Мiцний кулак туарегiв

— А чому ваші повинні тікати з худобою до гір?

Мати дивується з такого запитання:

— Таж ріка потече до лісу. Багато води падає, падає, падає!

— О-ох! — зітхає рибалчиха Тессадіт. — І невже вся ота вода прісна й не треба по неї ходити з глечиками до криниці? Ні, це неймовірно…

І поглядає на свою латочку поля. Крізь віконну діру його видно всеньке. Те поле має хіба що двадцять сажнів, але ціле літо на нього доводиться тягати з криниці цебрами воду. А як у переджнив'я повіє суховій, то все вмить посохне, мов зірвана троянда. І це ж на самому морському узбережжі, де взимку регулярно йдуть дощі!

Карембу, який знає лише прибережний Сахель [11], теж не може уявити собі річки, в якій завжди прісної води вдосталь, а іноді й більше ніж треба…

Коли б Карембу був син бамбара та бамбарки, то на цьому можна було б і скінчити розповідь про рідний край. Та батько Карембу походив з племені, знаменитішого за бамбара. Він був з племені гауса. Гауса — це чорні люди, але споріднені з білими берберами — непереможними туарегами. Гауса живуть у сусідстві з туарегами на землях Гобір, поблизу Мараді та Каціна, край безмежного степу. Мають великі міста: Сокото — їхня нинішня столиця, Кано та ще Гванду й Кеббі, поблизу Нігера. На південь од них живуть пастухи й воїни фульбе, або фелта, які захопили владу в усіх семи гауських державах. Гауса не тільки добрі хлібороби, вони — неперевершені ремісники, ливарники, ювеліри, ковалі, ткачі, фарбарі, чинбарі. Їхня мова — найближча до берберської — лунає від Гвінейської затоки до озера Чад та до Феццану в південному Тріполі — скрізь, де тільки існує торгівля.

Тімбукту, Агадес, Гао… Дід хлопчика розповідав синові — батькові Карембу, що гауса прийшли з країни фараонів, з Єгипту, й колись вони були білі. Але, підкоривши собі в Гобірі негрів племені мазумі, перемішалися з ними й почорніли. Древні написи розповідають про це, як про події сивої давнини, бо в тих написах збереглися імена трьохсот п'ятдесяти царів, які один за одним владарювали тут. Марабут пояснює, що то сталося кілька тисячоліть тому. Тож гауса ніхто не вважає за негрів; дуже вже вони здібні до торгівлі і мову свою мають… Гауса навіть удома ходить у білому одязі та в білому тюрбані, хоч він лише звичайнісінький селюк…

Карембу народився далі як за тисячу миль від батьківщини своїх рідних. Батько його — Аль-Ассу — знесилів і помер, коли караван рабів проминув уже половину безмежної Сахари й дістався до відомої оази Ін-Салах [12]. Ін-Салах не тільки оаза, а й знаменитий ринок, на якому арабські рабовласники з Судану продають північноафриканським торгівцям свій товар — людей.

Карембу знайшовся в матусі на п'ятнадцятий день по тому, як вона оплакала чоловіка — батька свого синочка.

Малий не знав ні батька, ні батькової країни. І матуся не знала тієї батькової країни — вона ж там ніколи й не була.

Іноді гарячої й задушливої мерехтлнво-зоряної триполійської ночі хлопець просив матусю заспівати йому.

Матуся співала не так, як співають тутешні білі жінки. Вона заводила про те, який мужній був той Аль-Ассу, як одного разу під час походу до порту Сен-Луї на річці Сенегал він зупинився на узбережжі Атлантичного океану. Саме тоді в лісі, де жили бамбари, дощі розпочалися на кілька тижнів раніше ніж звичайно.

Аль-Ассу був молодий, високий і стрункий, як лісовий бог. Та, мабуть, сам бог у дощів'я не подолає повені, коли якийсь орел не перенесе його через отой потоп. А оскільки гауса не звичні жити серед лісових мочарів, то Аль-Ассу заслаб.

Кері-ссі (тобто прудконогій), нині матері чотирнадцятирічного Карембу, тоді ще самій не було чотирнадцяти. Але дівчинка була по-жіночому розумна. Вона виканючила в матусі козеня й дощової ночі сама його зарізала, хоч і дуже плакала при тім. А тоді напоїла знесиленого чужинця ще теплою козиною кров'ю. Багато тижнів ще потім мати з дочкою годували слабого ніжним м'ясом свійської птиці.

Та одного разу про це дізналися, і в родині зчинилася сварка. Розгніваний батько мало не продав доньку сусідові, щоб хоч якось відшкодувати ті жахливі збитки. Дівчинку було покарано: вона день у день мусила товкти у великій камінній ступі зерно та коріння, хоч мала це робити хіба що тільки через два-три роки.

Бамбари не мають млинів, але це їм байдуже. Вони кажуть: «Навіщо ж тоді жінки, якщо вони не товктимуть у ступі зерно? І натовчуть вони його дрібніше ніж туарезькі млини!»

Це була тяжка кара, але справедлива, бо однієї ночі Аль-Ассу зник з родини — утік з караваном торгівців, який саме тут проходив.

— О-о-о! О-о-о-о! О-о-о-о-о-о!

Але не минуло й року, як той Аль-Ассу повернувся. А за ним виступав караван віслюків, навантажених мотками дорогоцінного мідного дроту, сувоями квітчастого міткалю і багатьма-багатьма кошиками скляних перлів…

Ні, це не сон! Аль-Ассу відведе цей караван і поведе інший, — з паками страусового пір'я й такими речами, що за них на морському узбережжі платять більше ніж на ринку в Тімбукту. Християнин у Сен-Луї заплатить за страусове пір'я у сто разів дорожче, ніж мавр у Тімбукту або в Агадесі.

Однією рукою Аль-Ассу сплатив свій борг Кері-ссиному батькові, а другою подав дівчинці червону шовкову хустину, за яку кожен бамбар продасть женихові свою дочку, бо така хустина тут ціле багатство.

Десять метрів мідного дроту зробили Кері-ссиного батька найбагатшим на всю околицю. А червона хустина звільнила малу Кері-ссу від клятої камінної ступи. Бо ж навіть у царської доньки ніколи не було такої червоної хустки!

Та, щоб назавжди визволити гарненьку Кері-ссу від рабської праці, щедрий чорний бог з племені гауса поклав на долоню батька дівчинки ще й гроші: низку каурі завдовжки один лікоть. Чи знаєш ти, що таке каурі? То малі білі мушельки, що правили за гроші майже на половий! території Африки до того, як європейці почали бряжчати своїми монетами. Каурі — це африканський крейцар.

Але наступного року було зле. Дівчина Кері-сса стала мов сіль в оці всім чоловікам та жінкам, а їхні доньки через неї щодня діставали лупня. І все тому, що вона ходила в тій хустині й удавала з себе царівну. А це нікому не подобалося, бо цінність бамбарської нареченої саме в тім, що вона довіку буде живий млин для свого чоловіка.

Бамбарські чарівники тим часом скористалися з цієї нагоди, щоб іще більше підкорити собі людей. Вони пустили в загінку до худоби кліщів і проголосили, що то помстилися племінні боги, розгнівані на мусульманина гауса.

Ані цієї, ані подальших подій з матусиної пісні малий Карембу не розумів.

Попоходивши два роки з караванами, купці вже самі знали дорогу й тому прогнали Аль-Ассу. Дуже скривдили купці Аль-Ассу, але що він міг зробити? Довелося йому шукати притулку у Кері-ссиних батьків.

Тим часом батько дівчини завдяки отому мідному дроту став ватагом племені. І його зять — адже Аль-Ассу одружився з гарненькою Кері-ссою — намовив мешканців села піти з тих проклятих місць, бо околиці за останні роки перетворилися на малярійні болота та на величезні озера.

Ця порада не була мудра, але люди завжди охочіше слухають людей молодих, ніж мудрих.

Тож рід Кері-ссиного батька переселився до Фута-Джалону, на плоскогір'я.

Трохи вище в горах жили сонінке — шахраї та здирники. І отакі люди стали найближчими сусідами мирних і щирих лісових бамбарів. Сонінке спочатку хотіли були всіх тих працьовитих хліборобів і пастухів перетворити собі на слуг. Та меткий Аль-Ассу відразу розгадав їхні підлі заміри.

Хтозна, яка б величезна держава утворилася згодом під проводом Аль-Ассу, коли б до нього приєдналися й інші бамбари та гауса, — добрі ремісники, торговці та воїни.

Проте Аль-Ассу відклав прихід споріднених бамбарів на дальші часи. З цього скористалися сонінке — мусульмани тільки заради вигоди. Вони пропустили через свою територію войовничих туарегів-юлеміденів, просто з пустелі на південь од Нігера. Лихо скоїлося за одну ніч. То була ніч крові, вогню і смерті. Молодих бамбарів полонили й продали як рабів на невільничому ринку разом з їхньою худобою.