Тiнь попередника

— Цілком погоджуюсь із вами, раднику. У лорда Джиліна блискуче майбутнє, — знову продемонстрував свою лояльність Марков.

«З нашого обер-поліцая вірнопідданість так і пре!» — подумки пирхнув Вольск.

Експрес тим часом в'їхав до Центрального купола, загальмував на міжрівневій естакаді й остаточно завмер під арками масивної металевої колонади з помпезними імперськими емблемами. У просвіті центральної арки було видно сріблясту статую старця в давньоримській тозі.

— Ось і приїхали, — повідомив радник-представник, прямуючи до виходу. — Сержант проведе вас до «червоної зони» резиденції, а я приєднаюся до вас хвилин так за двадцять.

Транспортний робот викотився з багажного вагону і першим пірнув до лабіринту проходів і коридорів. Тутешнє повітря здалося археологові більш свіжим, аніж на терміналі. Проходячи повз статую в тозі, Вольск прочитав напис на постаменті. Там було зазначено, що монумент спорудили громадяни самоврядної колонії Кідронії на честь засновника нині правлячої династії високоповажного сіра Іріте, лорда Ойзеле.

Сержант повів прибульців освітленими лініями підлоги. Вони піднялися ескалатором до підвішених на розтяжках металічних кубів резиденції Джи Тау. Вольск очікував, що при вході до будівлі Служби Запобігання на них чекає детальна перевірка, але з'ясувалося, що він помилився. Короткий звуковий сигнал повідомив про їхній прихід, сержант відчинив двері з червоною смугою і завів прибульців до комфортної кімнати. Тут, як і на фреґаті, панував корпоративний сріблястий колір Джи Тау. Старомодні дивани-трансформери і дзеркальні поверхні низьких столів сяяли бездоганною чистотою.

— Це приміщення повністю розташоване у «червоній зоні», — пояснив Чандрасекар. — Рівень захисту «п'ять А». Ваші персональні комунікатори тут не працюватимуть. Проте захисне поле їх не пригнічує, і тому ані блокувати їх, ані активовувати імпульсні фільтри немає потреби.

— Культурний підхід до справи, — схвалив тіронієць. — Від імпульсних фільтрів в голові починають білки бігати.

— І це означає цілковиту ґарантію, що нас не підслухають? — поцікавився археолог. Він здогадувався, що «п'ять А» — це круто, але наскільки круто, він не знав.

— Цілковитої ґарантії взагалі не буває, — завважив сержант. — Проте ми впевнені, що у місцевих умільців поки що немає засобів, здатних пробити п'ятий рівень.

— А захист шостого рівня існує? — не переставав цікавитись Вольск.

— Існує, — коротко відповів сержант. Було помітно, що йому не хочеться вдаватися у подробиці.

— Дарма ви, Алексе, зачепили тему про родовід тутешнього правителя, — заявив Марков, зручно вмощуючись на дивані. — Тим більше у портовому експресі, де все прослуховується. Ви надто необережні, друже.

— Щось заборонене?

— Я б навіть сказав: пекуче, — уточнив поліцейський, набираючи в меню сервіратора код напою. — Вам не завадило б знати, що за часів Сіорана Третього наложницями були клонки. Звісно, що не серійні клонки, до яких ми всі звикли. Божественної краси дівчата, найточніші генетичні копії відомих актрис, секс-моделей і переможниць кастингів минулих епох. Та все ж — лише генетичні копії. Біороботи, як кажуть консервативно мислячі громадяни.

— Лорд Джилін — нащадок секс-клонки?

— Ще гірше, чи радше, смішніше, — Марков обрав овочевий сік червоного кольору, який негайно з'явився у прозорому пакеті на поверхні стола. — Можна довго-довго сміятися, друже мій Алексе… Бачите, за величної і пафосної доби галактичних першопрохідців наложницям-клонкам Імператорського Дому взагалі заборонялося народжувати. Категорично заборонялось, під страхом негайного демонтування. Заборонялось, в першу чергу, задля того, щоби запобігти династійній плутанині й не ображати матримоніальних почуттів законних імператриць… Ви часом не слідкуєте за історичними серіалами у Вірті [12]? Ні? А шкода, є й непогані. Серіали про нестерпні гаремні страждання нещасних і прекрасних наложниць. Наприклад, «Богині теж плачуть». Сто тридцять стандартних годин перегляду! Моя дружина, до прикладу, не пропустила жодної серії цього мила. І я біля неї теж трохи дивився. Від тих «богинь» самому можна геть сплакатись, повірте моєму слову. Там грає така кицька, одні лише очі чого варті, не кажучи вже про все інше… Гм. Вибачте, леді… Так ось, Алексе, я про те, що тут, радше, захована якась страшна гаремна таємниця давнини. Якась фатально заревана «богиня» з оточення третього Сіорана. — Адже ніхто із сучасних істориків не може доладно пояснити: яким таким чином представники Дому Атлопатеків спромоглися вивести свій славетний родовід від стерильної клонки? Правильніше кажучи, всі здогадуються, що це не більше ніж анекдот…

Чандрасекар несхвально похитав головою. Марков швидко глянув на сержанта і продовжив:

— Династійну леґенду для Дому Атлопатеків борзі хлопці зліпили не надто старанно. Можливо, їм мало заплатили? Не знаю. До речі, існують документальні свідчення, що ще за часів Смути ці Атлопатеки були чи то піратами, чи то контрабандистами з Россу [13] і володіли кількома транспортними коритами з іонною тягою. Були там в авторитеті. Місцевий Атлопатек, зрозуміло, найменшою мірою винний у всій цій історії. Але, воленс-ноленс, він тепер став посміховиськом для всієї аристократії в Секторі Кастору. І тому, бідолашний, аж до цього часу не має офіційного титулу губернатора Кідронії. Він, якщо я не помиляюся, просто тимчасово виконує обов'язки правителя і є військовим комендантом задрипаної місцевої бази. Я не помиляюся, сержанте? Комендантом, так? Отже, я правий… Розважає екзотичними полюваннями перестарілих сенаторів, плазує перед намісницею і командуючим… Я щось не те кажу, сержанте?

— Майже все ви сказали вірно, детективе, — підтвердив Чандрасекар, котрий уважно слухав монолог Маркова. — Окрім одної деталі. Як на мене, деталі суттєвої. Деякі наложниці-клонки все ж таки народжували дітей від своїх владик. Імператори давнини, як би ми цьому не дивувались, іноді згадували, що вони суверени і стоять над законами. Й, відповідно, робили виняток для своїх гаремних «богинь».

— Навіть так?

— Уявіть собі, детективе. Напружте свою фантазію. Адже, не даремно ви полюбляєте історичні серіали. Там показують і не такі ще дива. Насмілюсь також нагадати вам, що архіви Служби давніші й точніші за ваші поліцейські архіви. Ваші архіваріуси, звісно, знають багато анекдотів про давні часи, але повірте, ми знаємо трішки більше.

— О, то ви справжній патріот контори, сержанте. Знаменито! Взули, взули старого поліцая… Й що ж, виходить, друже-сержанте, лордів прапрадід справді був незаконним сином самого Сіорана Третього? Таємним невизнаним спадкоємцем із мюзиклу «Останнє кохання імператора»?

— Цілком можливо.

— Ось як воно як… Цікаво! — Марков одним ковтком допив сік і закинув порожній пакет у пащу утилізатора. — Це, напевне, означає, що ті борзі хлопці, які створили леґенду Дому Атлопатеків, були не просто борзими хлопцями, а борзими хлопцями із Джи Тау. Хотів би я знати, скільки їм заплатили ті пірати?

— Рене, у вас сьогодні поганий настрій? — втрутилася до розмови Ґвен Вей.

— А який у мене може бути настрій, якщо ви, високородна леді Вей, не підтримуєте розмову про такі доленосні речі? — Марков підвівся з дивана і церемонно склав долоні у напрямку ксенобіолога. Й одразу ж став подібним до хижого богомола.

— Мене, Марков, найменше хвилюють джерела місцевих родоводів.

— Невже? А я думав, що всі аристократи цікавляться такими речами.

— Чому ж ви так думали?

— Тому що це ваші священні ігри. Священні ігри аристократів усіх часів і всіх світів.

— Священні ігри? — на бездоганне обличчя Ґвен Вей впала тінь її справжнього віку. — Тоді вважайте мене винятком.

Цієї миті до кімнати увійшов радник-представник.

— Розмовляєте? — він блискавично оглянув присутніх.

— Сидимо під захистом п'ятого рівня і досліджуємо знамениті родоводи, — посміхнувся Марков. — Давно вже не мав таких ерудованих співрозмовників, як ваш сержант, у нас в поліції сержанти знають лише, як дурити начальство і кришувати бариг.