Iсторiя Украiни-Руси. Том 9. Книга 2

Польські комісари заперечували се. Люблииська церква і перемиська єпархія самі пристали до римського костелу. Скасувати унії король не може: сі справи відають папа римський і митрополит київський. Коли б вони були з чого небудь невдоволені, вони б мали про те зносини між собою. “А що посли кажуть, ніби то Жиди мають у королівській державі більше свободи ніж християне,-то король Жидам не присягає, а має їx у своїй державі за невільників: може з своєї держави вигнати як псів; а людям грецького закону присягає і згідно з присягою їм ніякої неволі не чинить; у нього єсть богато сенаторів і ріжних достойників грецької віри, вони засідають в раді, можуть говорити і постановляти в усяких справах, так само як католики. Навіть якби папа римський написав королеві, щоб він скасував грецьку віру, аби була одна папежська, то він того не може зробити против своєї присяги. Але так само не можна йому против своєї присяги скасувати й унію! Та унія і не в самих тільки містах-єсть вона і по монастирях сенаторських і шляхетських: якби король і схотів знищити унію, то сенатори того б не дали, бо їх права і вільности такі, що кожен сам рядить у своїй маєтности, а не король. Вони можуть у своїх маєтностях тримати хоч благочестиву хоч уніятську церкву, і король того їм боронити не може” (с. 313-5).

Посли докорили комісарам, що вони в сій репліці вжили зневажливе слово “схизматики” і стали виясняти, що реліґійної справи цар торкнувся у власних інтересах короля, бажаючи заспокоїти усобицю в його державі, і для того послам наказано радити, аби король заспокоїв православних і прийняв козаків назад у підданство на підставі Зборівського договору. Пани-рада повинні з прихильности до короля йому радити, аби він з своїми підданими війшов у зносини, непорозуміння полагодив, і велів у всім виповнити Зборівський договір. “А замиривши велів би то все закріпити соймом і конституцією, щоб у підданих королівських: Запорізького війська і благочестивих християн грецької віри в їх вірі і всяких їх вільностях не було більш непорозумінь з польськими і литовськими людьми. А благочестиві церкви аби король велів з унії звільнити і віддати назад на благочестє, аби більше не було усобиці, і кров християнська не розливалась” (с. 395-8).

Комісари виправдувались, що схизматиками вони називали Хмельницького й його товаришів, тому що Хмельницький ворог і богоодступник, віри христіянської поругатель і бісурмен, а православних християн то слово не дотикає ²). Хмельницький стоїть не за віру, а за те щоб не бути в підданстві у короля. Унії король скасувати не може, і не годиться йому в тім давати вказівок. В царській державі також богато ріжних реліґій, і король в тім не дає вказівок цареві. Благочестивій вірі у короля неволі нема ніякої. Самі посли бачать, що і тут, у Львові є богато благочестивих церков, володіє ними владика львівський, ніякої неволі в вірі йому не діється, і ні одної уніятської церкви у Львові нема. А в Москві і по инших містах нема ні одного костела, хоч людей римської віри богато; одначе король не домагався у царя, щоб там заведено римський костел, ані не буде домагатись. Підчас переговорів на р. Полянівці, між Дорогобужем і Вязьмою королівські посли допоминались, щоб у Москві був костел, але царські посли того відмовили, і раз про се не було умови, і в договорі того не записано, то король того й не підіймає. Та в договорі не написано й того, щоб цар мав давати вказівки про грецьку віру в королівській державі-як їй бути і її обстоювати; вільно королеві в своїй державі так грецьку віру держати, як він хоче. А тим часом з царської сторони сей договір порушується: московський партріях ставить попів і дає благословенні грамоти в городи, що за сим договором одійшли до Польщі, і цар зобовязався нічим до них не мішатись. Руські попи в королівських городах повинні брати ставленнє від константинопольського патріярха і київського митрополита, а уніяти повинні підлягати папі, а московському патріярхові руські попи в королівських землях нічим не підлягають. Тим часом він розпростирає свою владу сюди: на доказ того комісари показали дві московські благословенні грамоти 1652 р. до м. Дорогобужа і до села Микитина в Дорогобузькім повіті (с. 398-405).

Посли виправдувались, що се занадто дрібна справа, аби могла порушувати договір, тим більше, що в нім і не написано нічого про ставленнє попів. Комісари відказували, що справа не така мала, і може вважатися порушеннєм договору- але бажаючи згоди, польська сторона домагається тільки, щоб надалі сі справи не повторялись, і перевели розмову на зносини Хмельницького з Туреччиною і замисли його на Москву:

“Пани-рада говорили: той зрадник Б. Хмельницький не варт ніякого милосердя ні у короля ні у царя, бо він уже не християнин, а бісурмен, не за віру стоїть, а сам церкви божі руйнує; Волоську і Мунтянську землю знищив, Татар до себе покликав, землю королівську довгий час воював, і тепер від того бунтарства (воровства) не відстає: против короля війну провадить безнастанно. І коли б король і пани-рада з тим зрадником не боролись, він, боговідступник, давно б уже їх державу зруйнував, а потім пішов би на державу царську”.

“Се вони, пани-рада, знають вірно і говорять сміливо і певно, що ще недавніми часами той Хмельницький пильно просив у короля іти на Московську державу. А тепер король хоче знищити своїх ребелізантів не задля їx віри, а для злодійської зради, та коли й знищить, то віри і церков руйнувати не позволить. Як той Хмельницький побив королівське військо під Батогом, король скликав сойм і велів збирати велике військо, щоб відомстити йому його злочин, тоді Хмельницький прислав своїх післанців-просити у короля милосердя й пробачення. Король пожалувавши пробачив йому ту провину і післав до нього пана Зацвіліховского, сказати йому, щоб на далі він був у підданстві й послуху, і зачіпок та кровопролиття від них більше не було. Але Хмельницький сеї ласки й пробачення не прийняв і поставив в ніщо, а королеві через того Зацвіліховского переказав, що коли король відновить Зборівський договір, то він з королем замириться, а на Білоцерківськім договорі в підданстві королеві ніколи не буде. Тепер же вони послам об'являють: коли цар хоче, щоб король прийняв назад Хмельницького і козаків у підданство і вини їx пробачив, нехай посли будуть у тім посередниками. Нехай вони пошлють до Хмельницького сказати йому: Як король піде на нього з військом, нехай Хмельницький вийде на зустріч і вдарить чолом, король задля братської приязни царської Хмельницького пожалує, пробачить йому провину і вбивати їx не велить. Король іде на Хмельницького в короткім часі, бо має готове велике військо: посли бачили тільки невелику частину його, а крім нього іде в поміч Ракоцій угорський, господар мунтянський і новий молдавський: чекають короля, і на сполученнє з ними вже пішло велике військо. Литовського війська з гетьманом Ян. Радивилом також готово вже богато, воно незадовго прийде до обозу. Нехай посли подумають: вони, пани-рада, кажуть се з доручення короля. А коли посли мають якийсь инший спосіб, нехай скажуть” (с. 411-416).

Посли повторили сказане раніш, що як цар не схотів прийняти Запорізьке військо під свою руку і не бажав, щоб воно піддавалось бісурменам, то Хмельницький просив його посередництва перед королем, щоб він прийняв їх на зборівських умовах. Отже коли король хоче прийняти козаків назад у підданство,-нехай велить відновити з ними Зборівський трактат і потвердить його соймовою конституцією- аби більше не було у них сварок з польськими й литовськими людьми. Коли ж король хоче в чімсь відступити від Зборівського договору в яких небудь пунктах крім реліґії, то нехай пани-рада зносяться з Хмельницьким і договорюються, аби тільки благочестиву віру в усім лишено так як у Зборівськім договорі. В такім разі посли готові бути посередниками, пошлють від себе до Хмельницького і будуть його намовляти до переговорів. А иншого ніякого способу від царя їм не вказано (416-7).

Комісари сказали: Яка того Хмельницького зрада і злість, вони то послам уже розповіли; нехайже посли скажуть, які ґарантії вони можуть дати королеві на випадок коли Хмельницький не послухає той пропозиції й почне ставити всякі забаганки. Король і пани-рада давно вже знають певно, що він зрадник, ворог божий і в замислах своїх не постійний ³), і цар також неповинен вірити його слову, ані присязі і хрестному цілуванню. Тричі він присягав королеві і ніколи не додержував присяги. А коли він піддасться турецькому султанові, се королеві також невелика річ: чернь, козаки вже від Хм-кого відстали і незалежно від нього (!) прислали до короля київського полковника Ждановича-просити пробачення своїх провин (418-9).