Рими
На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Рими, Беккер Густаво Адольфо-- . Жанр: Поэзия. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Название: Рими
Автор: Беккер Густаво Адольфо
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 183
Рими читать книгу онлайн
Рими - читать бесплатно онлайн , автор Беккер Густаво Адольфо
У книжці вміщено найкращі вірші славетного іспанського поета-романтика Ґуставо-Адольфо Беккера (1836-1870), якого прирівнювали до Генріха Гайне і Джорджа Байрона. Своїм навчителем оголосив його згодом знаменитий іспанський поет Антоніо Мачадо. З іспанської переклав Григорій Латник В оформленні обкладинки використано фрагмент старої афіші
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Перейти на страницу:
XXXI
Наша любов — ніби трагічна п’єска
З сюжетом нісенітним,
Де все серйозне і смішне змішалось,
Крізь сльози усміх квітне.
Але в кінці історії цієї
Найгірша є загроза,
Що випали їй сльози та розваги,
Мені ж — хіба що сльози!
XXXII
Проходила, огорнута красою,
Ваблива та ясна;
Не дивлячись, я озирнувся; прецінь,
Мені почувся шепіт: «Це вона».
Хто поєднав смеркання зі світанком?
Не відаю: імла
Змішалася в короткій ночі літа,
І знаю я, що жінка та… «була».
XXXIII
Питання — у словах, де полягає
Розлучення причина;
Обом нам не дізнатися ніколи,
Чия була провина.
Зігнорував, на жаль, словник любові
Нагальну необхідність
Дізнатися, де гордість — просто примха,
А де — висока гідність!
XXXIV
Крокує мовчки, й порухи жіночі —
Гармонія у тиші;
Лунають її кроки, наче крила
Мелодії, що ритміку колише.
Нагадують напіврозкриті очі
Яскраве світло днини;
Охоплюють вони і землю, й небо,
Запалюючи у своїх глибинах.
Сміється, і звучать у сміху сплески
Біжучого потоку;
Коли заплаче, то в усіх сльозинках
Є лагідність глибока.
Вона і світло має, і парфуми,
І лінію, і колір;
Є форма, що породжує бажання,
І вираз — для поезії доволі.
Є нерозумною?.. То що ж, допоки
Мовчить — є таємниця,
Для мене це мовчання важить більше,
Ніж те, що плеще інша молодиця.
XXXV
Ти забула мене — дивини в цім немає,
Дивиною були скорше ніжності дні;
Маю дещо того, що є гідним шаноби,
Та цього… не змогла ти відчути в мені!
XXXVI
Якби ми в книзі сповна записали
Наших образ химери,
А потім стерли б їх у наших душах,
Як стерли б на папері,
То, позаяк твоя любов лишила
В мені глибокі рани,
Якби лише одну із них ти стерла,
Я стер би всі, кохана!
XXXVII
Першим із нас я помру; таємнича
Криця нутро непокоїть,
Ти заподіяла рану смертельну
Власною, люба, рукою.
Першим із нас я помру; і настирний
Дух невідступно і вперто
Буде чекати тебе коло брами
Непогамовної смерті.
Линуть години, з годинами — днини,
Дні проминуть із роками;
Зрештою, й ти, зупинившись, почуєш:
Хто це стоїть коло брами?
Коли земля твої рештки з виною
Прийме задля зберігання,
Хвилі смертельні тебе ополощуть,
Наче вода у Йордані;
Там, де життя, що оскаржує долю,
Врешті, тріпочучи, гине,
Схоже на хвилю, що на узбережжі
Тихо сконає без плину;
Там, де могила зімкне неминуче
Вічності темні лещата…
Ми всі слова, що таїлися мовчки,
Зможемо, врешті, сказати!
XXXVIII
Зітхання — це подув, вітер, і вітер його відносить,
А сльози течуть у море — вода до води.
Скажи таке мені, жінко: якщо кохання зникає,
Чи відомо тобі, куди?
XXXIX
Я знаю, що зверхня вона й непостійна,
Тож нащо казати слова невеселі?
У неї в душі — почуття? О ні, скорше
Заб'є джерело із неплідної скелі.
Я знаю, що серце у неї — зміїне,
Чекати від нього любові намарно;
Вона — непорушна, бездушна статуя…
Але ж яка гарна!
XL
Сплітаючи наші руки,
Дивились ми очі в очі,
Вона мені на рамено
Голівку клала охоче,
І скільки разів — Бог знає —
Ходили ми тихим кроком
Із нею отам, де в’язи
Здіймали крони високо,
Й від них до її оселі
Тяглися тіні у змроку!
А вчора… лиш рік єдиний
Пролинув, неначе подув:
Навдивовижу ґраційно,
Напрочуд холоднокровно
Вона мені відказала,
Коли нас друг познайомив:
— Здається мені, що десь я
Вже бачила вас. — Ай, подив!
Про це не дізнались дурні —
Відвідувачі салонів,
Що виплітають інтриґи
Із вигадок та обмови,
І через це загубили
Одну з цікавих історій!
Якої смачної страви
Не з’їли вони у колі
За віялом золотистим,
Де всяких пір’їн доволі!
Спокійний і чистий місяць,
Високих в'язів листов'я
І стіни її оселі,
І ґанку знайомі сходи!
Мовчіть, про цю таємницю
Ніхто не почує й слова!
Мовчіть, і я присягаюсь
Забути про всі розмови.
Її ж лице… Жодна маска
Не гідна такого схову!
Перейти на страницу:
Рекомендуем к прочтению
