паніка, а великі держави барилися з оголошенням мораторію ^[35], Ріган вирішив завдати остаточного удару. Це був слушний момент, аби провести гру на зниження, тим паче, що його підтримував десяток інших великих “ведмедів” ^[36], котрі мовчки визнали зверхність Рігана. Але навіть вони не знали, у чому полягають його плани, і не здогадувалися про їхнє підґрунтя. Вони брали участь у грі заради наживи і гадали, що й він теж. Їм і на думку не спадало, що головна мішень — Френк Морган, або, точніше, привид його батька, проти якого, власне, і спрямований цей могутній удар.

Фабрика чуток під керівництвом Рігана запрацювала на повну силу. З найбільшою швидкістю і найнижче падали акції підприємств Френка, що і без того, перш ніж “ведмеді” почали збивати ціни, уже котирувалися досить низько. Проте Ріган уникав тиснути на “Темпіко петролеум”. Серед загального краху і сум’яття акції цієї компанії утрималися на високому рівні. Ріган з нетерпінням чекав того моменту, коли Френк у розпачі викине їх на ринок, аби врятуватися від інших збитків.

— Боже мій! Боже мій!

Беском підпер лице рукою, і зморщився, ніби в нього страшенно болять зуби.

— Боже мій! Боже мій! — повторив він. — Ринок не витримав. І разом з ним “Темпіко петролеум”! Хто б міг подумати!

Френк сидів у кабінеті Бескома, завзято намагаючись затягтися сигаретою, не помічаючи, що вона не запалена.

— Усі продають і продають, просто наввипередки, — промовив він.

— Ми протримаємося якнайбільше до завтрашнього ранку, а потім вас пустять з молотка, і мене разом з вами, — сказав маклер, кинувши погляд на годинник.

Френк теж машинально глянув на циферблат: стрілки показували дванадцяту.

— Викидайте на ринок залишки “Темпіко”, — втомлено сказав він. — Це дасть нам змогу протриматися до завтра.

— А що буде завтра? — запитав маклер. — Адже ґрунт вибитий у нас з-під ніг і всі аж до молодших клерків прагнуть збути скоріше свої акції.

Френк знизав плечима:

— Ви ж знаєте, я заклав свій будинок, і Дрімворлд, і дачу в Адирондакських горах, і то за найвищу ціну.

— У вас є друзі?

— У такий час! — гірко зауважив Френк.

— Саме в такий час! — підтвердив Беском. — Слухайте, Моргане. Я знаю, з ким ви були дружні в коледжі. Узяти, приміром, Джонні Пасмора…

— Іін теж застряг у цьому по вуха. Коли я прогорю, прогорить і він. І Дейву Доналдсону доведеться незабаром жити на сто шістдесят доларів на місяць. А Крісу Вестгаузу випаде працювати в кіно. Він завжди був гарним актором, і, кажуть, у нього ідеальне для екрану обличчя.

— Але у вас є ще один друг — Чарлі Тіпері, — нагадав Беском, хоча видно було, що сам він не покладав на нього особливих надій.

— Атож, — безнадійно погодився Френк. — Одне лихо: його батько ще живий.

— Старий пес жодного разу в житті не ризикнув і доларом, — додав Беском. — Зате в нього завжди напохваті кілька мільйонів. Та, на лихо, він справді ще не помер.

— Чарлі міг би умовити його і зробив би це для мене, якби не одне маленьке “але”.

— У вас не залишилося цінних паперів під заставу? — жваво запитав маклер.

Френк кивнув.

— А спробуйте вивудити в старого хоча б долар без застави!

За кілька хвилин потому Френк, сподіваючись застати Чарлі Тіпері в його конторі, уже передавав секретарю свою візитну картку. Фірма Тіпері була найсоліднішою ювелірною фірмою в Нью-Йорку, а може, й у світі. У старого Тіпері було вкладено в діаманти значно більше, ніж підозрювали навіть ті, хто добре знав його справи.

Як і передбачав Френк, розмова з Чарлі не привела ні до чого. Старий міцно тримав у власних руках віжки правління, і син майже не сподівався, що йому вдасться заручитися його допомогою.

— Я добре знаю батька, — сказав він Френку. — Я спробую вмовити його, але не сподівайся, що з цього щось вийде. Скінчиться тим, що ми з ним посваримося. Найприкріше те, що в нього ж є готівка, не говорячи вже про безліч усяких цінних паперів і державних облігацій. Але, бачиш, мій дід у молодості, коли тільки зводився на ноги і засновував справу, позичив одному своєму другу тисячу доларів. Він так і не одержав боргу і до самої смерті не міг цього забути. Не може забути цього і мій батько. Цей сумний досвід запам’ятався їм обом на все життя. Батько не дасть ні пенні, навіть на Північний полюс, якщо не одержить заставну на всі ці льоди, та до того ж він пошле туди експертів, аби оцінили їх. А в тебе ж немає ніякого забезпечення. Та я ось що тобі скажу. Я поговорю зі старим сьогодні по обіді — тоді він буває у доброму гуморі. Потім я подивлюся, що я маю сам і що можу для тебе зробити. О, я розумію, що кілька тисяч тебе не вдовольнять, але я намагатимуся, щоб дістати побільше. Як би там не було, завтра о дев’ятій я буду в тебе…

— Гм, завтра і в мене клопітливий день, — зауважив Френк і потис руку приятелю. — Мене вже о восьмій не буде вдома.

— У такому разі я приїду до восьмої, — сказав Чарлі Тіпері і ще раз щиро потис йому руку. — А поки займемося справою. У мене вже є деякі ідеї…

Того ж дня у Френка було ще одне ділове побачення. Коли він повернувся до контори свого маклера Бескома, той повідомив йому, що телефонував Ріган і хотів зустрітися з ним. Ріган просив передати, що в нього є для Френка цікаві новини.

— Я негайно поїду до нього, — сказав Френк, беручись за капелюха; обличчя його оживила надія. — Він давній друг мого батька, і якщо хтось ще може врятувати мене, то це, мабуть, він.

— Я в цьому не певен, — кивнув головою Беском і трішечки помовчав, не наважуючись сказати. — Я телефонував йому перед вашим поверненням з Панами. Я був з ним відвертим. Я сказав, що ви у від’їзді і що становище ваше досить скрутне, і… навпростець запитав: чи можу я розраховувати на його допомогу у разі потреби? А він почав викручуватися. Ви знаєте, як люди вміють викручуватися, коли їх просять про послугу. Так було і з ним. Але мені здалося, що тут криється ще дещо… Ні, я не зважився б сказати, що це ворожість, а тільки в мене склалося враження… Ну, загалом, мені здалося, що він якийсь надто байдужий і холодний.

— Яка дурниця! — розсміявся Френк. — він був надто близьким із моїм батьком.

— А ви колись чули про злиття “Космополітен рейлвейз”? — багатозначно запитав Беском.