Тi, що спiвають у тернi

До її появи у школі головною мішенню мстивої злоби та палиці сестри Аґати був Стюарт. Однак Меґі виявилася набагато зручнішою мішенню, бо Стюарт із його задумливим спокоєм та майже святою відчуженістю та байдужістю був міцним горішком навіть для сестри Аґати. Меґі ж тремтіла й червоніла як буряк, хоч як би мужньо не намагалася триматися лінії поведінки, накресленої Френком для всіх Клірі, що ходили до школи. Стюарт глибоко співчував сестрі й намагався полегшити їй життя, навмисне накликаючи гнів черниці на свою голову. Однак сестра Аґата швидко розгадала його хитрощі й розлютилася ще сильніше, бо переконалася, що типова для Клірі кланова солідарність проявилася в дівчинці не меншою мірою, аніж раніше в її братах. Якби хтось спитав сестру Аґату про причини її затятої упередженості до Клірі, вона, напевне, й сама не знала, що відповісти. Але підстаркуватій черниці, розлюченій та засмученій тим, що її життя пішло не так, як їй хотілося, було нелегко змиритися з гордовитістю емоційно вразливих Клірі.

А найбільший гріх Меґі полягав у тому, що вона була шульга. Коли дівчинка боязко й обережно взяла грифельний олівець, щоб розпочати свій перший урок із письма, сестра Аґата накинулася на неї, немов шуліка на курча.

— Меґан Клірі, покладіть ваш олівець! — загримотіла вона.

Отак і почалася між ними вперта позиційна війна. Меґі була невиправно і безнадійно ліворука. Коли сестра Аґата силоміць зігнула пальці на правій руці дівчинки так, як вважалося правильним, і занесла її над грифельною дошкою, Меґі розгублено завмерла. Вона й гадки не мала, як змусити неслухняну праву руку робити те, що, як наполягала сестра Аґата, вона може й мусить робити. Дівчинка немов оглухла, оніміла й осліпла; її права рука, цей малокорисний придаток, був пов’язаний із її розумовими процесами не більше за пальці на ногах. Тремтячою рукою вона накреслила подобу прямої лінії аж до кінця грифельної дошки, бо ніяк не могла цю лінію вигнути, і випустила олівець так, немов її рука була паралізована, і хоч як би не старалася сестра Аґата, їй так і не вдалося змусити Меґі написати правою рукою літеру «А». Але потім Меґі потайки брала олівець у ліву руку і, незграбно обхопивши дошку, виписувала рядок красивих, немов карбованих літер «А».

Та сестра Аґата виграла війну. Якось на шкільній лінійці вона прив’язала ліву руку Меґі мотузкою до тіла і не відв’язувала її, поки о третій пролунав дзвінок на закінчення занять. Навіть під час обідньої перерви Меґі довелося їсти, гуляти й гратися з надійно знерухомленою лівою рукою. На це пішло три тижні, але зрештою вона навчилася писати правильно за канонами сестри Аґати, хоча літери були дещо кособокими. Щоб Меґі не здумала повернутися до писання лівицею, рука лишалася прив’язаною ще два місяці; потім сестра Аґата зібрала усіх школярів, щоб ті по чотках прочитали подячну молитву Всевишньому за те, що він своєю мудрістю змусив Меґі усвідомити хибність її звички. Адже діти Господні мають бути праворукими; діти ж ліворукі, та ще й руді, — це створіння Диявола.

За перший рік у школі по-дитячому пухкенька Меґі стала дуже худою, хоча трохи й підросла. Вона обгризала нігті аж до живої шкіри, і тому мусила терпіти ще один вид екзекуції: сестра Аґата водила її по класу з простягнутими руками, щоб усі школярі бачили її страхітливо обкусані нігті. Хоч мало не половина учнів у класі обкусювали нігті так само, як і Меґі.

Фіона дістала пляшку з настоянкою алое і цією жахливою рідиною намазала кінчики пальців Меґі. Кожного члена родини залучили пильнувати, щоб мала не змила алое, а коли інші дівчатка у школі побачили на її пальцях промовисто-зрадницькі коричневі плями, Меґі відчула страшенне приниження. Коли вона брала пальці в рот, то відчувала неймовірну огидність смаку цього зілля, схожого на самогон або розчин для миття овець. Доведена до відчаю Меґі слинила свою хустку і до крові терла нею пальці, й таки примудрилася позбутися більшої частини коричневих плям. Педді взяв хворостину — інструмент значно милосердніший за палицю сестри Аґати — і Меґі добряче поскакала кухнею, щоб уникнути батькових ударів. Він не вірив у корисність биття власних дітей по руках, обличчю чи сідницях — лише по ногах, бо ноги, на його думку, боліли не менше за решту частин тіла, а завдати їм значної шкоди неможливо. Та попри гіркуще алое, глузування, палицю сестри Аґати та батькову хворостину Меґі й далі гризла нігті.

Дружба з Терезою Анунціо була єдиною радістю в її житті, єдиним, заради чого вона терпіла ненависну школу. Меґі просиджувала уроки, з нетерпінням чекаючи, коли настане час перерви і вони з Терезою сядуть, обнявшись, під великим фіговим деревом, і говоритимуть, говоритимуть, говоритимуть… Про дивовижну чужинецьку родину Терези, про її численних ляльок та про її чайний сервіз зі справжньої китайської порцеляни з вербним візерунком.

Меґі страшенно приголомшив цей чайний сервіз. Він мав сто вісім предметів: мініатюрні чашечки, тарілочки, чайник, цукорницю, глечик для молока, глечик для вершків, а також крихітні ножички, виделочки та ложечки розміру, який підходив лялькам. Тереза мала незліченну кількість іграшок; мало того, що вона була набагато молодшою за свою найближчу за віком сестру, їй ще й випало народитися в італійській родині, а це означало, що батько її пристрасно любив і відверто балував, тож Тереза повною мірою користувалася його чималими фінансовими ресурсами. Дівчата ставилися одна до одної з побожним захватом і заздрістю, хоча Терезі не припало до душі кальвіністське стоїчне виховання подруги. «Бідолашна Меґі, їй не дозволяють підбігати до мами і обнімати та цілувати її!» — співчувала вона їй.

Сама ж Меґі ніяк не могла уявити веселу опецькувату матір Терези поруч зі своєю похмурою та худорлявою матір’ю. Вона ніколи не думала: «От якби матуся обняла мене й поцілувала!» Насправді ж вона думала ось що: «От якби мене обняла й поцілувала матуся Терези!» Втім, обійми та поцілунки займали її уяву набагато менше за вербний візерунок. Він такий елегантний, такий витончений, такий прекрасний! От якби вона мала власний чайний сервіз, щоб подати Аґнесі вечірній чай у синьо-білій чашечці на синьо-білій тарілочці!

Під час благословення в Страсну П’ятницю у старій церкві, прикрашеній химерною маорійською різьбою по дереву, та зі стелею, розписаною в маорійському стилі, Меґі стала навколішки і помолилася за те, щоб у неї з’явився власний чайний сервіз. Коли отець Хейз високо підняв прикрашену самоцвітами дароносицю, Тіло Христове тьмяно проглянуло в скляному віконці в центрі її променистих ліній і благословило усіх парафіян, що схилили голови. Тобто усіх, окрім Меґі, бо вона навіть не поглянула на Тіло Христове, надто зайнята пригадуванням: скільки ж тарілочок у Терезиному чайному сервізі. Коли ж маорі на органній гальорці грянули величну пісню, голова Меґі йшла обертом від ультрамаринової блакиті, такої далекої від католицтва та Полінезії.

Шкільний рік добігав кінця, і грудень із днем її народження обіцяв бути не на жарт спекотним. Саме тоді Меґі й дізналася вперше в житті, як інколи дорого доводиться платити за здійснення сокровенних бажань. Вона сиділа на високому стільці біля печі, а Фіона робила їй звичну шкільну зачіску, що було справою досить непростою й делікатною. Волосся Меґі мало природну схильність кучерявитися, і її мати вважала це подарунком долі. Дівчата з прямим волоссям мали купу проблем, коли дорослішали, бо їм доводилося витворювати пишну хвилясту масу волосся з кволих та тонких пасмів. Перед сном волосся Меґі, що майже сягало колін, болісно смикаючи, накручували на довгі смужки, нарвані зі старого простирадла. Щоранку вона видряпувалася на стілець, і мати розв’язувала ганчірочки і розчісувала їй кучері.

Фіона брала скуйовджене пасмо в ліву руку і вміло розчісувала його старим гребінцем фірми «Мейсон Піерсон», накручуючи на вказівний палець, аж поки воно не перетворювалося по всій довжині на блискучу товсту ковбаску. Потім обережно витягувала палець із центру циліндрика, струшувала його — і виходило довге й густе кучеряве пасмо, якому позаздрила б кожна дівчина. Процедуру доводилося повторювати кільканадцять разів, передні кучері Меґі мати зав’язувала на маківці бантом із випрасуваної стрічки з білої тафти. Решта маленьких дівчаток носили у школі косу, приберігаючи кучері на особливі випадки, але Фіона в цьому була непоступлива: Меґі ходитиме з кучерями увесь час, хоч як би важко не було викроїти уранці ще кілька хвилин. Якби Фі добряче подумала, то зрозуміла б, що робить доньці ведмежу послугу, і ось чому: за красою волосся жодна дівчина у школі й близько не могла зрівнятися з Меґі, тому безперервне нагадування про це щоденними кучерями лише призвело до того, що ровесниці тихо ненавиділи Меґі й заздрили їй.