Зворотний бiк свiтiв

— При запровадженні надзвичайного стану в енергетиці уряд отримує повноваження щодо контролю як за споживанням, так і постачанням енергетичних ресурсів, щодо встановлення спеціальних процедур як придбання, так і продажу, у тому числі природного газу й інших енергетичних продуктів, щодо введення санкцій…

Їй ставало недобре від цих розмов, але вона вперто перемикала канали, намагаючись упіймати чи перечепитися бодай через одне нормальне, світле чи бодай темне обличчя у владних кабінетах, котре ще не підхопило вірусу сірості… Так, вони траплялися. Одиниці, зазвичай нові та молоді, як в анекдоті про свіжий огірок, який кинули в діжку з квасними. За кілька днів він теж скисав… Розпач краяв серце. І тоді вона стрімголов мчала у свою кімнату та приписувала ще один пункт у своєму довгому і чесному листі…

І тут настала черга дивуватися батькові. Його донька і політика? Вигадувала якусь несусвітню легенду про те, що це їй потрібно для загального розвитку. Батько, звісно, не вірив, але тактовно мовчав, трохи насторожено поглядаючи на дитину. Таки доня кардинально змінилася. За одну ніч? Чогось не догледіли.

Лишень бабуся Горпина не дивувалася. Мальва якось попросила зварити напій, який не дозволяв би людям ставати сірими. Бабуся у відповідь важко зітхнула і сказала, що вона спробує. Але все залежить від людини: хоче вона цього чи ні. Сірість — це сірник у руках. А спалювати ним хату чи запалити газ під баняком на плиті — кожен вирішує сам. А ще Мальва розпитувала бабусю про проклятих, чи мають вони шанс виправитися. Бабуся підозріло цікавилася, чи не завела Мальва випадково собі нових дивних друзів? І просила бути дуже обережною, особливо зі своїми дивацтвами.

Інколи Мальві здавалося, що, коли вона ходить вулицями міста чи сидить за партою в школі, за нею хтось неухильно стежить. Це зігрівало. Вона знала, хто це, і була тій жінці надзвичайно вдячна за опіку.

З однокласниками та друзями все складалося незле. Вони з розумінням поставилися до її переміни. Думала, що якщо когось і важко заразити вірусом сірості, то напевне молодь. Хоча… На жаль, дехто носив вірус від народження. Як ото Людка Вишневецька, модель, міс Львова, батькова радість та опора. Одного разу Мальва перетнулася з її батьком біля школи. Чоловік виліз із припаркованої машини, щось сказав водію та заходився телефонувати. Вони не були особисто знайомі. Хто вона така для нього? Але Мальва, як і всі в школі, його добре знала. Звісно, заочно. Не один «щедрий» подаруночок типу від держави отримала школа від пана Вишневецького, заступника губернатора області. Пану Вишневецькому пророкували велике політичне майбутнє. Колишній комсомольський функціонер умів майстерно і, головне, вчасно перефарбуватися, змінити політичну орієнтацію. Мальва була за кілька кроків від чоловіка і навіть зі спини впізнала його. Господи! Це був сірий, той самий сірий, який упіймав її у клятому лісі, коли вона заблукала, утікаючи з Порубіжжя. Опустила очі, хоч і знала, що він її не може впізнати, бо те, що пережила вона, для нього ще не настало. Та сірий наче відчув її, різко розвернувся, і Мальва довго на своїй спині відчувала цікавий та трохи розгублений погляд… Отже, родина та бізнес у світі Єдиного Бога для сірого поганця — тільки прикриття? Як Остап і його мама Зорина були тільки прикриттям для сірого Шепота у світі Замерзлого Сонця. Сірі не плекають у серці любові. Це почуття в сірому світі відсутнє.

Сьогодні той самий день, коли вона побачить Остапа і все почнеться знову. Ось і знайомий під’їзд, один з небагатьох на цій вуличці та й, очевидно, у всьому Львові, на якому досі не має кодового замка. Порівнялася з брамою, чекала, відраховуючи секунди «один, два, три… п’ять…»

Не втрималася й кліпнула.

Остап ніби з-під землі вичаклувався. Стояв перед нею, такий рідний і водночас такий далекий. Сонце Яровороту тягнулося хвостиком за ним та освітлювало його постать. Перше бажання, яке ледве притамувала в собі, це кинутися йому на шию та розцілувати, а потім заплакати та розповісти, як вона тужить за ним, як їй важко поміж людьми, які її геть не розуміють.

Босий, вбраний у полотняні світлі штани, довгу сорочку, підперезану паском з грубого шнурка. За поясом варган. Стоїть, відхекується, крутячи цікаво головою. Нарешті його очі зосереджуються на Мальві і привітна щаслива усмішка розквітає на вустах:

— Це ти! Ти! Тобто ви! Знайшов, нарешті, вдало цього разу перемістився.

Він радісно плескає в долоні, а Мальва стоїть, як причмелена, готова будь-якої миті розплакатися.

Врешті Остап зупиняється, ховаючи радість. Піднімає руки долонями вгору й урочисто промовляє:

— Йменням Сварожого кола вітаю вас, панно Мальво! Вибрана великою матір’ю, я слуга ваш віднині!

Мальва у відповідь легко кланяється. Поруч метушливе й буденне життя. Перехожі обходять їх, не звертаючи увагу на дивну розмову.

Остап вдоволено продовжує. Схоже, дівчина його добре розуміє.

— О, панно Мальво! Мене послала до вас із дорученням пані Птаха. Вибачте, що спізнився на кілька днів. Дещо наплутав з її варганом, от і не туди перемістився. Але цього разу все зійшлося: місце, планети, світло. Ви така одна на тисячі сонць, пломінь ніколи з нічого не з’являється, — голос хлопчини тремтить від збудження. — Ледве не повернув назад, коли побачив чудернацький одяг. Думав, знову не туди втрапив. Знаєте, варгани майже не слухають смертних. Однак ваша посмішка та очі… А ще сяйво, яке йде з вашого серця, о, панно Мальво, його ні з чим не сплутати. Навіть ваш чудний одяг не перешкода.

Вона сумно посміхається:

— То нічого, Остапку. Не страшно. Це світ Єдиного Бога, і тут так одягаються.

Хлопець видається трохи наполоханим. Вона знає, як його звати. Звідки?

— Не дивуйся, що я знаю, як тебе звати. Усе дуже просто. Якщо тебе послала Птаха, отже, ти Остап, її служка?

Остап ствердно киває. Мальва продовжує:

— Давай, Остапе, без високих слів та пафосу, гаразд? Залишмо це для темних чи для сірих. Ти маєш передати мені скриньку. Де вона?

Хлопчина мовчки дістає з-за пазухи дерев’яну скриньку з червоного дерева. Шанобливо, з поклоном, простягає Мальві.

Дівчина впевнено бере скриньку до рук, обережно відчиняє її. Усередині, на дбайливо вистеленій оксамитовій тканині червоного кольору, лежить Перемінник. Лишень мить милувалася ним, він здавався живим, бо тріпотів та звивався змією.

— Потримай скриньку, Остапе, — попросила хлопця.

Той узяв скриньку до рук. Мальва обережно дістала ланцюжок з оберегом. Він був теплим і приємним на дотик. Не вагаючись, вона вдягла його собі на шию.

Сонце-оберіг торкнулося її шкіри біля сонячного сплетіння, здалося навіть, що воно от-от спалить її. Мальва наповнилася сонцем. Світ довкола почав змінюватися. Як їй цього не вистачало…

— Дякую, Остапе. Ти чудовий слуга та друг. Пані Птасі дуже пощастило, що поруч з нею такий чоловік, як ти. — Хлопець трішки зашарівся і вже геть по-іншому дивився на Мальву. — Тобі треба повертатися додому, але маєш пообіцяти, що виконаєш завдання, яке я тобі дам. Я знаю, що Птахи у Яровороті зараз немає. Вона з певних причин змушена була покинути ваш світ. Так само знаю, що твій господар, пан Стриб, захворів і що Учитель Посолонь ним опікується. Звісно, в Учителя дуже багато проблем, однак я змушена просити тебе передати йому мого листа і простежити за тим, щоб він його прочитав. Зрозумів? Зробиш? Будь ласка!

Остап запопадливо закивав. Вона ще просить? Хай накаже тільки, і він для неї зірку з неба дістане. Яка неймовірна дівчина!

— Так-так, звісно, панно Мальво. Для вас, що завгодно…

— Стоп! — різко перебила Остапа. — Якщо хочеш, щоб ми стали друзями, то говори мені «ти», без «панна» і так далі. Гаразд? Просто Мальва.

Остап усміхнувся і вже геть не пафосно заговорив:

— Добре, Мальво, я все передам.

— От і файно. — Мальва витягає зі свого ранця вчетверо складені аркуші паперу, обережно кладе їх до скриньки та зачиняє її. — Передай Учителеві Посолоню з рук у руки та простеж, щоб прочитав.