Iсторiя Украiни-Руси. Том 9. Книга 2

“Той Богдан Хмельницький такий королеві грубитель, що такого грубителя і зрадника на світі ще ніколи не бувало. Та не тільки він супроти короля став зрадником, але і супроти Бога.-Посли говорили, що він просив ласки й. цар. вел.- послати до короля, щоб прийняв їx в підданство по давньому. А той Хмельницький, не дочекавшися ласки царя і короля, після того як прислав те чолобиттє й. ц. в., послав до турецького султана-просив війська на й. кор. вел. і обіцяв султанові, що буде у нього в підданстві з усім Запорізьким військом, а сам побісурмениться. А тепер тому тижнів із шість стало відомо, що султан прислав до Хмельницького чауша, щоб він як обіцяв, прийняв підданство султанові і їx бісурменську віру. І той зрадник відступив від своєї грецької віри і прийняв бісурменську, та збирає наново військо, а що цар післав послів просити за нього короля-се й забув!

“Нехай посли подумають, яким же зрадником він став королеві, а тепер і цареві-після свого посольства! Цареві заявляв, нібито з королем почав війну за грецьку віру-а коли б він правдивий християнин і стояв за грецьку віру, він би з бісурменами в ніяку спілку не входив би. А того що він тепер учинив-від християнської віри відступив і прийняв бісурменську віру: про се йому ані мислити не годилось, не то що чинити. А се щира правда! Шкоди ж і спустошення ним починені королеві і Річипосполитій не можна навіть докладно розповісти. Костели він поруйнував і пограбував, над духовними знущався, богато християн чоловіків і жінок до бісурменських рук видав-досі вони там в неволі страждають. І як королеві показати милосердє йому за такі його “богомерзькі діла, грубости і досади”?

Посли знов заперечили-що се хтось дав королеві неправдиву відомість. Не може бути, щоб Хмельницький відступив від віри й побісурменився. “А що вони кажуть, нібито у нього і тепер чауш від султана, то се можливо, що султан прислав чауша, аби Хмельницький перейшов до нього в підданство,-але Хмельницький того й не думав”. Що ж до запевнень, “ніби то Хмельницькому (так!) не бувало неволі у вірі”,-посли потвердили сказане попереднього разу-що утиски були, і зборівські постанови не виконуються. Тим часом-додали вони сим разом-Ян Казимир при елєкції своїй на короля під присягою обіцяв заховувати права своїх підданих всякого стану, в нічім їx не умаляючи (наводиться довгий текст сеї присяги). Нехай пани-рада перекажуть се королеві, щоб він памятаючи сю свою присягу, велів знести унію в Короні і в в. кн. Литовськім, згідно з зборівським трактатом, а церкви, що за предків були православними, назад во благочестіє передати, щоб надалі благочестива віра була при своїх вільностях як давніш бувала. А гетьмана Хмельницького з військом аби велів прийняти під свою руку по давньому. Инакше ті благочестиві церкви (!)-як сказано в присязі-будуть свобідні від підданства йому ⁷).

Комісари завважали, що послам не годилось вишукувати ⁸) тої королівської присяги та на її підставі робити якісь докори. Нехай говорять, які їм справи доручено від цар. величества, а до внутрішніх справ Річипосполитої їм нема діла. А про те що грецькій вірі у них насильства нема, вони, комісари, вже перед тим казали: котрі церкви давніш були в грецькім законі, а тепер в унії, ті не були віддані силою, а самі духовні пристали до уніятів. Якби король велів силоміць повернути грецькі церкви на унію, то не робилось би вибору: всі б церкви були уніятські. Тепер же котрі церкви зробились уніятськими, ті уніятськими й зістануться, а котрі благочестиві-ті теж як були, і неволі їм ніякої нема. А Хмельницький, як ворог божий і королеві зрадник, варт не милосердя, а найбільших мук і лихої смерти за свої лихі діла; тільки про нього ще говоритимуть з королем. А посли нехай би сказали докладно все доручене їм у тій справі, щоб не упустити часу-з огляду що король має йти до війська.

Посли поговоривши між собою об'явили польській стороні, що коли король задоволить потреби грецької віри (до скасування унії включно) і відновить зборівські умови в відносинах до козаків, то цар готов пустити в непамять всі свої образи в титулах і йменнях і дарувати королівськім підданим їх вини, з тим щоб надалі вони не повторялись.

На тім і закінчилась ся друга конференція (л. 362-9). Провожаючи послів староста винницький Потоцький в науку послам розповів, як він бувши в татарськім полоні, в Криму, чув про посольство від Казанських і Астраханських Татар до хана з проханнєм прийти їм у поміч щоб визволитися від Москви, і що й сього року були поголоски про такеж посольство ⁹).

Примітки

¹) Польських справ 1653 р. стовбець 2, виправа посольства.

²) Про арештованнє козацьких послів розповів послам 22 н. с. липня люблинський ігумен Сава Попель таку пів-леґєндарну історію-котру я вже навів вище, с. 558-9.

Гонець Вонифатьев, висланий з додатковими дорученнями послам у серпні, вертаючи з королівського обозу через Замостє, затримався там на два дні, довідавшися, що там “сидять за вартою” полковник Антін “сам девять”: посилав до нього свого брата, і той з Антоном бачився. “Сказав полковник київський гонцевому братові, що Б. Хмельницький прислав був їx з листом до короля, щоб король з військом на них не наступав, а замирився за Зборівським договором, як король з ними договорилися під Збаражем,-тоді Хмельницький буде у короля в підданстві по давньому; а як король наступатиме на них з військом, то Хмельницький поневолі пішле до турецького султана, аби прийняв його до себе. Король побачивши в листі, що Хм. хоче бути в підданстві у турецького султана, розгнівався на них, послів,-і відіслав їх до Замостя і велів тримати під пильним доглядом, а зброю відібрати”-Ст. 7 л. 65.

³) Описує їx приїзд Theatrum Europaeum c. 416-мовляв такого пишного посольства з Москви ще не бувало. Також Monum. Hungariae XXIII с. 122.

⁴) л. 206-229 посольського звідомлення-84 книги Польських справ 1653 року, в скороченню у Соловйова Х с. 1626 стер. вид; картки в книзі перемішані, і се відбилось на його переказі. Наша археоґр. експедиція уставила правильний порядок карток.

⁵) Депеша з 4 серпня у Тайнера Monuments, на сих депешах головно опер свою статтю про посольство Репнина Кубаля, т. II.

⁶) Посоль. звідомл., л. 306-348.

⁷) л. 347-361.

⁸) “добывать” — мабуть в значінню підплачувати людей, щоб їм ту присягу показали.

⁹) Під тимже днем записано оповіданнє полковника Єльского, що з України прибігло того дня з 10 чоловіка шляхти, ранені-оповідали, що були в своїх маєтностях під Винницею; казали, що козаки побили богато иншої шляхти, яка жила коло Білої Церкви і Винниці, а їх поранили, і вони ледви втікли. Король був дуже схвильований такими вістьми і хоче йти на козаків як найскорше (л. 371).

ПОСОЛЬСТВО РЕПНИНА: ДЕБАТИ ПРО РЕЛІҐІЙНИЙ МОТИВ, ЗБОРІВСЬКІ ПОСТАНОВИ, 4 КОНФЕРЕНЦІЯ, 9 СЕРПНЯ, ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗБОРІВСЬКОГО ТРАКТАТУ.

Конференцію 8 серпня, третю зряду, відкрив сам канцлєр Кориціньский. Коротко зібрав все сказане в сій справі послами і повторив, уже від королівського імени, попереду сказане комісарами від себе. Хмельницький занадто великий “грубитель”, щоб його можна було помилувати; його виправдання перед царем, ніби він почав свій бунт задля віри-рішучо неправдиві. Повстаннє своє він почав поперше-тому що козакам було заборонено ходити на море. Потім він просив у короля дозволу на воювання московських земель-ще йому король заборонив з огляду на вічну згоду з Москвою. За се Хмельницький наробив нечуваного спустошення, поруйнувавши при тім костели і кляштори; король тепер іде на його війною. А грецькій вірі ніякого насильства король не чинить і нікому чинити не дозволить (383-8).

Посли взялися знову до сього пункту і відкинули канцлєрові доводи. Цар має певні відомости про насильства над православною вірою. Гонець Старий в 1651 р. був свідком як король присилав до Люблина коронного інстіґатора Жидкевича, щоб силоміць відібрати від православних і віддати уніятам тамошню церкву, і православне духовенство при тім з великим безчестєм виганяли з церкви. Так само силоміць відібрано і віддано уніятам перемиське владицтво ¹). Ще раз повторено, що посли бачили переїздом з Минську. “Чи то не наруга чиниться в королівській державі над благочестивою християнською вірою і святими церквами? В королівській державі живуть люди ріжних вір, а такого гоненія й наруги крім благочестивих християн не буває нікому-навіть Жидам, котрих бридитись і ненавидити годиться всім християнам. Їм у всім воля, і школи свої жидівські мають свобідно де хочуть, і неволі їм і насильства ніякого нема: свобідніш живуть у своїй вірі жидівській ніж благочестиві християни” (389-392).