Бiблiйнi пригоди на небi i на землi

- Яку ще хату?

- Ну, як не хату, то садиба не завадить.

- Та я навіть слів таких не чув!

- Нічого - я навчу...

- Адамцю, де ти цілий день ноги б'єш? Хоч би дров нарубав...

- А навіщо?

- Щоб розкласти багаття...

- А багаття для чого?

- Для чого, для чого... Боже мій, коли ти зрозумієш? Щоб рибу засмажити - ось для чого! Смажена риба смачніша.

- А ти звідки знаєш?

- Знаю, та й усе...

- А без багаття хіба не можна?

- Звісно, можна! Якщо ти грубку складеш...

- Адаме, і не сором тобі цілісінький день на підсонні вилежуватись? Роботи в хаті нема, чи що?

- А що я маю робити?

- Ну, хоч би огірків набрав та насолив, грибів поназбирав на засушку... Бо ж ніяких запасів у хаті! Гість прийде, почастувати нічим...

- Який ще гість?

- Та хоч би отой старець Всевишній...

- А ти звідки знаєш, що гість прийде?

- Як не прийде, то й самі з'їмо...

- Адамчику, ти хоч би поглянув коли на мене...

- Ха! Ніби я тебе не бачив!

- Невже у всьому роздивився?

- Та не сліпий...

- Щось не помітно, щоб ти був зрячий...

- Адамчику, котику, мур-мур-мур...

- Чого це ти? Чи не захворіла?

- Ну, Адамцю, не будь таким... Ну, приголуб свою Євоньку...

- Знаєш, ніколи - роботи по горло.

- Якої ще роботи? Вже сонце низенько, вже вечір близенько...

- Нічого, ще встигну городину зібрати. Свіжих фруктів та овочів принесу. Сама казала: гість з'явиться - почастувати нічим.

- Ой, ти, певно, зголоднів, мій милий? О, яка я неуважна! На, поласуй оцим...

- Як?! З отого дерева?! Під страхом неминучої кари?!

- Яка кара? Нічого не буде... Я куштувала... І нічого такого...

- Коли ти їла?

- Та ще позавчора... Знаєш, заборонене - дуже солодке... Та ти хоч надкуси на пробу...

- Ну, хіба що надкусити...

- Отак... Молодця!.. Ще, Адамчику, ще!.. Ну, то як? А тепер, мій любий, поглянь на мене...

І впала полуда з очей Адамових:

- Ага, бачу, одне у тебе на думці - голою спокусницею вихилятися... Хоч би листочком затулилася!

- Адамцю, а навіщо мені від тебе ховатися? Хіба ми - не пара?..

Той райський випадок дуже заплутаний. Свідків - катма. Кожен оповідає в міру власної розбещеності.

Одне ясно: Всевишній був дуже задоволений, що примудрився так хитро втілити свій сміливий задум у життя. Він навіть освятив перше у світі ательє мод, в якому сам обійняв дуже відповідальну посаду першорядного майстра кравецької справи.

У святому писанії прямо сказано:

І що б ти думав, Левіафане?

Шкіряний одяг досі не вийшов з моди!

23. Вийшов сухим із води

Це я тільки тут історію гріхопадіння Адама і рви так фрагментарне виклав: щоб і діти до шістнадцяти років могли прочитати. У святому письмі інтимні стосунки янголів та людей розписані з сороміцькою відвертістю, без усякого благопристойного камуфляжу. Недарма в безбожному заокеанському царстві Жовтого Диявола в подарунок молодожонам видано "Порно-Біблію" з "оголеним" ілюстративним "матеріалом". Хтозна, раптом молодята неписьменні! То хоч з чудових малюнків доберуть, що й до чого та як... Вартість видання - ого-го!

Але навіщо мені було розбещувати Левіафана? Мій наглядач - благородна й цнотлива тварюка. До того ж Левіафан виявився напрочуд уважним й допитливим слухачем. Недарма кажуть, що мозок морських ссавців нічим не поступасться людському.

Наприклад, я оповідаю, а він запитує:

- А який він на вигляд був?

- Хто? - не можу втямити я, уриваючи свою гладеньку оповідку.

- Біблійний Змій.

- Єва прийняла його за людину. Змій тоді ходив на двох ногах, а не плазував. Хвацько розмовляв, а не шипів. А людей господь сотворив за своїм образом та подобою. Відтак, с ґрунтовні підстави припустити, що й Змій-Спокусник був копією самого Всевишнього. Тільки молодший... Зверни увагу. Левіафане: він і по раю вільно вештався!

- А звідки ж він узявся?

- Друже, від твоїх запитань упріти можна. Аж голова обертом йде! Звідки узявся велемовний і премудрий Змій, один господь знає, та нічого про це не написав...

- А може, це він - Виконавець Наказів господніх? Сказав господь: "Хай буде Світло!" і стало світло... Як ти, Іоно, гадаєш?

- Ой, краще помовч, Левіафане! А то й у тебе Всевишній відбере мову. І замовкнеш ти навіки, як нещасний біблійний Змій... Кому потрібні зайві теревені?

- Так воно ж цікаво...

- Йому, бачите, цікаво! Ха! Та мені лише за те, що я слухав тебе, охальника діянь господніх, строк ув'язнення збільшать на повну котушку! Замкни вуста - тьху! - утробу - і намотуй на вус, що чорним по білому писано. Ясно? Мовчки слухай!

- Та я слухаю...

Я собі далі оповідаю, а він знову:

- А чому Всевишній одразу не вигнав з раю Адама і рву?

- Га? - тупо вигукнув я, силкуючись осмислити нове капосне запитання.

- Сам подумай, Іоно, - вперто розтовкмачує мені Левіафан, - то він молодят голубить і сам ум модні строу шис, а то враз - виганяє! Навіщо було йому стільки часу з ними воловодитись? Адже вирок ухвалено наперед! і судовоу справи порушувати нема потреби... Карай - та й усе!

Аж тут приходжу до тями і викручуюсь, як вуж на пательні:

- А хто тобі сказав, що господь вигнав Адама з Євою за прелюбі діяння?

- Так усі пастирі кажуть!

- Усі пастирі кажуть... Усі невігласи брешуть! Як господь міг виганяти ух за милі любощі? Адже він сам наказав: "Любіться і розмножуйтеся". Второпав? А ті пастирі байдикують на заняттях з першооснов раювання, а потім патякають, як викінчені неуки. Чули дзвін, та не знають, де він...

- А за що ж вигнав? - повертає на своє впертюх Левіафан.

Довелося натужити пам'ять і пригадати заліковий курс з допоміжних писань - апокрифів, що не увійшли до біблійного канону.

- Бо в раю було ще одне Древо, - притишеним голосом повідомив я.

- Яке? - мов змовник, прошепотів і Левіафан.

- Древо Життя! - наважився я прошелестіти безбарвним голосом.

- То й що з цього?

З усього було видно, що Левіафанові моє повідомлення про Древо Життя в новинку. Довелося пояснити докладніше:

- Хто покуштує плодів з цього Древа, здобуває безсмертя. А Єва вже добиралася до нього... Варто їй з Адамом було з'їсти хоч по одному плоду, як вони поробилися б всемогутніми, немов сам господь-бог! Навіть янголи вже не знали б, кому коритися. З тиранічною владою Наймудрішого було б покінчено назавжди! і ніякого Потопу не було б! Та й інших лих і знищень... Ось на цю безбожну диверсію у раю і замірявся штовхнути несвідомих молодят хитромудрий мерзотник Змій. Та господь вчасно викрив цю підступну змову приречених. Покарав усіх трьох! Особливо було непереливки Змієві... Та всю цю справу Всевишній розумно ховає в найсуворішій таємниці. Навіщо бентежити своїх рабів нездійсненними надіями й мріями?

Коротко кажучи, оповідалося про Адама та Єву довго.

Розповідаю Левіафанові, а сам пильно стежу, як він реагує. На початку оповідки (в її славословній частині) мій кит байдуже жував планктон. Та потім його зачепило. На фривольний гачок. Щодалі - гачок міцніше впинався. Левіафан навіть забув жувати. А потім так заслухався, що аж пащу роззявив.

Отут я й спостеріг, що Левіафан, захоплений біблійними баєчками, втратив усяку пильність, що ніяк не личить ні в'язниці, ані наглядачеві. Він навіть за курсом не стежив. Потроху ліниві хвилі прибили його аж до берега.

А я інтригуючим гласом кажу: