Тiнь попередника

— Її віднесли до командуючого?

— Так, віднесли. Вони вирішили доповісти про небачений успіх їхніх темників. А ментальний сенсор нашої мухи на стадії остаточного доздихання записав фрагменти емографіки їхніх бла-бла-бла у «червоній зоні». Ось так ми їх і взули красиво.

— Але…

— Перепрошую, шефе, я закінчу. Сенсор переслав інфу відразу після того, як муху винесли з «зони». Переслав він її резервному мікророботові. Адміральські дундуки його ще не знайшли. Я ж кажу: вони там усі поверхневі хлопці, молоді, недосвідчені. Їм ще за реальними техніками дрібно тупотіти і пил здувати. Так ось, наш манюня інфу записав, потім тихо-тихо відповз подалі від Головної вежі, прилаштувався собі під віконечком на сонечку, підзарядив батарейки і передав три сотих гіга на головне вухо нашої станції. Розмову ми, зрозуміло, не почуємо, але одна деталь уже ніби визначилася.

— Яка ще деталь?

— У розмові між хвальком і адміралом згадувалася планета Кідронія. І ця згадка супроводжувалась аномальним збудженням ментального поля Теслена.

— Наскільки мені відомо, — Головний інженер відкинувся на бильце розвантажувального крісла, — ментальний сенсор не фіксує слів. Ані фонем, ані лексем. Лише емоції. Звідки ж вам відомо, що в розмові між офіцерами згадувалась саме Кідронія? Не Сельва, не Бальсана, не Парма, не Піфія, а саме Кідронія?

— Сенсор зафіксував чітку графіку адміралової аури, сформованої під час розмови. Конкретний малюнок. А в мене є ціла колекція розкодованої та фраґментованої емографіки командуючого Дев'ятим флотом великого адмірала Еарлана Теслена. Сотні тисяч елементів і субелементів. Серед них є такі, що чітко відповідають певним образам і словам. Записаний мухою фрагмент ідентичний еталонному, що відповідає словообразам «планета Кідронія», «кідронійський».

— Шаманите?

— Жодним чином, шефе. Ніякої приблизності й жодних домислювань. Чітке й документоване співпадіння емографіки. Я відповідаю за свої висновки.

— Отже, сержанте, ви вважаєте, що я можу передати цю інформацію, як повністю достовірну? Передати власним кодом і завірити її моїм підписом?

— Можете вказати на мене як на джерело інформації. Я беру відповідальність на себе.

— Не шукайте слави й не знайдете біди, — Головний інженер підніс вказівний палець у напучувальному жесті. — Відповідальність, сержанте, лежить на мені й лише на мені. Я за спини підлеглих ніколи не ховався і тепер не буду. Не сподівайтеся. Тим більше, що нічого екстраординарного чи доленосного ми з вами, на жаль, не довідалися. Від нашого дуже дорогого і складного пристрою прийшло інфи дещиця. Ми знаємо, що підозрюваний у сепаратистських настроях великий адмірал Теслен у «червоній зоні» Шекани розмовляв зі своїм офіцером про Кідронію. Й під час цієї бесіди чомусь напружував свою нервову систему. І що з того? Який у цьому сенс?

Головний інженер помовчав, а потім додав:

— Пацавата планетка ця Кідронія… Я там колись служив. Розрили її, продірявили шахтами як той шматок сиру «ементалю». Там копальні, усюди бісові копальні. І печери непристойної глибини. Чисті тобі безодні. Сепаратисти там і досі жирують, у тих клятих печерах… А борделів пристойних зовсім нема. Навіть у тому їхньому Центральному поселенні. Лише страшні банякоголові клонки на засмальцьованих ліжниках. Кончене задуп'я. Не допусти, Творець, ще колись туди попасти…

Офіс координатора зовнішніх зв'язків

планети Піфії (11КВ23:2),

відомої також, як Магонія і Планета Жінок,

система зірки Рірі (Епсилон Ерідану).

9 семпрарія 416 року Ери Відновлення.

Крізь зоряний пил, крізь темну речовину і мертву прірву промкнувся Голос. Нечутний для жодної із живих істот, невловимий для жодного з приладів, створених розумними расами Галактики, цей Голос пройшов передначальними Шляхами Темряви [8]. Пройшов вимірами і струнами, недосяжними для органічного життя. Голос досягнув надр надзвичайно рідкісного білого мінералу, захованого в танталову капсулу. Десь у Дальньому Космосі, на відстані, неможливій для людської уяви, почав промовляти рідний брат мінералу, Білий Камінь з Родини Найва, який люди свавільно найменували «Третім». Брат почув «Третього». Брат Найва П'ятий відізвався на його голос своїм голосом і вібрацією свого кристалічного єства. Лише її, цю ледь чутну вторинну вібрацію, змогли вловити сенсори танталової капсули.

Сенсори перетворили вібрацію на сигнали, а дешифратор трансформував їх у цифрові ланцюжки. Вони помандрували в секретну мережу зв'язку планети Піфії й, урешті-решт, досягли крихітного персонального комунікатора, імплантованого в черепну кістку високої жінки з темною шкірою. Слова впали на жінку, відірвали її увагу від екрана, на якому хмара павучків-нанороботів клубочилася навколо корпусу недобудованого гіперкрейсера. Витягнутий, сегментований, немов тіло гігантської комахи, цей корпус висів у космічному вакуумі, оплетений темно-фіолетовими кільцями силових перетворювачів.

Висока жінка відсунулася від екрана й заплющила очі. Вона відсторонилася від марнотного потоку думок, від видовища орбітальної будови й від усіх щохвилинних завдань своєї посади. Вона перестала бути координатором і перетворилася на Знаючу, яка Чує. Обличчя її напружилося і стало твердим, немов вирізьбленим із дерева. Її свідомість увібрала до свого лона слова, як пустельна рослина вбирає скупу вологу, принесену зимовими дощами.

Лише Високопосвяченим Матерям планети Піфії призначалися ці слова, почуті Білим Каменем з Родини Найва. Слів була дрібка. Далека істота без імені, яка володіла Найвою Третім, повідомила жінці із затверділим обличчям:

«Знайте і готуйтеся. На висотах Фаренго знову співають Пісні Погибелі».

Портовий термінал «А»,

Центральне поселення,

планета Кідронія (4КВ67:3).

10 семпрарія 416 року Ери Відновлення.

Коли орбітальний човник пішов на зниження, Вольск зміг роздивитись куполи Центрального поселення. Їх було п'ять — великий головний і чотири менші куполи-супутники. Вкриті перетворювачами світлової енергії, вони здалися археологові круглими чорними проваллями. За ними переливалися розсипами вогнів три посадкові смуги єдиного на планеті цивільного космодрому. Горіли сині нічні вогні технічних майданчиків, а сигари ремонтних ангарів вилискували свіжим сріблом. А далі, у напрямі старого гірського пасма, підносилися розмальовані яскравими фарбами вежі й вертикальні площини велетенських споруд.

«Ймовірно, вони пов'язані з рудною справою», — вирішив Вольск.

Він уже багато знав і про Кідронію, і про неофіційну столицю планети шахтарів, над житловою зоною якої виконував зниження човник. Знав у сотні разів більше, ніж у той день, коли підписував контракт з арпікранськими представниками Джи Тау. Тридцять шість годин карантину не минули даремно. Він тепер міг і без допомоги довідкового чіпу назвати всі вісімнадцять провінцій планети, її головні поселення і найвизначніші копальні. Він пам'ятав, що загальне число природнонароджених мешканців цього світу не перевищує одного мільйона, хоча перед Війною колоністів було майже у два рази більше. Що на кожну природнонароджену жінку тут припадає шість природнонароджених чоловіків. Що на рудниках працює два мільйони чотириста тисяч клонів обох статей, майже половина з яких належить приватним особам. Він також знав тепер, що третина дорослого населення планети — напівкровки, переважно народжені клонами жіночої статі від перших поколінь переселенців з Ноли і Парми. І що багато з тих напівкровок за останні роки, всупереч закону, одержали статус громадян Імперії другої і третьої категорій.

А ще він знав, що за гірським пасмом котяться до далекого обрію хвилі однієї з чисельних заток Океану Нелі. А за затокою аж до південного полюсу Кідронії протяглися вулканічні хребти Великих Каманійських гір. Він також вивчив тривимірну систему підземних хідників під копальнями і дізнався, що всепланетний підземний лабіринт з печер, рудничних штреків і природних порожнин сягає в окремих місцях глибини трьох кілометрів і що останні Білі Камені були знайдені саме на цій, граничній для безпечних робіт, глибині.