Кирило Розумовський

Окрім цього планувалося також побудувати ряд будівель, наявність яких перетворила б звичайний навчальний заклад на самодостатню науково-освітню установу (семінарію, університетську церкву, житлові помешкання для викладачів та студентів, друкарню, анатомічне приміщення, лікарню тощо) та створити ботанічний сад.

Та, на жаль, проект першого в Україні світського вищого навчального закладу – «Малороссийского Батуринского университета» – так і залишився на папері. Українська феодальна державність, що вже стояла на порозі своєї загибелі, не змогла забезпечити здійснення цього задуму, що об’єктивно відповідав тогочасним соціально-економічним і культурним потребам усього українського народу.

Золота осінь Гетьманщини: внутрішня політика К. Розумовського

Вперше у статусі гетьмана Кирило Розумовський прибув до України у 1751 р. Така «поспішність» була пов’язана із чутками про активізацію кримських татар та небезпекою їх нападу на південні українські землі. Після присяги К. Розумовського на вірність імператриці Єлизаветі Петрівні у березні 1751 р. розпочалися масштабні приготування до його від’їзду.

Для перевезення всіх речей гетьмана в Україну Сенатом було найнято 125 возів, але Кирило Григорович почав вимагати, щоб від Петербурга до Москви та від Москви до України на кожному поштовому пункті було приготовлено по 200 возів, як це робилося раніше для гетьмана Івана Скоропадського. З цих 200 возів 2/3 призначалися для перевезення речей дружини Розумовського – Катерини Іванівни.

Гетьман вирушив в Україну із своїм нерозлучним супутником Г. Тепловим, численними екіпажами, верховими кіньми, кухарями і музикантами, гайдуками і скороходами, сержантами Ізмайловського полку та власною трупою акторів. Перед від’їздом гетьман попросив видати йому грамоту, що була підписана царем Петром І у 1711 р. на гетьманство Івану Скоропадському і зберігалася у архіві Колегії іноземних справ, але Єлизавета Петрівна йому в цьому відмовила.

Урочистою була зустріч Кирила Григоровича у Глухові. До міста карета гетьмана в’їжджала оточена бунчуковими товаришами та запорожцями. У самому Глухові чекали 6 000 козаків, які стояли у два ряди від в’їзду у місто до палацу К. Розумовського. Новообраному гетьману віддавали честь з музикою, биттям у литаври та стрільбою з рушниць і гармат. Після привітання генерального осавула П. Валькевича К. Розумовський вирушив до церкви, де архімандрит проголосив на його честь промову та окропив свяченою водою. Після цього Кирило Григорович прийняв у своїх палатах генеральну старшину та бунчукових товаришів.

Для урочистого ж оголошення Жалуваної грамоти на гетьманство Розумовський дав розпорядження, щоб старшина, полковники, шляхетство та інші поважні люди зібралися у Глухові 13 липня 1751 р. Цього дня, відразу після світанку, спеціальним сигналом із трьох гармат розпочалося урочисте дійство. Спочатку всі українські піші козацькі полки увійшли до міста і розташувалися вздовж дороги від гетьманського палацу до церкви Св. Миколая. Після другого сигналу генеральна старшина, бунчукові товариші та інші козацькі чини зібралися біля палацу гетьмана. Військовий марш відкрив урочисту ходу, яка складалася з 60 компанійців, 60 запорожців, 2 козаків, що вели коня, на якому знаходилися срібні литаври, 6 піших бунчукових товаришів, 12 кінних бунчукових товаришів, генерального хорунжого з гетьманським бунчуком, 12 бунчукових товаришів, за ними їхала оздоблена карета з генеральним писарем, який тримав на оксамитовій подушці військову печатку, по обидві сторони від карети 6 бунчукових товаришів, 6 лакеїв у багатих лівреях; далі була оздоблена карета, у якій генеральний підскарбій тримав на оксамитовій подушці гетьманську булаву, її супроводжували 6 бунчужних товаришів, 6 лакеїв у багатих лівреях, 2 скороходи, 2 гайдуки; далі слідувала карета, у якій Г. Теплов тримав на красивій подушці Жалувану грамоту, у супроводі 4 лакеїв, 12 кінних бунчукових товаришів. Після цієї процесії у найкращій з усіх попередніх карет, що була запряжена шістьма кіньми, їхав гетьман К. Розумовський. Попереду карети їхав графський конюх, за ним бігли 4 скороходи, йшли 8 лакеїв, по сторонам карети рухалися 4 гайдуки у багатих лівреях, за каретою їхали два сержанти лейб-гвардії Ізмайловського полку. З правої сторони карети їхав генеральний осавул і 12 бунчукових товаришів. В кінці цієї ходи рухалися 40 запорожців та 60 компанійців.

Головні події відбувалися в церкві Св. Миколая. Після урочистої обідні Г. Тепловим була зачитана грамота на гетьманство і відбувся святковий молебень, по закінченні якого розпочалася стрілянина із гармат та рушниць в усіх полках. Для особливих гостей та вельмож у гетьманському палаці було влаштовано розкішне гуляння, яке завершило процедуру оголошення грамоти на гетьманство Кирила Розумовського.

На наступний рік після приїзду до України Кирило Розумовський вирішує здійснити огляд місцевих полків. Прибувши до своєї резиденції у місті Батурин, він відправляється з інспекцією до міст Стародуб і Чернігів, звідки їде до Києва та на південь України. Ця подорож продовжувалася два місяці. Скрізь гетьмана зустрічали із радістю, влаштовували пишні прийоми, вся Україна-Гетьманщина раділа його обранню.

У Чернігові з Розумовським трапилася пригода, яка викликала пересуди серед пересічних українців. Так, під час об’їзду гетьманом міських укріплень, із місцевими чинами і свитою, розгулявся сильний вітер. Щойно гетьман під’їхав до церкви Св. Катерини, як вихор зірвав із нього Андріївську стрічку. Г. Теплов, що їхав відразу за гетьманом, встиг її підхопити і хотів знову надіти, та Розумовський взяв стрічку, згорнув і поклав до кишені. Пересуди з цього приводу серед народу дійшли і до старої Наталії Розумихи, яка занепокоїлась і порадила сину відсторонити Г. Теплова, пророкуючи останньому трагічну роль у житті Кирила. Однак той її не послухав.

Під час цієї подорожі гетьман отримав пасквільний лист, у якому стверджувалося, що його обрання не було одноголосним і що нібито в Україні поступово збільшувалася кількість невдоволених його правлінням. З цього приводу Кирило Розумовський надіслав російській імператриці офіційне донесення. Не відомо, якою була реакція Єлизавети Петрівни, але подібний крок свідчить про серйозне ставлення гетьмана до свого статусу та авторитету в Україні-Гетьманщині.

А от до скарги єврея Аарона Якубова на гетьмана Єлизавета Петрівна поставилася серйозно. У ній говорилося, що від імені К. Розумовського бунчуковий товариш Тарновський і сотник Шеповаловський торгують через територію Польщі з Кенігсбергом забороненими товарами. Намагаючись очистити свою репутацію від плями, гетьман надіслав імператриці Єлизаветі Петрівні пояснювальну записку. Докази, наведені К. Розумовським, були настільки переконливими, що, скориставшись ситуацією, викликаною цією справою, останній попросив передати у його підпорядкування Київський магістрат. Але йому було відмовлено. Подібне рішення було прийнято і відносно запиту українського гетьмана про передачу у його володіння ряду сіл: Хоружівки (належала віце-канцлеру) та Ряски з суконною фабрикою (колись належала фельдмаршалу Б. Мініху).

У період свого другого перебування в Україні (1757 р.) гетьман К. Розумовський опікувався питанням про відновлення давніх судових прав України. Зокрема, він скаржився Сенату на те, що вирішували усні суперечки між українськими купцями два російських купці і що для протесту боргових векселів у Києві, Ніжині, Борзні та Ромнах був призначений публічний нотаріус. Це питання порушував К. Розумовський ще у 1754 р., але тоді воно не було вирішене.

Цього разу запит гетьмана мав успіх: російські купці та нотаріус були відкликані в Росію.

Успіх чекав Кирила Григоровича і в іншому питанні. Так, він домігся збільшення грошових виплат Запорозькому Війську. Основною мотивацією необхідності цього кроку було твердження про утиски запорожців у риболовлі та мисливстві з боку сербського полку та сербських переселенців. До того ж збільшення прикордонного мита зумовили відмову козаків від ведення соляного промислу та торгівлі. Також К. Розумовський просив надати Запоріжжю артилерію. В результаті цього запиту Сенат встановив надбавку до зарплати (всього 2 000 крб.) та надав запорожцям три нові гармати.