Зорянi крила

— Красивий, — процідив він крізь зуби, не виймаючи цигарки з тонких губ.

Швидко і спритно він вліз у кабіну, потім пройшовся по крилу. Машина навіть не здригнулася. Валенс стрибнув з крила на землю і підійшов до Юрія.

— Починайте, — сказав він, ні на кого не дивлячись. Крайнєв захвилювався.

— Адамс Олександровичу, я вимагаю, щоб мені дозволили зробити цей політ, — сказав він. Благальні нотки вчувалися в його голосі, і Валенс ледве помітно усміхнувся. Так само спокійно він хитнув головою і сказав:

— Полетить Марченко.

— Але ж я вже дванадцять разів літав на ньому. Ти розумієш? — гарячився Юрій.

— Тоді працював тільки мотор, сьогодні працюватиме реактивний двигун. Не дозволяю.

Тон Валенса не подавав ніяких надій на згоду. Юрій одвернувся. Валенс мав право не дозволяти. Сперечатися далі було марно.

А до Валепса підійшов високий юнак у комбінезоні і спитав, чи можна починати.

— Починайте, — коротко сказав директор.

Марченко був відомим пілотом-випробувачем. Він уже давно працював в інституті стратосфери і літав на шести літаках Юрія Крайнєва. Він пробував літати і на двох перших моделях, але з того нічого не вийшло — літаки просто не могли відірватись од землі.

На третьому він зумів злетіти, але далі цього діло не пішло. І ось тепер уже дев'ятий літак стоїть перед ним, чекаючи своєї черги бути розбитим або прославленим.

Юрій до найменших дрібниць оглянув машину. Він перевірив усе ревним хазяйським оком. Всюди був блискучий порядок.

Крайнєв багато надій покладав на цю дев'яту модель. Він не скоро прийшов до розв'язання проблем, які поставали перед ним.

Того дня мали вперше провести пробний політ з включеним реактивним двигуном. Права зробити цей політ і домагався Юрій.

Валенс і двоє інженерів перевіряли вимірювальні прилади. Інженери експериментального заводу інституту стратосфери Король і Орленко теж. стояли тут, чекаючи наслідків польоту. Вони зробили багато приладів для літака і теж хвилювалися перед відповідальною спробою.

Юрій нервував. Він переходив від групи до групи, потім вертався до кабіни, щоб знову підійти до Валенса. Марченко, вже зовсім готовий і зодягнений, підійшов до нього несподівано.

— Ну, Юрію Борисовичу, бажайте, — сказав він, усміхаючись і простягаючи Крайнєву руку.

Юрій без слів потис руку і відійшов. Обоє вони були схвильовані, але на Марченкові це нітрохи не позначалося. Широка посмішка його відкривала великі міцні зуби. Весь він, засмаглий, атлетично збудований, здавалося, і не міг хвилюватися.

Підійшов Валенс. Сказав кілька слів про обережність, помовчав трохи і відійшов.

Марченко, весело усміхаючись, вліз у кабіну. Він засунув за собою дашок, і сонячний відблиск загорівся на плексигласі. Юрій сів на траву. Чекання ставало нестерпним.

Пропелер обернувся один раз, наче нехотя, і раптом перетворився на прозорий диск. Потім гудіння його піднялося на два тони вище і стало нагадувати сирену.

Літак помалу рушив з місця і, пружно погойдуючись на товстих шинах коліс, поїхав по зеленому полю аеродрому. Він біг проти вітру, набираючи швидкість.

Усмішка зникла з губ Крайнєва. Обличчя його посіріло. На його думку, літак піднімався надто довго.

В ту мить машина зробила невеличкий стрибок і повисла у повітрі.

— Відірвався, — похмуро, наче інформуючи, сказав Валенс.

Тепер літак уже йшов над лісом, завертаючи до аеродрому. Він важко і поволі, набирав висоту, літаючи широкими кругами. На висоті в дві тисячі метрів Марченко мав включити реактивний двигун. Юрій чекав на цей момент, нетерпляче покусуючи травинку.

Валенс сів поруч із ним. Він теж не відриваючись стежив за польотом.

Несподівано Юрій згадав свою останню зустріч з Ціолковським. Вони вдвох перевіряли проект цього літака. Ціолковський радів і хвилювався. В його дивовижно молодих очах відбивався справжній захват. Він зробив тільки два зауваження до проекту ї попросив повідомити про день першого польоту. Він хотів подивитися, як літатимуть машини Юрія Крайнєва.

Зараз ЮК-9 піднявся у повітря, а Ціолковського немає, і ніколи вже великий вчений не побачить, що творить його учень.

Ця думка кольнула невиразним болем, але Юрій відразу ж забув про неї — літак вже набрав потрібної висоти і летів по прямій.

Валенс устав з трави. Крайнєв підвівся слідом за ним. Машинально він узяв директора за руку нижче плеча і застиг у такій позі.

Зараз літак було видно, як невеличкий темний хрест на тлі ясносинього весняного неба.

Раптом Юрій здригнувся і стис руку Валенса. Той поморщився, але не встиг сказати нічого. Машина збільшила швидкість. Зараз вона просто перекреслювала небо, залишаючи в синяві ледве помітний слід.

На аеродром донісся протяжний свист. Літак пролетів над аеродромом і зник за лісами. Якийсь час ще чути було свист, потім він віддалився і нарешті зовсім затих.

Валенс попросив Крайнєва відпустити його руку і більше не пробувати свою силу на руках знайомих. Юрій, ніяково посміхнувшись, випустив. «Ну і сила в нього в руках», подумав Валенс, розминаючи затерплі пальці.

Юрій дивився на годинник. Секундна стрілка явно оберталася в притишеному темпі. Вона ледве повзла. Хвилини здавалися неймовірно довгими. Потім знову, десь здаля, почувся неясний свист. Він наближався і раптом обірвався різким вибухом.

— Кінець, — сказав Валенс, поморщившись,! додав, обертаючись назад: — Виведіть мій літак.

Четверо робітників у синіх комбінезонах кинулися до ангара. Валенс підійшов до Крайнєва. Той стояв, усе ще покусуючи травинку.

— Полетимо шукати, — сказав Валенс, дивуючись з Юрійового спокою.

— Шукати? Не знаю, не знаю, — задумано сказав Крайнєв.

Він стояв нерухомо, ніби до чогось дослухаючись. Права рука його була затиснута в кулак, і шкіра на кісточках посиніла. Всі почуття його зійшлися зараз до одного — Крайнєв слухав.

Валенс вирішив діяти сам. Йому вивели з ангара літак, маленьку спортивну машину, і він вже лагодився летіти негайно, шукати місця катастрофи. І коли він уже був готовий включити мотор і злетіти, Крайнєв підняв ліву руку й, посварившись пальцем, сказав:

— Почекайте одну хвилиночку.

І тоді всі почули далекий звук авіаційного мотора. Він був схожий на комарине дзижчання, але зростав і дужчав з кожною секундою. На аеродромі слухали, немов зачаровані.

Важка масивна машина йшла низько над лісом і з'явилася над деревами несподівано. Валенс застиг, сидячи у своєму літаку. Крайнєв усміхнувся так, начебто нічого й не сталося.

Літак м'яко сів на зелене поле аеродрому і похитуючись під'їздив до ангара. Всі кинулися туди, попереду був Крайнєв. Валенс вилазив зі свого літака, довго плутався, нарешті виліз і, як був, у шоломі, з парашутом, побіг за Крайнєвим.

Марченко виключив мотор і відсунув дашок кабіни.

— Буде добра машина, — кричав він. — Але роботи з нею ще сила-силенна. Я мало не перекинувся, розвертаючись.

— Доповідати на землі будете, — сухо сказав Валенс. — Вилазьте з кабіни. Вітаю, Юрію Борисовичу, — продовжував він, звертаючись до Крайнєва. — Вітаю і прошу пробачити за деякі надто поспішні висновки щодо вашого літака.

Марченко з серйозним і заклопотаним виглядом підійшов до них.

— Все було дуже добре, — сказав він. — Швидкість досягла семисот кілометрів….

— Всього-на-всього, — розчаровано протяг Юрій. — Машину доведеться переробляти, Адаме Олександровичу. Такої швидкості і з бензиновим мотором можна досягти.

— Крім того, на віражах вона почуває себе дуже невпевнено, якось завалюється на один бік. Але загалом мушу сказати, що це вже не експеримент, а справжня машина. Я ще ніколи не мав такого задоволення від польоту.

— Так, товаришу Марченко, — задумано сказав Крайнєв, — завтра ми ще дещо тут спробуємо, а там візьмемося будувати нову модель. Мені здається, я вже розумію, в чому тут справа.

— Ну, завтра за це діло, мабуть, узятися вам не вдасться, — сказав Валенс. — Зараз нам в інститут треба їхати.