-->

Смак заборони

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Смак заборони, Самарка Ада-- . Жанр: Современные любовные романы. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Смак заборони
Название: Смак заборони
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 298
Читать онлайн

Смак заборони читать книгу онлайн

Смак заборони - читать бесплатно онлайн , автор Самарка Ада

Кохання багатогранне й багатолике. Досі нам здавалося, що тільки в першого кохання личко незмінно чисте й наївне. Але, виявляється, й це не так. Перше кохання може втілитися у справжнього монстра, щоб переслідувати й мучити, але від цього не перестає бути найсолодшим спогадом усього життя. Героїня цього роману — дівчинка-підліток. Назвати її сучасною Лолітою було б надто банально. Зовсім не те й не так вона переживає, що героїня Набокова. Образ зрілого чоловіка, який спокусив її, злився в дівчинки з образом одного кримського селища, в якому вона фактично виросла й сформувалась як тонка, поетична особистість. Отже, й переживання її на тлі дивовижних морських краєвидів і квітучих духмяних хащ — тонкі та поетичні попри весь свій зовнішній цинізм. Залишимо для моралістів роздуми про те, чи варто писати про такі «ненормальні» стосунки. Якщо людина Любила — це все пояснює.

 

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 25 26 27 28 29 30 31 32 33 ... 64 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

— Шкода, що музики немає.

— Нехай вона грає в тебе в голові. Розслабся… — рука вже ігнорує майку, і граючись у її відсутність, розмовляє з моїми грудьми. Я таки провалювалася в цю пекучу прірву й виборсатися не мала жодних шансів.

— Розслабся, прошу тебе, розслабся. Тобі ж так хороше… Тобі ж більше нічого не треба. Відсівай усе зайве… Не думай ні про що…

Я відчувала, як щоки наливаються рум’янцем, а повіки робляться важкими й усе тіло начебто змінює форму, десь коротшає, а десь, навпаки, витягується — так змінюють одне одного хвости й крила в літаків перед зльотом і під час посадки.

Я стала мов желе, й незабаром, Боже, уже незабаром дегустатор, який так чарівно милується мною, почне його пожирати. Невже він наминатиме мене за обидві щоки, не залишаючи й тіні цієї ніжності, яку ми відчуваємо тепер?

Аби хоч якось показати, що я не здалася й навіть не думаю здаватися, я затягла розмову, плутану та солодкаву, про неіснуючу Компанію, про Едика (див Tag Sieben) і про його квартиру, де є величезний блакитний килим і кімната в японському стилі з телеекраном на всю стіну. Потім чергове тремтяче зітхання обірвало цей безглуздий монолог, і, посміхаючись мені крізь марево моїх опущених вій, Альхен сказав:

— Це ж треба, як швидко ти збуджуєшся…

— Угу…

Він почав витягати майку з шортів. Це тільки він уміє розстібнути один лише ґудзик і цим самим наблизити свою жертву, що голосно дихає, на півкроку до оргазму. Кожен його порух немовби обплетено особливими чарами, що аж дзвенять. Я хотіла пручатися, але нічого не вийшло, й весь мій організм люто потягся до цих теплих, вправних рук. Він ковзнув пальцем по й досі ще прикритих грудях.

Найбільше мене схвилювало те, що я цілком перебувала в його владі. Він — такий великий, такий досконалий, із таким ідеальним тембром голосу — був для мене уособленням найпотаємнішої мрії.

Потім одним рвучким, точним рухом майку було усунуто.

— Груди, вкриті пушком… — посмішка розчулення. Такий близький фізично, для мене він був, як і раніше, недосяжним. Я ж бо не знала про нього нічого — тільки те, що наші життєві паралелі ніколи більше не перетнуться.

А поки що немов застигла статуя, немов нависла над здобиччю кобра, мій Альхен із долонями за два міліметри від моїх грудей, вкритих пушком… Безмовний… І тільки очі й легеньке гаряче здригання пальців свідчить про ту пристрасть, яка прокинулася в його тілі (пишу, як бульварна романістка).

— Поцілуй мені груди, — хрипко попросила я. Маленькі сріблясті зірочки заструменіли по всьому тілі, обгонячи одна одну.

— Так… так… так… — цей оксамитовий шепіт ще раз підтверджував мою розгубленість.

— Не поспішай. Запам’ятай, ніколи не треба поспішати. Розслабся… Для тебе час зупинився. Не думай ні про що, — і він поклав мою руку на місце, розташоване трохи вище від його прикритих шортами стегон. Перебуваючи на вершині його сили, що саме розквітла, я, проте, ніякої активності не виявляла. Після «очлененої» зими, що залишила в моїй голові моторошнуватий відбиток граничної відрази, безпосередньо статевий контакт із цією частиною чоловічого тіла викликав у мене стан, близький до передкорабельної нудоти, коли, стоячи на причалі, дивишся, як танцює по хвилях катер. І на його борт потрібно невдовзі ступити! Відчуваєш, як шлунок починає згортатися в тугий клубочок.

Він відразу помітив і поцінував ступінь охолодження, тож, не перестаючи гладити мене, завів м’яку й тиху розмову.

— … 89-й — це був мій рік. До цього я приїздив сюди просто так… Жив собі в гамачку… Тихо, спокійно… А потім, відразу після мого дня народження, стався цілковитий відрив. Тобто, я повністю змінив своє життя… Знаєш, докорінний переворот, як революція… Так, це був мій рік.

— Що, й ти справді жив у гамаці? Пам’ятаю, татусь тебе просто обожнював!

— Так… Але я свідомо вибрав тебе, а не його. Твій батько — чудова, розумна й начитана людина, гарний співрозмовник, але коли стало зрозуміло, що настав час вибирати, я вибрав тебе.

Він милувався мною. І мені ставало дедалі спокійніше під цим лагідним, невимовно рідним поглядом. А потім він накинувся на мої груди. Пам’ятаю коралі й плащ Каракалли та ще — крізь здригання повік — готичне вікно навпроти. І ще я бачила голову Альхена під своїм підборіддям. А потім він почав розстібати мої шорти (залишилася тільки ширінка).

— Е, ні, приятелю, стривай, а ось далі поки що тобі не треба, — язиком, який заплітався, озвалися рештки мого здорового глузду. Вся інша моя істота репетувала, що цей вовкулака найбільше в світі хоче оволодіти мною, і я не знесу, не переживу власної відмови.

— Не треба? Не треба… Все гаразд, все чудово, маленька, — видихнув він, посуваючись до мене ще ближче, хоча мить тому я думала, що ближче вже неможливо, — я не буду…

І він лише легко, ледь-ледь приспустив мої шорти.

— Тобі, напевне, трішки страшно?

— Так, — відразу відповіла я.

— Звичайно… Адже зараз ти хочеш, щоб твої мрії реалізувалися саме так, як тобі це снилося. Адже справді снилося?

Він трохи підняв купальні трусики, що стирчали з-під шортів, і з ніжною посмішкою, мов хлопчисько, дивився на щось, так добре йому знайоме.

Я нервово скосила око на годинник. Добре це чи погано, але була вже за 17 хвилин одинадцята.

— У мене лише дві хвилини залишилося, — прошепотіла я, вбачаючи за собою кволу тінь можливої перемоги.

— Не поспішай. Замри. Розслабся. Нікуди не треба поспішати.

— Добре… — я розслабилася; якщо мене все-таки збираються ґвалтувати, то це ще не значить, що те саме потрібно робити з моїми психікою і нервами.

— Бачиш, як здорово вийшло, — прошепотіла я, — тепер я можу з тобою зустрічатися хоч і щодня.

Альхен відповів якоюсь китайською приказкою про горщик, із яким коли щось часто робити, то він розіб’ється. У мої труси тим часом ніхто залазити не поспішав. Це обставина водночас і заспокоїла, й чомусь розлютила мене.

— Ось що: а ти можеш відповісти на одне моє запитання? — суворо запитала Адора.

— Так, звісно…

— Слухай… Значить, так… Я тобі подобаюся, чи ні? Йдеться не тільки про зовнішність… А й про все інше. Ну, то так, чи ні? І без коментарів, будь ласка.

Він мовчав. Незважаючи на божевільні зусилля, я все одно не могла відгадати, що відбувалося за маскою його вмиротвореного замисленого обличчя. Як жорстокої Як це на нього схоже!

Він мовчав.

— Ось що, — сказала я, — для прикладу, для легкості, так би мовити, скажу, що ти мені жахливо не подобаєшся. Я тебе взагалі не зношу.

— Це я знаю, — посміхнувся Йог, — але відповісти однозначно не можу все одно. На такі запитання не буває однозначних відповідей.

Я зітхнула. Виразно відчувала власне збудження. Як у тих снах. Особлива волога, духота в причинному місці. А він шепотів мені щось… Про те, що було два роки тому, про мою помилку… І про те, що я була не права, коли кинулась у перше-ліпше ліжко… Що безладне злягання — це дуже погано…

— Хоча, звичайно, зараз ти… — я не розчула. Я не чула взагалі нічого. Його руки гріли мене там крізь два шари одягу, а мені хотілося плакати від власного безсилля. І навіть це тіло, дідько забирай, уже не корилося мені!

Він цілував мої груди й обплітав мене руками, і я стогнала, закидаючи голову на лаву, ковзаючи пальцями по його потилиці, граючись коміром його майки.

— Мені час іти. Уже одинадцята.

А він і далі мене гладив по смужці, що відділяла засмаглий низ живота від незасмаглого. Потім посміхнувся, зазирнув у вічі, й стався ще один поцілунок.

Торкаючись губами до мого вуха, він дихнув, посилаючи мене в черговий каскад дивних конвульсій:

— Настав час іти… йти… йти…

Я встала й мало не звалилася. Голова наморочилась. Хотілося лежати, качатися, кусатися… Вампір.

— Поправ одяг і опорядися.

Зіпер на шортах проспівав свою верескливу «сі».

— Люблю я цей звук… — сказала я Шер-Хану.

І тільки зараз, майже з переляком помітила, що майку ще на пляжі він надяг навиворіт. Мені не вірилося, що бажання володіти Адорою було таке велике. Невже він так мріяв про це, що поспішав назустріч щастю настільки сліпо?

1 ... 25 26 27 28 29 30 31 32 33 ... 64 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название