Десятий учень. Книга 1 (СИ)
Десятий учень. Книга 1 (СИ) читать книгу онлайн
Зірка Алагір зігрівала своїм теплом дев’ять планет, що майже на однаковій відстані, обертались навколо неї. Кожна з тих планет, це дивовижний, ні з чим незрівняний світ, зі своїми мешканцями і законами. Планети знаходились під захистом Богів Світла і Добра, і були зв’язані між собою чарівними, невідомими для простих смертних, проходами. Тими проходами користувалися лише Білі Маги. Переходячи з планети на планету, вони навчали, їхніх мешканців, мирному співіснуванню, розв’язували конфлікти, допомагали боротися з природними катастрофами. Звісно, угледіти за всім, дуже складно, і система Алагір, не була стовідсотково захищена від небезпечних епідемій, війни і насильства. Та старання Магів, не були даремними. Деякі з цивілізацій, майже забули про ворожнечу з сусідами, ніхто не голодував, і це вже було великим досягненням. Та невідомо звідки, у вигляді Богині Темряви і Зла, Магри, прийшло на Алагір лихо. Вона, зненацька, напала на планету Білих троянд, закривши до неї прохід Білим Магам. Наче величезним, сірим коконом, покрила планету товстим шаром важких, темних хмар, промені зірки не проникали крізь них, і не могли зігріти її поверхню. Лише два червоних місяця, як очі зла, постійно слідкували за тим, що діється, на планеті. А відбувалося щось страшне! Не отримуючи тепла, планета почала гинути. Спочатку загинула вся рослинність, і колись квітучий край, перетворився на холодну, кам’янисту пустелю. Вимерли від голоду тварини, а за ними, повільно і страшно, люди. Та Магрі, вони і не були потрібні живими, адже богиня живилась мертвими душами. Вона наділила мертвих безсмертними тілами, і змусила працювати на золотих копальнях. Та те, що тіла були безсмертним, не означало, що нещасні не відчували болю, холоду, і голоду. Вони страждали, проклинаючи свою нещасливу долю. Потай молилися Богам Світла і Добра, просячи їхньої допомоги. Та страшнішим за тілесні страждання, бути поглинутим Магрою, і вічно горіти в її вогняній утробі. Храм Магри стояв посередині долини, яка колись була квітучим садом, а зараз, на ній, холодний вітер ганяв хмари висохлої на порох, чорної землі. Богиня Темряви мешкала у вогняному колодязі, що розташувався посередині жертовної зали цього храму. Верховним жрицем і вірним слугою Магри, був її син Темхус. Богиня створила його з мертвої води і, спалених до попелу, людських останків. Темхус володів великою силою Чорної Магії, йому допомагали слуги набрані з місцевих жителів, що присяглись вірою і правдою служити Богині Зла. Саме Темхус, охороняв свою матір і всю планету, від втручання Світлих сил, і йому, це, добре вдавалось. Та в плани Богині Темряви, входило завоювання всієї системи, і одна планета, її не влаштовувала. --- Сину мій. — звернулась, Володарка, до Темхуса. – Розішли своїх слуг, по інших планетах, нехай хитрістю, обманом, зманюють на мій бік, довірливих людей. За виконання їхніх бажань, забирайте їхні душі. Людям завжди щось потрібно, бідним золото, багатим владу, хворим здоров’я, нехай, з твоєї поміччю, отримують все це, та плата одна, безсмертна душа, що стане моєю рабою, або поживою. Якщо на одній з тих планет, буде побудований, хоча б, один мій храм, я з легкістю, заволодію нею. Чорний Маг виконав наказ Магри, і невдовзі, на інших планетах, з’явились її проповідники. Вони блукали містами і селищами вишукуючи для своєї повелительки нову здобич. Білі Маги намагались захистити свої народи, та з кожним разом, ставало все важче і важче боротися. Людські душі дуже піддатливі на обман. Вони вирили, що можуть отримати, все що захочуть, задарма, і з легкістю ішли на угоду зі Злом. Тоді, Верховний Маг Вартохар, створив Скіпетр Безмежної Влади. Цей Скіпетр увібрав в себе всю силу Білої Магії, і з його допомогою, він спробував здолати Магру, та навіть, такої сили, не вистачило. Він зазнав поразки. Сім’я Зла виявилось сильнішим. Вартохар звернувся до мудрості Богів Світла і Добра, і отримав відповідь: --- « Здолати Магру, зможе лише десятий учень, твого десятого учня. Який після смерті свого вчителя, вбере в себе силу магів всіх пройдешніх поколінь. А до тих пір, треба віддавати всі сили, на виховання достойного собі, послідовника.» Отримавши таку настанову, Білий Маг, взявся навчати найталановитіших з чарівників. Та всіх їх перевершив, його десятий учень, Орнагул. Який після смерті учителя, отримав в спадок його силу, і настанову Богів Світла і Добра.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Він почав руками відгрібати від стіни пісок і дрібні камінці і скоро всі побачили світло , яке пробивалося з під скелі. Мандрівники кинулися йому допомагати, нарешті в лаз можна було просунутись навіть Крістуру. Плато обережно висунув голову на зовні, але далі не поліз ,а одразу ж затяг її назад.
-- Що сталося?— спитав Мозус.
-- Є дві новини. Одна гарна, друга не дуже .— повідомив хлопець товаришів.
-- Та не тягни, ти. — розсердився на нього Крістур. — Що там таке?
-- Там велика печера і є вихід на зовні…
-- Так чого ти , морочиш голову. — не дав закінчити розповідь Шутім і поліз у діру.
Та Плато схопив його за ногу і затяг назад
-- … та якраз на виході лежить величезна і страшна ящірка. — доказав хлопець, все ще тримаючи коротуна за ногу. Після його слів Шутімові і самому вже перехотілося вилазити.
Крахун визирнув на зовні.
-- Це і є червона ящірка. — повідомив він мандрівників, повернувшись. — Вона відпочиває і у нас є гарна нагода, отримати те, за чим ми сюди і прийшли.
Всі дружньо закивали головами.
-- У нас є чотири мечі, два луки і булава. — на останньому слові Мозус зиркнув на Шутіма. — Якщо ми обережно виліземо не розбудивши потвору, ми уб’ємо її у вісні. Тому прошу, вилазьте дуже тихо.
Та просити не було потреби, всі і так це розуміли. Один за одним, наче тіни, мандрівники влазили до печери червоної ящірки. Вони навіть дихнути лишній раз боялися, щоб не розбудити чудовисько. Кожен тримав свою зброю на по готові. Ящірка засопіла і мляво вдарила хвостом об землю, друзі завмерли, та вона продовжувала спати. Мозус рукою показав братам-болотникам ,стати по обидва боки голови і націлити луки тварині у очі. Потім обернувся до Крістура і провівши рукою по горлові дав зрозуміти куди наносити удар мечем. Той зрозумівши вказівку підійшов ближче і заніс зброю для удару. Сам Мозус зробив те ж саме. Теймур і Карол обійшли ящірку і стали з іншого боку.
-- Давай!— крикнув ватажок і шість смертельних удари обрушились на тварину.
Важко поранена ящірка вскочила на ноги і злякано замотала головою у різні боки, голосно ревучі . Мить і друзі були розкидані по печері мов пір’їнки. Теймур вдарився головою об камінь і втратив свідомість. Чудовисько моталося по своєму лігву, розбризкуючи кров, яка лилася з глибоких ран, і що миті могла на нього наступити, Карол ледь встиг відтягти товариша до стіни. Шутім і Крахун перелякано визирали із за каменю, коли над їхніми головами пролетів важенний хвіст, обидва коротуни попадали і затихли, наче їх там і не було. Несподівано ящірка завмерла і потягла ніздрями повітря, та мабуть, крім запаху власної крові, нічого не відчула. Передні ноги її підкосилися, вона простягла шию по землі, тварина поволі помирала. Кров продовжувала цебеніти, і великою калюжею, розпливлась поруч з нею. Ще мить і тварина впала на бік , вона була мертвою. Друзі поволі висунулися із своїх закутків.
-- Ну і страху я натерпівся, думав, що мені вже кінець. — промовив Капер потираючи забите плече. У вугляра була розбита голова, Карол відірвав шмат своєї сорочки і притис тканину до рани. Теймур відкрив очі і побачив над собою стурбоване обличчя товариша.
-- Дякую тобі Кароле, за турботу.
-- То пусте. — здвигнув плечима юнак.
Із за каменю вилізли Шутім і чаклун.
-- Швидше відрізай відростки і тікаємо звідси. Зараз на запах його крові, назбігається стільки тварей, що ми звідси живими не виберемося. — гарячково заторохтів Крахун до Мозуса.
Мозус швиденько виконав його наказ і друзі направилися з печери, на зовні. Яскраве сонце засліпило їм очі. Був якраз полудень.
-- Треба знайти собі іншу схованку, поки звечоріє. Ми занадто довго тут затримались, а це не на нашу користь. — наче сам до себе промовив Крістур.
Друзі обережно ховаючись за камінням , почали відходити від печери з мертвою ящіркою. Вони не вспіли зробити і кілька кроків, як по біля них пробігла невелика зграйка маленьких, але дуже бридких істот.
-- Вони до печери. — прокоментував їхню появу чаклун. — Запах крові, що з відти виходить, скоро збере там цілий бенкет.
--- Добре, що ми, не потрапили в меню. --- криво посміхнувся, Теймур, і потер забиту голову.
-- Як тут небезпечно. — зітхнув Шутім.
-- Ти, це тільки що помітив?— зачепив малого Крістур.
Шутім не образився, а лише скорчив своєму другу смішну рожецю. Карол , що сидів поряд, не стримався, і чмихнув зі сміху.
-- Годі вам. — шикнув на них Мозус. — Ну прямо як малі діти. Подивіться краще в гору, хестури на готові. Кричить дужче, і вони, вас, почують.
Друзі притихли і продовжили шлях по під скелею, видивляючись хоч якого не будь прихистку. Невдовзі вони знайшли в скелі велику тріщину, вона була досить просторою, щоб в ній помістилася людина. Вона ішла з низу, до самої гори.
-- Ми по цій розколені зможемо вибратись без мотузок. Це буде простіше, ніж спускатися. — сказав Теймур , уважно роздивляючись скелі.
-- От і добре. Тоді не будемо гаяти часу. — звернувся до товаришів Мозус. — Бо кожна хвилина, що ми тут знаходимось , дарує нам, все нові неприємності.
Підйом не забрав багато часу, сонце лише торкнулося обрію, а мандрівники були вже на горі. Важко дихаючи один за одним вони полишали кордони Нижньої Сулерії і Мертвий каньйон.
-- Я цю мандрівку, до смерті не забуду. У норах шорхів, я менше трусився, ніж тут. Я не хочу залишатися на ніч біля цього місця.
-- Я теж не хочу. — підтримав його брат.
-- Тоді рушаємо до селища. — погодився з ними Мозус.
Ніч видалась місячною, все навкруги було видно як на долоні. Хоч і поморені, але задоволені собою, чоловіки верталися назад. Шутім ішов замислений і чомусь весь час посміхався. Може згадував свою подружку, з якою скоро знову побачиться. Теймур штовхнув Капера під бік і прошепотів тихенько, щоб не почув коротун.
-- Дивуюся я з нього. Йому було важче за всіх нас, а він іде і посміхається.
-- Це, друже, кохання. — так само тихо відповів болотник. — Це воно надає малому силу і піднімає настрій.
Теймур посміхнувся і згадав про Мілу. Як то вона їх зустріне? Вугляр озирнувся на Карола, хлопець про щось розмовляв з чаклуном. Він підняв руку і доторкнувся до пораненої голови і одразу пригадав, як Карол піклувався про нього. Знову, сумніви, розтривожили його душу.
Ранок застав мандрівників на околиці селища. Перша частина подорожі була пройдена. Що їх чекало ще, по переду? В поселенні їх помітили одразу і радості не було меж. Одразу заграла музика, поселяни бігли їм на зустріч, окрім Мілени і Васси. В них були сердиті погляди, обидві жінки стояли підперши боки руками, чекаючи нагоди висказати те, що в них накипіло на душі. Карол з Крістуром одразу це помітили.
-- Що це з ними?— стурбовано спитав болотник, у хлопця.
-- Зараз дізнаємося. — зітхнув Карол і пішов до своєї подруги.
Крістур не поспішав він хотів побачити, що ж воно буде і не прогадав.
-- Як ви могли нас обдурити? Чому не сказали про небезпеку, що на вас чикала в Нижній Сулерії?— першою пішла в напад Васса.
Карол розгубився не знаючи що відповісти, а жінка продовжувала :
-- Що ми тільки не передумали, за вашої відсутності, після того, як на селище напав хестур і старшина пояснив, що це за твар і звідки вона взялась.
-- А ви казали, що ніякої небезпеки не має!— впряглася в сварку Мілена.
-- Любі наші жіночки,-- несподівано прийшов на виручку хлопцеві Мозус. — Хіба ви не розумієте? Ми ж не хотіли, щоб ви хвилювалися. Ви ж наш найдорожчий скарб і ризикувати вами ми не маємо права.
-- Ми розуміємо. — спокійно промовила Васса, це був спокій, перед бурею.-- Та ви і не мали права, нас обдурювати.
Жінка повільно пішла на Мозуса , той почав задкувати. Несподівано підскочив Крістур, він взяв своїми великими руками її за голову і припав губами до її вуст. Васса одразу обм’якла і притихла. Карол розплився в посмішці і обійняв Мілину, дівчина не пручалась і припала до його грудей.
