Украiнсько-росiйський договiр 1654 року. Мiфи i реальнiсть

Богдан Хмельницький і далі намагався схилити Москву до війни з Польщею, па кожному етапі переговорів виступав із пропозицією: Москва надає військову допомогу Україні для протистояння польському наступу, а за це Україна приймає протекторат Московської держави. Після Зборівського договору з Польщею у 16.19 р. (на що Богдан Хмельницький змушений був піти внаслідок сепаратної угоди кримського хана з королем) гетьман активніше домагається московської допомоги. Він вдається до обіцянок навернути кримського хана під царський протекторат і в той же час повідомляє, що той кілька разів закликав гетьмана іти разом на Москву. І хоча український гетьман відкинув цю пропозицію, однак він давав зрозуміти царю, що коли той зволікатиме з допомогою Україні, можлива і така небезпека для Москви.

У 1651 р. через порушення поляками Зборівського договору відновилася українсько-польська війна, і водночас почали псуватися і московсько-польські відносини. У Москві в лютому 1651 р. відбувся Земський собор, на якому духовенство з патріархом і бояри дали свою згоду взяти гетьмана з Військом Запорозьким під царський протекторат. Але якихось реальних кроків зроблено не було.

Невдала для козаків Берестецька битва 1651 р. (знов таки через невірного союзника — кримського хана) призвела до Білоцерківського договору, який значно урізав навіть Зборівські умови 1649 р.

А військові дії продовжувалися. Виснаження українського народу дійшло краю. Міста були зруйновані, ніякої допомоги ззовні. 22 квітня 1653 р. до Москви прибуло нове посольство від Богдана Хмельницького — Кіндрат Бурляй і Силуян Мужиловський. Вони знову повторили прохання козацького гетьмана виступити на захист України, прийняти її "під високу руку" і послати на допомогу військові сили.

Однак цар спочатку вдався до дипломатичних консультацій з урядом Речі Посполитої. 30 квітня у Варшаву прибуло посольство у складі князя Бориса Рєішіна-Оболенського, окольничого Богдана Хитрово, дяка Посольського приказу Алмаза Іванова з листом до польського короля. Перед королем була поставлена вимога замиритися з козаками, повернути їм права і привілеї згідно із Зборівським договором, скасувати Брестську церковну унію 1596 р. Польський уряд відповів рішучою відмовою. Тоді посли заявили: "Государь о тех делах более тєрпеть не будет и о подобных неправдах велит писать в окрестные государства".

1 жовтня 1653 р. царський уряд скликав Земський собор, на якому окрім бояр були присутні представники дворянства, духовенства, царські чиновники, представники міст, купецтва, селянства, стрільців. Учасники собору, опрошені "по чинам, порознь" висловилися за рішення: "Гетьмана Богдана Хмельницького і все Войсько Запорожское з городами и землями принять".

В Україну відправили посланників — стольника Р. Стрешнєва і дяка М. Бредихіна, які мусили виконати традиційну функцію дипломатичних відносин, що зберігається досі: підготувати належні умови для зустрічей на високому державному рівні. Вони привезли повідомлення про те, що цар висилає в Україну високе посольство "Бутурлина с товарищи", щоб урочисто оголосити про перехід України під царський протекторат, а також про царський указ "о ратных людей сколько к ним на помочь послать". Стрешнєв повідомив Богдана Хмельницького про місце з'єднання військових сил Московської держави і козацьких полків та про умови їх забезпечення.

Стрешнєв і Бредихін просили гетьмана сповістити полковників і "начальних людей" про посольство Бутурліна. Гетьман запевняв, що він розішле "листи" в усі міста, закликаючи полковників, сотників, отаманів, козацтво з'їжджатися до Переяслава.

9 жовтня 1653 р. у виконання рішення Земського собору Московський уряд посилає в Україну надзвичайну дипломатичну місію — велике посольство у складі ближнього боярина і намісника тверського В. В. Бутурліна, околичного намісника муромського І. В. Алфер'єва, думного дяка Л. Д. Лопухіна. Кожен член посольства мав свій почет: Бутурлін сім стольників, одного стряпчого, трьох дворян; Алфер'єв — стольника, стряпчого і чотирьох дворян; Лопухін — стольника. Посольство супроводжували голова московських стрільців — Артемон Матвеєв, три сотники, двоє товмачів (перекладачів) і 200 стрільців. При місії було й московське духовенство: архімандрит Прохор, протопоп Андріян, священик Іоан і диякон. Вони їхали з своїми іконами, хрестами і хоругвами, везли з собою царську ікону "Спасов образ".

23 жовтня 1653 року цар Олексій Михайлович у Москві в Успенському соборі Кремля велів "объявить войску идти войной на недруга земли русской и веры православной — короля Речи Посполитой и Литвы — Яна-Казимира".

1 листопада посольство опинилося в Путивлі й у цьому прикордонному місті перебувало майже два місяці. Чекали повернення Богдана Хмельницького з місць бойових дій. Треба було з'ясувати, яке саме місто буде обрано для зустрічі і проведення всіх офіційних церемоній і переговорів, присяги, вручення царської грамоти, клейнодів — регалій для гетьмана і Запорозького Війська, подарунків. Москва хотіла, щоб це відбулося найурочистіше, тому воліла, щоб був обрання Київ. А Богдан Хмельницький, навпаки, як зазначає український історик О. Оглоблин, прагнув ділових переговорів і тому відмовився від Києва, щоб уникнути неминучих тут урочистостей. До того ж Києву загрожувала військова небезпека з боку Литви. І ще мало значення, мабуть, те, що в Києві знаходилися вищі ієрархи православного духовенства і українська шляхта, які в той час були в опозиції до гетьмана. Отже, Богдан Хмельницький обрав Переяслав, місто за Дніпром — центр Переяславського полку з численним населенням і розвинутою торгівлею. Як і більшість великих міст в Україні, в той час Переяслав був також і фортецею, тут зосереджувалася українська армата з пороховим запасом. Життя Богдана Хмельницького здавна було пов'язане з Переяславом, тут він оженився вперше з Ганною Сомківною. Переяславський полковник був довіреною особою гетьмана, згодом його родич — зять Павло Тетеря. Московське посольство, дочекавшись додаткових інструкцій від царського уряду, а також нової хоругви для гетьмана (перша пошкодилась в дорозі), в останніх числах грудня вирушило з Путивля до Переяслава.

31 грудня воно прибуло туди. За п'ять верств од міста посольство зустрічали переяславський полковник Павло Тетеря з сотником і отаманами та 600 козаків. Посли зупинилися па подвір'ї, де знаходився "Посольський дім".

Богдан Хмельницький перебував ще в Чигирині. Він був зайнятий похоронами сина Тимоша, а потім не міг вчасно дістатися в Переяслав через ненадійність криги на Дніпрі. 6 січня ввечері він уже був у Переяславі, вслід за ним приїхали писар Іван Виговський та інша генеральна старшина — обозний, суддя, осавули, а також полковники з полковою старшиною, сотниками і отаманами. Відбулася перша зустріч гетьмана з московськими послами, неофіційна, на бажання гетьмана, в приміщенні Бутурліна. З'ясували порядок церемоніалу і офіційних зустрічей: вранці 8 січня проведуть таємну раду у Богдана Хмельницького з козацькою генеральною старшиною і полковниками, далі посли оголосять царську грамоту, після чого знову відбудеться старшинська рада і нарешті — фінальна переяславська акція — присяга в церкві гетьмана Богдана Хмельницького зі старшиною. А потім стольники і дворяни проїдуть по українських містах і приймуть присягу від українського населення.

Однак старшинська рада, яка ухвалила прийняття царської протекції, внесла корективи, що грунтувалися на демократичних засадах і звичаях козацтва та його історичному досвідові. Вирішено було зібрати народ на раду. Після першої старшинської наради 8 січня о другій годині дня несподівано для послів закликали на загальновійськову генеральну раду, б'ючи в тулумбаси, щоб, як записано в "Статейному списку" Бутурліна, "на собрание всего народа слышать совет о деле, хотящем совершитися". Посли на цій раді присутніми не були.

Опис Переяславської ради маємо у "Статейному списку", тобто звіті В. В. Бутурліиа царю, що насичений подробицями, забарвлений риторичними прикрасами, хоча на Переяславській раді Бутурлін не був присутній і про її хід дізнався від інших. Протокольного документального запису про неї не існує. Взагалі щодо статейних списків, що складалися послами, посланниками, агентами московського уряду і які зосереджувалися потім у Посольському приказі в Москві, то їх об'єктивність і правдивість поставили під сумнів уже сучасники.