Мiцний кулак туарегiв

І Бабула розповів старому про Великого каді та про шану, яку було виявлено вбитому хлопчикові перед цілим Тріполі. І про паніку, яка зчинилася на базарі, й про те, що військо оточило цілий квартал міста…

Купець якусь мить прислухався, потім покірливо промовив підупалим голосом:

— Ходімо, Бабуло! Одведи нещасного батька до вбитого сина. Я ніколи не забуду твоєї доброї послуги…

Вони якийсь час ішли мовчки, а тоді старий Гасан проказав з відчаєм:

— Не ти, любий хлопче, а я винний у всьому. Я винний! Боже! Хай упаде кров на мою дурну голову! Його мати заповідала мені, щоб я підтримував сина, так, як тичка підтримує виноградну лозу. А я що робив? Його плач підбурював мене проти нього. Знаєш, Бабуло? Я не мав клопоту з п'ятьма хлопцями, дужими, здоровими! Їх мені, справді, не важко було виховати. А цього єдиного я не зміг навіть захистити — і аллах жорстоко покарав мене…

Старий картався увесь час, поки вони йшли. І ніхто ніколи не чув щирішої сповіді, як оце тепер бідолаха Бабула.

Хлопця в палац не пустили. Тож він лишився стояти перед зачиненою брамою найвищого суду, наче на варті.

Абу-ль-Гасан, згорбившись, спитав у воротаря, який відчинив йому двері:

— Куди поклали тіло мого синочка?

4

Лікар лікує — і вигоює

Воротар упізнав купця й низько йому вклонився, потім мовчки й з гідністю дав знак оздобленою палицею, щоб пан ішов за ним. Вони проминули подвір'я, вибрукуване червоно-чорною мозаїкою, й увійшли до внутрішнього двору, де звичайно в певні дні відбувалися судові процеси великого значення й де віддавали найвищу земну справедливість тим, хто зазнав кривди.

Але сьогодні всі справи з наказу Великого каді відкладено, аж поки відбудеться процес проти Махмуда Алі та його «спільників». Ахмед-ефенді вирішив використати цей випадок і навчити увесь тутешній люд, «бо навчити справедливості важливіше, ніж покарати! Люди, побачивши, до чого призводить їхній гріх, відмовляться од гріха й таким чином уникнуть великого нещастя». Так вирішив каді.

Це мав бути застрашливий процес, який прилюдно затаврував би нетерпиме ставлення до учнів.

Серед тих, що юрмилися на палацовому подвір'ї, чимало було таких, які прийшли сюди рано-вранці у власних справах. А тому що розгляд інших справ було відкладено, то всі схвильовано гомоніли про випадок з Махмудом Алі. Кожен знав сина заможного й вельмишановного купця Абу-ль-Гасана. І коли нещасний батько нарешті з'явився на подвір'ї, присутні співчутливо привіталися з ним, розуміючи батьківське горе.

— Хай аллах додасть тобі сили! — мовив якийсь старійшина від імені всіх.

Абу-ль-Гасана схвилювало співчуття, й сльози застелили йому очі, а воротар вів його далі, кудись аж у глиб палацу. Коли вони зупинилися перед дверима на галереї з колонадою, воротар мовив:

— Твого сина поклали тут. Це офіційне помешкання Ісмаїла-Бу-Дерба-ефенді! — й пішов до славнозвісного лікаря доповісти про гостя. Невдовзі він повернувся схвильований та збентежений і, затинаючись, попросив шановного купця ввійти.

І Абу-ль-Гасан побачив те, що так схвилювало воротаря.

— Гасанку, ріднесенький! — вигукнув він і завмер на порозі.

Старий воротар за дверима всміхнувся: адже він сам мав чотири сини і тому знав, що таке батьківська ласка. Тільки батько розуміє, що значить сина, котрого щойно оплакали, побачити серед живих, наче воскреслого з мертвих.

Маленький Гасан напівсидів на просторому хакімовому [18] дивані й з болісною усмішкою дивився на двері, звідки мав увійти татусь.

Побачивши батька, Гасан заплакав, а старий, гадаючи, що то між чудовими атласними подушками на дивані дух загиблого сина, не міг вимовити й слова.

— Склади подяку аллахові, пане, — почувся голос із глибини просторої кімнати, більша частина якої була добре обладнаною лікарнею, а решта правила старенькому за приймальню. — Склади подяку аллахові, бо він звелів ангелові стримати руку лихого чоловіка, якого люди звали Махмудом Алі і якого від сьогодні зватимуть — убивця дітей. Адже лишалося зовсім мало, пане, щоб твоя дитина назавжди пішла од нас. Поглянь, Абу-ль-Гасане, рана хіба що на палець од скроні. Ще трошечки — і навряд чи пощастило б урятувати хлопця…

Старенький лікар міг би й не пояснювати, що саме урятувало Гасанові життя. Адже про його мистецтво забобонні люди складали легенди.

Та учений понад усе на світі ненавидів брехливу поголоску про надприродність деяких людських знань. Він не став би розмовляти з людиною, котра з якоїсь причини вихваляла б його працю хоча б на волосинку більше, ніж того вона варта. Він би такого чосу дав підлесникам, що ті і в двері не втрапили б.

Старому лікареві уже минуло сімдесят. І важко сказати, хто він був насамперед — лікар чи мудрець.

Абу-ль-Гасан забув геть про все на світі. Схилившись до сина, він лагідно вичитував йому:

— Хлопчику мій дорогий, скажи, чому Ти ніколи ані словом не прохопився про те, який звір був той мерзенний Махмуд Алі?!

Хлопець закусив губу й мляво знизав плечима:

— Гадаю, татусю, ти й так мав зі мною багато клопоту. Зрештою, якби я пішов од цього, то, певно, мені перепадало б од іншого майстра…

— Але ж яка то потвора в людській подобі!..

— Мабуть, він не владен у своїх вчинках, татусю. Коли настає літо й на вулиці гаптарів усі задихаються від спеки, жирний піт заливає Махмудові Алі руки й псує гаптування. Тоді він ненавидить увесь світ. Проте люди вважають, що він весела мавпа, й Махмуд Алі не може навіть вилаятись, як це зробив би хтось інший. Отже він скаженів, а я діставав стусанів…

Абу-ль-Гасан уперше почув, що його наймолодший говорить так до ладу; й далебі йому раптом здалося, що з ним розмовляє не дитина, а мудрий старець. Він взагалі не пам'ятав, щоб досі розмовляв з Гасаном про щось серйозне. Адже Абу-ль-Гасанові вистачало часу хіба що запитати малого про те чи інше. Та й від старших синів він вимагав короткої і конкретної відповіді. Купець вважав, що Гасан нерозумне дитинча, з яким можна хіба що пожартувати.

Тому Абу-ль-Гасан тепер вирячив очі, дивуючись з розважності синочка. А ще більше тому, що в хлопцевім голосі не відчув ненависті до ката.

Це вже занадто. Зачудованими очима дивився він на лікаря, наче благав пояснити, що сталося з його дитиною. Заклопотані справами батьки завжди мало знають своїх дітей.

Але старий лікар тільки мружив очі й далі варив ліки. Потому налив ті ліки до склянки з водою, дав хлопцеві випити і сказав:

— А тепер ляжемо, герою, й усе проспимо!

Хлопець скривився, але послухав. Лікар кивнув батькові, й вони удвох вийшли на легеньку, підперту колонадою у маврітанському стилі, галерею, що утворювала ніби коридор над подвір'ям, — з одного боку відкритий, а з другого сполучений багатьма дверима з велетенським приміщенням. Мовчанку порушив хакім:

— Коли б я був каді Ахмед-ефенді, то засудив би тебе, пане Абу-ль-Гасане, за катування власного сина!

— Мене?! — здивувався старий Гасан.

— Насамперед тебе! Спочатку тебе! Хіба не дав тобі аллах п'ятьох синів, щоб ти нарешті навчився бути батьком? Чи, може, тебе так обсіли злидні, що ти з дітьми вмер би з голоду, якби щотижня тільки на годину забув про своє збіжжя та про горщики, повні срібла? І оту годину приділив своєму майбутньому? Авжеж. Хіба майбутнє людини ховається в коморі, яка може згоріти, або в його скрині, по яку бодай завтра чи післязавтра може прийти вояк, щоб покласти її до ніг князя, бо падишахові аж кортить розпочати війну, а грошей зась? Колись араби вірили, що чоловік безсмертний лише доти, поки на землі живуть його нащадки: сини та онуки… Не мати синів було для араба найвищою карою. Без них не було йому спасіння. Ти тверезий торговець, і тому я кажу тобі про це. Правда, араби були тоді поганці, вони поклонялися ідолам, і в центральній молитовні в Мецці було триста ідолів, бо кожне арабське плем'я мало свого бога, якому приносило жертви. Але нерозумно гордувати людьми, які були неосвічені. Поглянь! Величезна територія, що має назву Аравійський півострів, як ти знаєш, з давніх-давен вкрита пустелями. І саме несприятливі умови спонукали арабів до тривалої боротьби за шматок хліба. Тут суворіше виховували синів, ніж у будь-якій іншій країні. Тут не лінувалися, бо на цій землі мало-хто був справді багатий. Племена воювали між собою, і часто переможені залишали бідну батьківщину, щоб шукати прожитку деінде.