Впали мости (СИ)

- Ну, що Гануся ходімо будемо боротися з брудом і неохайністю.

- В нашій сім’ї скільки з ним не борись, але таке враження, що він перемагає і не здається.

- Але ми хто? Дві жінки, йому не встояти. Люблю, коли мені кажуть, що я не здамся без бою. Стає цікавіше жити.

- Як ти вмудряєшся з одного прибирання цілу історію роздути?

- Легені добре розвинуті. - соромязливо потупила я погляд додолу. - Гануся посміхнулася.

- А потім ми ще дивуємося, що мій син каже, що вже знає звідки беруться діти, а от як вони робляться то не розуміє.

- А уявляєш, якби ми такі не були, а натомість були такі нудні, скучні люди , то вже можна було б просто застрілитися. А так посміялися, пожартували і жити стало легше.

- То, що твої свати нормальні люди? - запитала вона.

- Як і всі. Турбуються про сина, бо то все таки рідна кровинка.

- І що вони? Як сприняли новину, що ти тут.

- От приїдуть і побачимо, чого гадати даремно.

- А підготуватися?

- Так, і готуємося обід робимо і прибирання.

- Я не про те. - поморщилася вона.

- Гануся, потягли краще килима тріпати, з усим іншим розберемося по ходу справи.

- І ти зовсім не хвилюєшся?

- Я ж не кровожерливих вовкулаків запросила, а всього лише сватів.

- По зрівнянню з деякими сватами вовкулаки просто мила звірина.

- Але ж перш чим стати сватами, ті люди теж були просто мамою і татом.

- Ага, але потім щось пішло не так. - впевнено так, заявила вона і я не втрималася і розсміялася.

- І це ти ще називала гумор нашої сім’ї обмеженим, тупеньким і як там…безкебетним.

- От, бачиш то все ваш шкідливий вплив. - повчально мовила вона. За безпечальною балачкою ми і все прибрали, а далі прокинулася моя дитина і попросила їсти. Свою квіточку я дістала з ліжечка, яке ж воно гарненьке і хвиля любові омила усі осади від можливих негараздів. Я годувала дитину і думала, а яка то я є щаслива людина.

Валентина Андрієвна і Олексій Олександрович приїхали вдвох, відчула, якесь легке відчуття розчарування, що немає Матвія, але швиденько задавила його і радісно їм посміхнулася. Вони почувалися скуто і незручно.

-Доброго дня! - вийшла їм на зустріч мама.

- Доброго дня! - дружно відповіли вони, а потім Олексій Олександрович подивився на мене. Допитливо, поки Валентина Андрієвна простягувала мамі сумки вони взаємно дякували одна одній, ціла процедура.

- Так, покажеш мені внучку. - попросив Олексій Олександрович.

- Прошу за мною. - і я радо відкрила двері. Підійшла до ліжечка, де донечка бульки пускала і взяла її на руки.

- Знайомтеся це Валерія. - малеча скривила губки, а Валентина Андріївна зворушливо ніжно на неї дивилася.

- Можна я її потримаю? - попросила вона і я переложила Валерію їй в руки. Валентина Андріївна сіла і заглядала на неї, а Олексій Олександрович забув, що він поважний і суровий мужик з помішкою на пів лиця дивився на крихітку Валерію.

- Яка вона маленька. - сказав він.

- Вона виросте, звісно ж виросте, - посміхаючись Валерії відповіла Валентина Андрієвна.

- Я пропоную пообідати нам. - зайшла моя мама в кімнату. Валентина Андріївна подивилася на мене.

- Я ще трішки її потримаю.

- Звичайно. - посміхнулася я. Так ми і перемістилися на вітальню, де мама накрила стіл. Атмосфера змінилася з настороженої до піднесеної. Валерію навіть взяв потримати Олексій Олександрович, правда малеча не відмовила в цей момент зробити всі свої справи в підгузник і я її забрала переодягти. За мною пішла Валентина Андрієвна.

- Меланія, вибач, а ти можеш пояснити, що сталося? Я нічого не розумію.

- Нічого особливого, ваш син сказав, що йому не потрібна ні я, ні дитина.

- Що? - вона розгублено дивилася на мене. - Це як? Матвій? - шоковано дивилася вона на мене. - Це якась помилка, це щось неправильно. - та я продовжувала на неї спокійно дивитися і від того, що я була така незворушна вона застогнала.

- Мій син - ідіот. Господи боже мій. - вона нагнула голову до низу. - Меланія, прошу тебе, поговори з ним.

- Так я з ним і не відмовлялася говорити. Це йому все одно. Він жодного разу не зателефонував. - вона піджала губи.

- Як я вже сказала мій син ідіот. І він пив весь цей період. З коматозу його он Олексій Олександрович виводив. Власне так ми і дізналися, що у нас народилася внучка.

- Вибачте, мене будь-ласка. Я думала вам Матвій повідомив.

- Ні, він був надто зайнятий …- вона так наче підбирала слова,а потім видала - буханням. Здається тобі він теж сам не подзвонить. Мені він тут п’яному угарі розповідав, що він кричав на тебе, а ти родила, думала посивію, поки від нього почули внятну відповідь, що з тобою і дитиною.

- Пробачте. Я не хотіла…- та вона лише рукою махнула.

- Розумію, щоб мого синулю витримати - треба залізні нерви мати. І все, що він має,думаю сам і заслужив. Але він сам не вирішить нічого, він ще в стані самознищення.

- Я вас почула. Я сьогодні наберу його.

- Дякую. - тяжко зітхнула вона. - Ти ж дозволиш нам бачитися з Валерією?

- Звичайно.

- Ми не будемо довго займати твого часу. Ми вже будемо їхати, але з радістю приїдемо ще, щоб ви там не вирішили з Матвієм.

- Дякую, для мене це важливо.

- Добре. - вона з полегшенням видихнула і посміхнулася.

Ввечері я виконала обіцянку, зателефонувала Матвію. Відповів він навіть не з першого дзвінка.

-Да! - почула я його хриплий голос і він відкашлявся.

- Привіт! - привіталася я.

- Привіт! - сипло привітався він і замовк.

- Матвій, хотіла б поговорити про наше подальше життя. Як думаєш зможеш приїхати до моїх батьків? - в трубці була тиша. - Ало? Ти мене чуєш?

- Да. Я думаю можу приїхати. - скрипучим голосом відповів він.

- Добре. Тоді я тобі скину фотку, які підгузки потрібно купити. І попрошу тебе їх купити.

- Добре. Я куплю. Я можу завтра приїхати?

- Добре. Чекатимемо.

Родині, я за вечерею повідомила, що завтра планує приїхати Матвій. Відреагували всі по різному, але головне спокійно від слів чого це тут ця гусениця недобита не бачила, до слава богу. Тільки посміхнулася такій «однодумності».

Матвій справді приїхав і навіть дуже рано б я сказала приїхав, в джинсах і якійсь рудій футболці з собою притягнув коробку з підгузками і пакети з іжею. На пакети я подивилася з думкою, що схоже їхня сім’я вважає, що ми голодуємо. Та пакети забрала і віддала Ганусі. З присутнім тільки її колоритом, Гануся тут же відповіла, що, о так такі подаруночки вона любить. Я запросила Матвія в хату. Він маявся і весь час тер руки об джинси. Валерію мені передала в руки мама, знову реверанси тільки короткі, бо дитинка їсти хотіла.

-Вибач, але мені потрібно погодути Валерію.

- А? Так. - закивав він головою і якось весь завмер коли я сіла і почала груддю кормити дитя. Він навіть скривився, тепер я вже піджала губи, думаючи, що розмова про розлучення це все про що ми можемо поговорити. Він мовчав і дивився собі під ноги, а я докормила малюка і потримала трішки в вертикальному положенні, що б дитина могла зригнути.

- Хочеш її потримати? - запропонувала я.

- Ні. - вкрай швидко відмовив він і навіть руки за спину заховав, а потім дивився на мене так, неначе я його вулик з бджолами підсунула, а не дитину. В розумінні з долею жаху, від перспективи бути покусаними бджолами.

- Добре. - легко погодилася я з ним і почала тихо колисати Валерію, щосили намагаючись не зважати на Матвія. На його присутність, його запах. На відчуття впізнання і бажання доторкнутися до нього. І доки я колисала дитину, мовчання здається наповнило собою всю кімнату і перетворилося в желейну форму, ніхто з нас не починав говорити. В мені жили і туга за ним і образа, що на жаль я виявилася не потрібною йому. Відчуття якогось обману, бо він то здається став мені потрібен і це я в повній мірі усвідомила, тільки коли пішла від нього. І від відчуття пекучого жалю, я тільки вище підняла голову.