Князь Iгор. Слово о полку Iгоревiм

Name: Князь Iгор. Слово о полку Iгоревiм
Author: Малик Владимир Кириллович--

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Князь Iгор. Слово о полку Iгоревiм, Малик Владимир Кириллович-- . Жанр: История. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.

Жанр: Научно-образовательная / История

Название: Князь Iгор. Слово о полку Iгоревiм

Автор: Малик Владимир Кириллович

Дата добавления: 15 январь 2020

Количество просмотров: 316

Читать онлайн

Князь Iгор. Слово о полку Iгоревiм читать книгу онлайн

Князь Iгор. Слово о полку Iгоревiм - читать бесплатно онлайн , автор Малик Владимир Кириллович

Володимир Малик (справжнє прізвище — Сиченко, 1921-1998) — відомий український письменник, що зажив слави як автор історико-пригодницьких романів (тетралогія «Таємний посол», «Князь Кий», «Черлені щити» та ін.). Його твори ставлять поруч з творами Александра Дюма та Генріка Сенкевича. Роман «Князь Ігор» присвячений історичному походу Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича на половців 1185 року. Герої роману потрапляють у самий вир трагічних подій, де на них чекають і тяготи походу, і криваві сутички з ворогом, полон і втеча з нього. Випробування долі ще більш зміцнили в усіх — від князів до простих людей — прагнення жити вільно на своїх землях і відстоювати цю свободу. До видання також увійшло «Слово о полку Ігоревім», перекладене та реконструйоване В. Маликом.

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

ВПЕРЕД

Перейти на страницу:

Всеслав-князь людям суд чинив,

князям городи рядив,

а сам ночами вовком шастав:

із Києва дорискував

до валів Тмутороканя,

великому Хорсові

вовком путь перебігав.

Йому в Полоцьку

подзвонили заутреню рано

у Святій Софії у дзвони,

а він у Києві дзвін той чув.

Хоча і віщу мав душу

в дужому тілі,

та часто від біди страждав.

Йому віщий-бо Ян

давно ще приповідку,

смислений, придумав:

«Ні хитрому,

ні багатому,

ні відуну вдатному

суду Божого не минути!»

О, стогнати Руській землі,

споминаючи давні часи

і давніх князів!

Того старого Володимира

ніяк було пригвоздити

до гір київських.

Його-бо стяги

стали нині Рюрикові,

а інші — Давидові.

Та в різні сторони

їхні полотнища майорять

і списи свистять...

На Дунаї Ярославнин голос чується,

зигзицею незнаною рано квилить:

«Полечу, — каже, — зигзицею по Дунаєві,

омочу шовковий рукав у Каялі-ріці,

утру князю криваві його рани

на дужому його тілі».

Ярославна рано плаче

в Путивлі-городі, на заборолі,

примовляючи:

«О Вітре-вітрило!

Чому, господине, насупроти вієш?

Чому мечеш хиновські стрілки

на своїх легких крильцях

на мого лади воїнів?

Чи мало тобі вгорі,

під хмарами віяти,

гойдаючи кораблі на синьому морі?

Чому, господине, мої веселощі

по ковилі розвіяв?»

Ярославна рано плаче

в Путивлі-городі, на заборолі,

примовляючи:

«О Дніпре Словутичу!

Ти пробив єси кам’яні гори

крізь землю Половецьку.

Ти ніс на собі

Святославові човни

до полку Коб’якового.

Возлелій, господине,

мого ладу до мене,

аби не слала до нього сліз

на море рано!»

Ярославна рано плаче

в Путивлі, на заборолі,

примовляючи:

«Світле і трисвітле сонце!

Всім тепле і красне єси!

Чому, господине, простерло

гарячі свої промені

на воїнів лади,

в полі безводнім

спрагою їм луки стягнуло,

тугою їм тули заткнуло?»

Грає море опівночі —

ідуть смерчі хмарами.

Ігореві-князю

Бог путь указує

із землі Половецької

в землю Руську,

к отчому золотому столу.

Погасли вечірні зорі.

Ігор спить —

і не спить.

Ігор думкою поля міряє

від великого Дону

до малого Дінця.

Опівночі свиснув Овлур

коня за рікою,

дав князеві знати —

пора!

Загула земля,

зашуміла трава,

вежі половецькі сколихнулися.

А Ігор-князь поскакав

горностаєм в очерет,

білим гоголем на воду.

Злетів на борзого коня

й зіскочив з нього сірим вовком.

І помчав до лугу Дінця,

і полетів соколом під хмари,

побиваючи гусей та лебедів

на сніданок, обід та вечерю.

Коли Ігор соколом полетів,

то Овлур вовком помчав,

струшуючи собою студену росу,

бо підірвали вони

своїх борзих коней...

Донець каже:

«Княже Ігорю!

Не мало тобі величі,

Кончакові — ненависті,

а Руській землі — радощів!»

Ігор мовить:

«О Донче!

Не мало і тобі величі,

бо леліяв ти князя на хвилях,

стелив йому зелену траву

на своїх сріблястих берегах,

одягав його теплими туманами

під покровом зеленого дерева,

стеріг його гоголем на воді,

чайками на струмках,

чернями на вітрах».

Не така, рече, ріка Стугна.

Малу воду маючи,

пожерла вона

чужі ручаї та притоки

і, розширившись у гирлі,

юного князя Ростислава з

атягла на дно

при темнім березі.

Плаче мати Ростиславова

по юному князю Ростиславу.

Прив’яли квіти в жалобі,

і дерево в тузі

до землі наклонилося...

То не сороки заскрекотали —

по сліду Ігоревім

їдуть Гзак з Кончаком.

Тоді ворони не граяли,

галки позмовкали,

сороки не скрекотали,—

полози повзали тільки.

Дятли стукотом

Ігореві шлях до ріки вказують,

солов’ї веселими піснями

світанок провіщають...

ВПЕРЕД

Перейти на страницу:

Рекомендуем к прочтению

Iгор - князь сiверський

Князь Угличский (СИ)

Князь Игорь. Витязи червлёных щитов

Черный князь

Слово о полку Игореве (перевод Д.С. Лихачева)

Слово о полку Игореве