ГЧ
ГЧ читать книгу онлайн
Російський радянський письменник Юрій Олександрович Долгушин (народився в 1896 р.) відомий читачам як автор багатьох художніх творів.
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Вперше в житті Микола опинився в майстерні фізіолога. Заходячи сюди, він сподівався побачити складні, незнайомі йому прилади, за допомогою яких вчений реєстрував глибокі, ледве помітні процеси життя. Однак майже всі ці посилювачі, катодні осцилографи, гальванометри та інші електроапарати й прилади інженер давно знав. Він немов бачив їх наскрізь і безпомилково угадував призначення цих витончених ящичків, що сяяли нікелем і полірованим ебонітом. Микола був здивований.
— Признатись, я сподівався побачити у вас оригінальнішу апаратуру. Хіба фізіологи не мають своїх специфічних приладів? Адже завдання їх дуже своєрідні, я гадаю, і техніка повинна бути особлива. А тут я бачу майже виключно те саме, що застосовується всюди в промисловості.
Ридан розвів руками.
— Очевидно, так. Адже я не знаю іншого застосування цих приладів. Отут і позначається те, що між нами і технікою нема єдності. Талановиті конструктори в наші інститути не йдуть, їм чужа фізіологія, вони її не знають. А серед нас нема фізиків, техніків. Біологічні науки більше ніж інші, одірвані від фізики і техніки, і в цьому справжня трагедія, Миколо Арсеновичу! Ми рухалися б уперед значно швидше, якби нам вдалося органічно поєднати ці дві різнорідні сфери знань, створити свою біотехніку, не ту, звичайно, яку ми маємо тепер — пристосовницьку і кустарну, — а свою власну, самостійну, яка саме в біологічному плані розвивала б сучасні досягнення фізики і хімії. Поки що ми хапаємо від готової техніки те, що більш-менш випадково виявляється придатним для нас. Згадайте, яку грандіозну роль відіграли у розвитку біологічних наук мікроскоп, рентгенівське проміння… Але це ж, власне, те, що «перепало» нам від фізики. Ми самі нічого визначного в техніці дослідження не зробили і зробити не зможемо, бо погано знаємо фізику. От нам і доводиться пристосовувати чужу техніку і викручуватися за допомогою «дотепності» та «витонченості» наших експериментів. Це — сізіфова робота, Миколо Арсеновичу. Мало хто знає про неї. Та нічого, ми все ж ідемо вперед, обходячи фізику. Ось вам приклад: мітогенетичне випромінювання. Ви, звичайно, знаєте, що це проміння супроводжує багато біологічних процесів і хімічних реакцій. Його відкрили ми, фізіологи, і як: користуючись корінцем цибулі як генератором і другим корінцем як детектором цього проміння… Яка техніка! — Ридан добродушно розсміявся. — А потім ми почали вивчати це проміння, зробили спектральний аналіз — теж ціла епопея спритності і мудрування! — і знайшли йому місце в гамі електромагнітних хвиль… Так, ми йдемо вперед, незважаючи на нашу технічну несамостійність. Очевидно, іноді навіть випереджаємо фізику. І тоді ми змушені чекати, поки вона наздожене нас, щоб використати її досягнення для дальшого руху вперед…
Ридан підійшов до теми, яка його хвилювала.
Нікому ще не відомими шляхами люди пізнають одне одного, іноді зразу, з першої зустрічі, з першої розмови. Пролунає слово, промайне жест, усмішка, погляд — нічого цього не помітить свідомість і нічого, можливо, не утримає в пам’яті його «офіціальна частина». Але вже прослизнули кудись глибше від свідомості, у темні підвали мозку, невловимі знаки, сигнали, враження. І вже якийсь механізм тут же розсортував їх, зважив і оцінив. І навіть підбив підсумок: «прийняти» або «відкинути».
Так народжуються відносини. Так виникає неприязнь або дружба.
Так виникає любов.
А все дальше часто служить тільки для того, щоб ставлення, яке вже виникло, проявити, реалізувати. Або — придушити.
Ридан, власне кажучи, вперше говорив з Тунгусовим. Побачення в наркоматі не береться до уваги. Але й тоді, сам не знаючи чому, попрощавшись з інженером, він вернувся і сказав: «Прийдіть неодмінно».
А зараз він уже насилу стримував бажання розповісти і показати інженерові все, запропонувати його привабливій увазі кращі плоди своїх шукань.
Тунгусов говорив мало. Але з того, як уважно він оглядав прилади, піддослідних тварин, усе, що показував професор, як він схоплював саму суть того, що бачив і чув, Ридан угадував у ньому не просто ввічливого відвідувача, який зацікавився справою. То була дійова увага людини, що жадібно вбирає в себе нові знання і розуміє смисл і значення цих знань. Тунгусов вникав, оцінював і в тих випадках, коли відчував себе компетентним, давав поради, що розширювали можливості дослідження.
Як довго Ридан чекав зустрічі з такою людиною! Усі ці техніки, які приходили в його інститут, щоб встановити новий прилад і навчити професора та його співробітників володіти ним, милостиво пояснювали будову приладу, оперуючи незрозумілими термінами, — щоб швидше відкараскатися від розпитування, — чого варті були ці люди порівняно з його новим знайомим!
І Ридан захопився, розповів Тунгусову, як виникли його давні догадки про існування якихось невідомих науці сил, що діють у живому організмі, про те, як він почав шукати і знайшов нову — електричну — основу життя організму і як, нарешті, відкрив спосіб нею оволодіти.
Новий світ, невиразний, але привабливий і захоплюючий, відкривався перед Миколою. Мов зачарований Тунгусов мовчки слухав професора, і в його допитливому мозку вже зароджувалися своєрідні узагальнення; фізика мертвих тіл, з якою він досі мав справу, оживала, набувала нового значення.
— Ми те дуже мало знаємо про те, яку роль відіграє електрика в житті організму, — говорив Ридан. — Але я певен, що саме електрика становить головну основу всіх біологічних процесів. Це вона керує розвитком і всіма функціями кожного живого організму… мабуть, і кожної рослини. Подивіться хоча б на процес ділення клітин.
Співрозмовники в цей час увійшли до цитологічної лабораторії — великої кімнати, чудово обладнаної найкращими сучасними приладами мікроскопії та мікрофотографії, електричними термостатами, апаратами для забарвлення препаратів, мікротомними приладами для виготовлення найтонших зрізів.
Тут вивчалися клітини — молекули тих тканин, з яких збудований організм. Щодня шість цитологів приходили сюди і сідали до своїх робочих столиків, схожих більше на складні пристосування точної механіки. Через удосконалені мікроскопи можна було спостерігати не тільки мертву матерію, але й живі процеси в тканинах, на оперованих органах тварин.
Натиском кнопки в будь-яку мить приводився в дію механізм кіно-фотоапарата, що заглядав у другий окуляр того самого мікроскопа, і процес фіксувався на плівці. Зрізи мертвих препаратів витримувалися у складних хімічних барвниках. І тоді хитромудрі формою, зовсім прозорі і тому невидимі ні в який мікроскоп тільця набирали кольору і контурів, ставали видимими.
Ридан витяг з шухляди пачку фотографій і рядами розклав їх на столі.
— Ось, подивіться, — сказав він. — Це збільшені мікрознімки основних моментів ділення клітин. Ви, звичайно, знаєте, що є клітини, які можуть розмножуватися так званим простим діленням. З цих фотографій ми пересвідчуємося, що це далеко не просте ділення, а надзвичайно складний процес, механізму якого ми ще зовсім не знаємо.
Вперше перед Миколою одна за одною розгорталися картини цього чудового таємничого акту. Ось клітина напередодні ділення: неправильної форми, наче пом’ятий яйцеподібний мішечок, наповнений каламутнуватою рідиною. В ній плаває другий маленький пухирчик, як жовток у яйці, — це ядро. У його прозорій рідині плавають якісь зжужмлені обривки ниток. Це — атоми тіла. Все спокійно.
Але ось у клітині виникає рух. Дивну еволюцію проробляють ці обривки ниток у ядрі: вони раптом з’єднуються кінчиками в одну зім’яту в грудочку нитку. Потім знову нитка розривається на шматочки вже більшого розміру. Далі кожен шматочок розщеплюється вздовж. Так вони і плавають парами. А оболонка, яка їх тримає, тане і зникає.
Ридан заглядає в очі Тунгусова і бачить, як жадібно вони стежать за цими рухами, наче намагаються помітити десь тут, за нитками, в каламуті протоплазми, прихований зміст процесу.
— Ось починається головне — пояснює професор. Він ставить вказівні пальці на протилежні кінці клітини. — Дивіться… бачите ці місця? Тут, власне, нічого нема. Мабуть, можна помітити лише невелике згущення каламуті довкола них. Дивіться далі. Каламуть починає розташовуватися по радіусах від цих двох центрів. Це полюси. Клітина поляризується. Радіуси зустрічаються, з’єднуються, наче притягаються один до одного…