Пiдняти вiтрила!

— Ставай біля стерна. Коли я тобі крикну, крутнеш його праворуч, — розпорядився він.

Він поліз на щоглу, дістався до хрестовини й підтягнувся до того місця, де висіла мотузка.

— Стерно праворуч! — звелів він, наготувавши ніж.

Акоп виконав розпорядження, «Сперанца» слухняно крутнулася, ставши майже вздовж хвиль, і повішений, замість того, щоб розгойдуватися вздовж палуби, загойдався впоперек. Ісмаїл влучив слушну мить і одним рухом перерізав мотузку саме тоді, коли мертвий був над хвилями.

— Стережись, щоб він тебе не оббризкав! — крикнув вірменинові.

Той затулив обличчя руками, пригнувшись за стерном, ніби чекав, що пірат упаде йому на голову. Але почув тільки сплеск — і стало тихо.

Ісмаїл почав спускатися, коли раптом зупинився й глянув на корму.

— Якийсь корабель! — вигукнув він радісно. — Чуєш, Акопе! Корабель з двома щоглами. Зараз ми роздобудемо їжу і дізнаємось дорогу! Ану, спустись у каюту капітана, візьми підзорну трубу!

— А там не заховався якийсь пірат?

— А тобі що, страшно з ним поборотися? — узяв його на глузи Ісмаїл.

Хоч вітер майже вщух, корабель ззаду наближався так швидко, ніби його гнали духи. Позад нього здіймалися чорні хмари, і море, щойно синє, потемніло й розхвилювалося. Вітрила «Сперанци» почали тріпотіти неспокійно, так собі, без видимої причини.

«Що ж це таке?» — сам себе питав кок, дивуючись швидкості незнайомого корабля. Потім враз здогадався: це шторм, він зародився десь в Егейському морі і тепер жене вітрильника.

«Вони божевільні чи ніколи не зустрічалися з штормом!» — подумав він, побачивши, що корабель іде під усіма вітрилами.

Вірменин, уже цілком оклигавши, виніс підзорну трубу.

— Акопе, давай спустимо вітрила, залишимо тільки фок, бо…

Але Акоп, прагнучи якомога швидше побачити спасіння, приклав трубу до очей і нажахано закричав:

— Пірати!.. Ефенді Ісмаїле, сховай мене кудись!

Кок вихопив у нього з рук підзорну трубу, глянув на корабель, до якого було не більш, як півмилі, — і відчув, що його ріденьке волосся стає дибки: на передній щоглі тріпотів чорний піратський прапор з черепом і схрещеними кістками — знак безжальної смерті. На носі стояли кілька чоловік з рушницями напоготові. А тут хоч би тобі ятаган! Отже, порятунку нема!

— Сховай мене, ефенді! — скімлив вірменин, заламуючи руки.

Цієї ж миті буря зі стогоном накинулась на вітрила, І «Сперанца», зануривши бугшприт у воду, пронизала пал, мов носоріг, що тікає з полум'я в охоплених пожежею джунглях. Піратський корабель одразу ж відстав на сотню метрів.

Ісмаїл поклав руки на стерно й радісно вигукнув. Тепер він не зважав на шторм, йому не страшно було, що вітер порве вітрила чи поламає щогли.

— Гей, Акопе! — гукнув він, вчепившись у стерно. — Тримайся міцніше, тепер треба боротися не з піратами, а зі штормом!

Позаду на горизонті кипіли блискавки, але грому не чутно було, бо всеньке море, з кінця в кінець — суцільний грім. Вали виростали, мов гори, «Сперанца» злітали на вершини, потім падала в запінені прірви, звідки, вдавалося, вже ніколи не зможе вибратись. Але з'являлись попереду нова гора — і бугшприт, вгороджуючись у самісіньке нутро пекла, розганяв чортів, сподіваючись енанти вгорі ангелів. Та всі до єдиного ангели втекли, І на морському обширі тепер панував лише Вельзевул зі своїм воїнством.

Довкруг — тільки туман і гуркіт. Ісмаїл, вчепившись закляклими руками в штифти стерна, не зважав на них. Час від часу він озирався назад. Корабель піратів віддалявся чимраз далі, однак, триклятий, не спускав вітрил.

Шхуна летіла цілий день, ішла «з бурею», як кажуть моряки. Спробувати змінити курс було б цілковитим божевіллям, а втім, Ісмаїл навіть не знав, навіщо це робити, оскільки й поняття не мав, де той порт, куди йому слід прибути. Ураган ішов з півночі, а кок тримав курс на південь, готовий обійти кругом землі, якщо море десь не закінчиться або не вщухне шторм. Ввечері від корабля піратів не видно було й сліду.

— Вставай, Акопе, і принеси мені шматок солонини!

Вірменин стрімголов спустився вниз і так само повернувся.

До ночі стрілка барометра, яка безперервно падала, зупинилась, і ураган уже не дужчав. Кок стояв біля стерна, ні про що не думаючи, не рахуючи водяних гір, які він пройшов, не чуючи стогону моря, байдуже стиснувши стерно з такою силою, як стискує горло своєму ворогові покійник.

До ночі буря вщухла, а на світанку, коли на чистому небі зійшло сонце, хоч, здавалося, його вже ніколи не буде, перед «Сперанцою» з хвиль з'явився безкінечний піщаний берег.

Ісмаїл глянув у підзорну трубу. Трохи західніше зграйка пальм розгойдувала свої зелені тіні під останніми подихами вітру, ніби вітала мореплавця з щасливим прибуттям.

— Акопе, тобі пощастило! — вигукнув стерновий, усміхаючись. — Ти заплатив до Пірея, а я тебе привіз до Африки!

Потім недалеко від берега кинув якір, спустив вітрила, прив'язав їх, перевірив засув на люкові та чи надійно замкнений трюм, натягнув тент для затінку під малою щоглою і ліг на палубі, підклавши руки під голову. Жаль, що не було люльки!

— До завтрашнього ранку мене не буди, бо інакше викину тебе акулам! — сказав він Акопові.

— А тут є акули? — вірменин злякано глянув довкруг.

— Тьма-тьмуща! Отже, пильнуй!

Готуючись спати, кок передовсім скинув одяг Безбородого, бо було жарко, і тут же відчув, що в кишені ряси зашелестіли якісь папери. Хоч його й хилило на сон, цікавість вимусила подивитись, що там таке. Це був якийсь лист, написаний невмілою рукою по-грецьки. Кок, позіхаючи, ліг і почав читати:

«Капітане, хай сатана дає тобі здоров'я, щоб я тебе скоро побачив, бо вже виповнюється рік, відколи ти не був у нас. Оскільки Селім іде на архіпелаг, ти знаєш, з яким завданням, я посилаю тобі звістку з Мусара, отже, будь спокійний…»

Тут Ісмаїл втомлено зупинився. Що в дідька за Мусара? Здається, він чув його. Це ім'я людини, назва міста чи затоки — тьху, як же він не може згадати?.. Око його несамохіть ще раз ковзнуло по листу, і він стрепенувся.

«Корабель уже готовий два місяці, — писалося далі, — і ми чекаємо тільки наказу, куди йти…»

Ісмаїл звівся на лікоть і вже обома очима — розплющеними, жвавими — уважно прочитав усе, потім підхопився на ноги й закричав, ніби з глузду зсунувся:

— Акопе, вгадай, що я знайшов?.. Як же зрадіє капітан, коли дізнається!..

Невимовно схвильований і щасливий, кок «Сперанци» спустився в кормову каюту, сховав лист під книжки Антона Лупана, вибравши найнепомітніше місце, потім вийшов на палубу і ще якусь часину ходив туди-сюди. Але втома взяла своє, і він, опустившись на заготовлену заздалегідь постіль у затінку, провалився в сон, ніби в бездонну прірву.

Море було спокійне, легенький вітер віяв у напрямку Лівійської пустелі, сонце припікало дедалі дужче. Через півгодини, як заснув Ісмаїл, охопив сон і Акопа, і він упав на палубі, забувши і про свій статок, і про всі небезпеки.

Коли сонце стояло в зеніті, вірменин проснувся, скочив на ноги, ніби громом уражений: піратський корабель, мов виринувши з морських глибин, поволі наближався, гнаний слабкими подихами вітру. До нього залишалося кількасот кроків.

— Ефенді Ісмаїле! Пірати!

Кок звівся на лікоть, протираючи очі.

— Ти починаєш марити! — Але побачив корабель з чорним прапором і закам'янів.

— Спускаймо шлюпку й тікаймо на берег! — сказав вірменин.

— Занадто пізно! Нам залишається тільки битися й померти!

— Навіщо битися, ефенді? Ти сам, а їх багато. Ми попросимо в них пощади, я дам половину майна — тільки хай залишать нас живими.

Ісмаїл не слухав його, узяв рушницю, бо весь час тримав її при собі, пішов на ніс і принишк за парапетом, визираючи одним оком та чекаючи слушної миті, щоб прицільно вистрілити.

Піратський корабель наближався повільно, перевантажений вітрилами, вправно поставленими скрізь, де можна було зловити подмух вітру. Кок тільки рота роззявив, вражений такою винахідливістю. Коли пірати підійшли ближче, він закліпав очима, думаючи, що все це сон.