Смак заборони

А Гепард посміхався.

Для самотніх душ, які ще можуть зносити плин цієї повісті, повідомлю, що вчора приїхала білява, коротко підстрижена Аліна з Москви. Та сама зріла жінка з нальотом аристократичності, балерина у відставці, яка остаточно прибила мене своєю появою наприкінці мого торішнього відпочинку. «Ти подивися на себе, — говорив Альхен, — ти ходиш, як Батьківщина-мати, — й на неї — їй уже за тридцять, але вона має кращий вигляд, ніж у тебе».

Коли вірна руда Танька повідомила мені про її прибуття, стало якось тужно.

Екскурсія в Алупку. Туди — на катері, під плюскіт лазурової хвилі. А там — фотографування на тлі мармурових левів і романтичних водограїв, тінявий парк і близька Ай-Петрі. Потім мовчазна прогулянка по шосе назад у Ебру. Нічого особливого.

Парадом командував батько. Мене ні про що не запитували, тому я ні про що не говорила. А, так, у одному з закутків алупкінського парку я все-таки посварилася з Миросьчиним чоловіком і образилася на нього до самого вечора.

Ніякої сієсти не було.

Уся їхня чорношкіра компанія розташувалась амфітеатром (Сашко, Віра, Аліна, Танюшка та, зважаючи на все, статево зріла дочка відставної танцівниці) ловили очевидний кайф від жвавого обговорення когось (і, до слова, в мене зовсім не було стовідсоткової гарантії, що це була не я). Альхен щось казав своїй гарній подрузі та її дочці (істота була доволі блякла й великої загрози в собі не несла). Я бачила їхню розмову приблизно так:

— А зараз я вам покажу, як посилається енергія ян-цн та які реакції вона викликає. Подивіться, будь ласка, он на ту лаву, — всі подивилися, — й на симпатичну дівчину з татом, який читає.

Не бажаючи підводити мерзотника, я вдавала замішання, дуже виразно вовтузилася, погойдувала ногою, погладжувала стегна й навіть смоктала пальця (за що отримала батьківську репліку, зміст якої цілком вгадується).

Після вистави Аліна обдарувала мене посмішкою Снігової Королеви, але ще не раз по тому поглядала на чуттєву Адору.

За годину я вже сиділа під тентом, уся в опіках, отриманих ще вранці, й грала в карти з Рудою і Зінкою, що дуже доречно спустилася.

Коли мій зад уже відірвався, щоб підійти до Гепарда, який відклав приймача, — на сходах заманячіла татусева біла панамка, і я поквапилася знову сісти. Коли всі сумніви вляглися й можна було знову починати небезпечні маневри — я відчула, що в мене паморочиться голова й болить горло. До того ж, ще й нудило.

Думка про вітрянку, між іншим, невідступно кружляла орбітою моєї свідомості, пульсуючи настирливим нагадуванням.

— Чарівні панянки, з вас тут ніхто часом не знає, як починається вітрянка?

— Прищі вилазять і сверблять, — знизала плечима брутальна Зінка.

— Не боліли, — затишно завовтузилася Руда.

Доросла Марина воліла змовчати.

— А мене нудить. Голова болить трохи. Й горло теж.

— А чого відразу вітрянка? Хіба мало хвороб?

— Є серйозна підозра. Був контакт із інфікованою особою.

— А, може, Сашко знає? — припустила Марина.

— Правильної Ходімо! Пішли! — проспівала Руда, стрімко підхоплюючись.

— Та стривайте ви!

— Е, ні, оце вже точно ні! — мерзотниця схопила мене за ногу й змусила стрибати за своєю абрикосовою спиною кривим і звивистим виродком, аж поки не доправила в такому не дуже естетичному вигляді під ніс їхній Святості. Вони насупилися, але губи зачепила легка усмішечка.

— Ось бачите, пане лікарю, в якому вигляді мене до вас доставили, — сказала я, перебуваючи в стані марень.

«Бачимо-бачимо», — мав би відповісти Альхен, але він, як і раніше, грав роль айсберга, тому промовчав.

А я не йшла.

Довелося йому відволіктись від улюбленого приймача:

— Наступного разу, коли ми будемо бачитися, ти, будь ласка, пострижи нігті на руках.

— О! — я тицьнула йому буквально під ніс свої чудові пальчики (хоч і з рештками фіолетового лаку на охайно підстрижених нігтях).

Він посміхнувся якоюсь подобою усмішки та зі значною часткою презирства продовжив:

— І на ногах теж. А ще прийми душ. Ти, хоч і рудувата, але повинна стежити за цим. У тебе ж є дезодорант?

— Ну, гаразд, — я сіла навпочіпки, поклала лікті на його бронзові стегна. Він відразу легенько сіпнувся, начебто хотів відсунутися, але не було куди.

— Я буду гарною дівчинкою, і все влаштуємо — вищий клас! Я ж і справді, як у Києві, вмію бути дуже навіть гарною…

Він виткав із усіх своїх сумнівних думок ще якусь подобу посмішки.

— А ти був катастрофічно правий із приводу сестриного чоловіка. Він дійсно козел, — драма перед Воронцовським палацом і тодішня образа були ще в силі.

— Ах, навіть так… — гордовиті брови перетворилися на розкішні лапки.

— Авжеж. А сьогодні ми так посварилися! Чого він від мене хоче?

— Чого й усі, — він нарешті глянув на мене, і я добровільно перемістилася на сусідній лежак. Запала тяжка пауза.

— А твоя сестра, між іншим, — виникла асоціація із таким Вовочкою Іллічем, який виголошує щось крилате на одному з суботників, — дуж-же й дуж-же сексуальна.

Я сиділа з роззявленим ротом.

— Я ось на ній пробував ян-ци, й результати… Сексуальність — дай, Боже, кожному… Вона просто тане.

«Танути» повинна була я. На біса тоді ця пантоміма з елементами стриптизу, щоразу, коли він на мене дивиться?

Уся компанія моїх знайомих дітей (Зінка, Руда, дві Маринки, Катька з Надькою і Жерар) кружляли навколо нас якоюсь божевільною каруселлю, верещали й налітали то на мене, то на Альхена.

Після ще однієї-двох безглуздих фраз і його мовчанки з натисканням на кнопки приймача, я сама, добровільно, пішла до татуся на пірс, де він саме готувався спостерігати за зануренням сонця в роздвоєний пік Ай-Петрі.

Сексуальна Мирослава з компанією на пляж не спустилися — втомились, видно, після пішої прогулянки. Весь час, який залишався до відходу, я ламала мізки з приводу цієї нісенітниці. Цирк! Сущий цирк. Вона просто тане…

Увечері відбувся похід на «Ластівку» — з чарівною сімейною парою, без татуся й дитини. Розмова якось сама по собі перемістилася на мого засмаглого друга. Я сказала, що цей є саме тим, чим насправді є. Потім передала їм дуже скорочений та цензурований зміст першої частини цієї оповіді, переконуючи себе, що зовсім не п’яна, та випите шампанське так і булькало цими… е-е-е, бульбашками (піднімаючи на словесну поверхню не зовсім обов’язкові деталі). Валентин слушно зауважив, що якби він був на місці обдуреного Гепарда («я прыйшов — тэбэ нэма, пидманула пидвэла») — наляпав би мені по дупі, а я, чомусь зраділа й заволала, що це неодмінно незабаром трапиться.

Сексуальна Мироська зовсім невлад булькнула щось із приводу мого юного віку й курячих мізків. Потім ми пішли додому.

Tag Vierzehn

(день чотирнадцятий)

Він з’явився на півтори години раніше, ніж зазвичай, і досить довго теревенив із пляжним вахтером, який мав червону пов’язку на руці. Найнеприємніше відкриття — їх вигнали з пляжу, точніше, — з-під тенту, й весь мій чорний клан, усе щастя, весь сенс мого життя — іммігрував на приміські пляжі (зі зворотного боку мису). До приходу Віри я підійшла до нього, коли він стояв біля ліфта, залишила на сторожі Валентина й запитала, як справи.

Виявляється, пляжі ці номінально належать «Дніпру», але оскільки місцевому населенню та співробітникам теж потрібно десь купатися, то їм відвели три пляжі — від «соборика» до ліфта. Але звіднедавна введено таксу за користування лежаками під тентом, а мій Гепард має в них якусь свою бухгалтерку (не знаю, кого він там уже встиг трахнути), й вона повідомила, що їм взагалі чомусь заборонили з’являтися на цій території.

Потім спустилися Віра з Танею, і їхньою появою Гепард був здивований і втішений куди більше, ніж моїм надокучливим товариством. Я майже без смутку зрозуміла, що мені зараз робити біля них нема чого, та пішла й не зронила навіть слова — якраз вдало приспіла на заклик татуся. До мене, схоже, так і не дійшло, що більше я його тут не побачу.