Кирило Розумовський

Але довгий час змовники опирались лише на гвардійську молодь, а їм були потрібні люди, які мали реальну вагу та авторитет серед столичної аристократії, зокрема, наставник сина імператора Петра ІІІ, Павла Петровича, – князь Микита Панін та улюбленець гвардії граф Кирило Розумовський. Граф і сам неодноразово висловлював своє співчуття молодій імператриці з приводу її непевного становища при дворі та недоброзичливого ставлення до неї її чоловіка – імператора Петра ІІІ. Але діючи в глибокій таємниці,

К. Розумовський свої рішення й вчинки щодо здійснення змови погоджував лише з Катериною Олексіївною. Остання ж, у свою чергу, теж тримала в суворій таємниці свої стосунки з гетьманом навіть від найближчого оточення, не виключаючи братів Орлових – Григорія та Олексія і княгині К. Дашкової, які, нічого не знаючи про участь гетьмана у перевороті, намагалися схилити його на свою сторону. Так, першим «спробував» залучити до змови К. Розумовського коханець Катерини Олексіївни гвардійський офіцер Григорій Орлов. Він прийшов до гетьмана пізно ввечері. Кирило Григорович холоднокровно вислухав Орлова та запропонував йому їхати до когось іншого з такими пропозиціями, зауваживши, що «он умнее нас», маючи на увазі імператора Петра ІІІ. Така поведінка графа збентежила змовників. Тоді на переговори з К. Розумовським пішла романтична і авантюрна подруга майбутньої імператриці – княгиня Катерина Дашкова (сестра коханки імператора). Напередодні вона вже зробила Катерині Олексіївні неоціненну послугу – вмовила князя М. Паніна приєднатися до змовників. Проте зусилля княгині К. Дашкової переконати і графа були зайвими: останній вже давно узгодив із Катериною всі подробиці своєї ролі у перевороті. Зокрема ще у 1756 р. в листі до англійського посла в Росії Чарльза Уільямса, описуючи свою чергову зустріч з Кирилом Розумовським, Катерина Олексіївна писала наступне: «Я спросил его (з метою конспірації листи писалися від чоловічого імені. – Авт.), ручался ли он за свой полк в случае необходимости, он ответил мне: «насколько вы можете желать этого»… насчет проектов, приписанных Шуваловым он [Розумовський] успокоил меня, насколько мог, и сказал: «мы вас защитим и положим свою жизнь, не сомневайтесь в том, ваши друзья в силе и в большом числе».

Паралельно із зайвими зусиллями забезпечити переворот підтримкою К. Розумовського (не знаючи про його стосунки з Катериною) змовники намагалися залучити на свій бік і його радника, неодноразово згадуваного нами Г. Теплова, який теж був невдоволений правлінням імператора Петра ІІІ. [1]

Невдоволення у гвардії викликали також плани імператора Петра ІІІ розв’язати війну з Данією в інтересах герцогства Голштинії. Так, одного разу, обідаючи разом із датським послом графом Гакстгаузеном, Петро ІІІ несподівано для всіх сказав: «Довольно долго Дания пользовалась моей Голштинией, теперь и я хочу от нее попользоваться». Переляканий посол відправив того ж вечора посланця до Копенгагена. Датський двір, не вагаючись, розпочав підготовку до можливої війни з Росією. У Росії також розпочались військові приготування, незважаючи на те, що цей конфлікт не мав підтримки ні серед гвардії, ні серед населення. Гетьман К. Розумовський був призначений головнокомандуючим і мав з 30 полками вирушати на війну. Свій вибір імператор Петро ІІІ пояснив як дозвіл Кирилу Григоровичу вирушити разом з ним на війну і керувати його армією. У відповідь К. Розумовський, розуміючи суспільні настрої та прагнучи пояснити імператору небажання гвардії підтримувати його плани, зауважив: «Ваша Величність, необхідно створити дві армії: однією командував би я, а інша підганяла б моїх солдат іти на війну!»

На початку літа 1762 р. стався інцидент, що прискорив розвиток подій. На царському обіді у палаці у присутності 400 чоловік Петро ІІІ брутально образив свою дружину і навіть наказав заарештувати її. Великими зусиллями придворним вдалося умовити імператора не робити цього необдуманого кроку. Після такого інциденту та оголошення намірів імператора відправити свою дружину до монастиря, а самому одружитися зі своєю фавориткою графинею Єлизаветою Воронцовою, Катерина Олексіївна і змовники вирішили перейти до рішучих дій. І хоча до імператора Петра ІІІ неодноразово доходили чутки про організацію перевороту, він вів себе досить необачно, не надававши їм особливого значення. Але 27 червня 1762 р. сталася подія, що значно прискорила реалізацію планів змовників. Цього дня було заарештовано одного із активних учасників майбутнього перевороту гвардійського капітана Петра Пассека. Змовники, стурбовані можливим викриттям їхніх планів, вирішили діяти рішуче.

У ніч з 27-го на 28 червня 1762 р. Олексій Орлов верхи поскакав до Петергофа, де у цей час перебувала імператриця Катерина Олексіївна. Він розбудив її словами: «Пора вставати, все підготовлено, щоб проголосити вас імператрицею!» Катерина Олексіївна швидко вдяглася, і вони виїхали до Петербурга. За п’ять кілометрів від столиці їх зустріли інші головні учасники перевороту. Не доїжджаючи до казарм Ізмайловського полку, яким командував граф К. Розумовський, імператриця вийшла з карети і пішла пішки. Незважаючи на відсутність командира (у цей час гетьман перебував ще у Петергофі при імператорові), полк був уже підготовлений і з радістю зустрів Катерину Олексіївну. Заручившись підтримкою гвардійців, змовники швидко вирушили у полкову церкву, де відбулася присяга на вірність новій імператриці Катерині ІІ. Після цього до змовників приєдналися гвардійці Семенівського та Преображенського полків і на ранок 28 червня 1762 р. військова підтримка перевороту була забезпечена. У цей час до перевороту приєднується і Кирило Григорович. Саме за його порадою Катерина Олексіївна, заручившись підтримкою духовенства, здійснює акт проголошення себе всеросійською самодержицею у Казанському соборі Петербурга.

З собору імператриця Катерині ІІ з гетьманом та свитою вирушила до Зимового палацу. Там вона вийшла до народу на балкон, тримаючи на руках малолітнього сина – великого князя Павла Петровича. Після цього було швидко зібрано нараду та вирішено обнародувати маніфест про позбавлення влади імператора Петра ІІІ та сходження на престол Катерини ІІ. Вирішальну роль у його публікації відіграв саме Кирило Григорович, який напередодні наказав надрукувати його в друкарні очолюваної ним Імператорської Академії наук і мистецтв. У службових записках наукової установи збереглися документи, що підтверджують друк маніфесту на французькій, німецькій, латинській, фінській та шведській мовах, про російські варіанти нічого ж не йшлося. Але ад’юнкт Академії, історик А. Шлецер згадував, що вночі, коли відбувався переворот, у підвалі академічного будинку ад’юнкта І. Тауберта друкувався документ російською мовою, який роздавався вже на світанку 28 червня 1762 р. При цьому, коли сам директор друкарні, той же І. Тауберт, спробував відмовитися від участі у такій небезпечній справі, Кирило Розумовський рішуче заявив: «Ви знаєте вже надто багато, справа торкається моєї і вашої голови, якщо що-небудь стане відомим. Ви повинні йти туди, куди вам наказують». Ймовірно, маніфест був складений ще раніше Г. Тепловим, але звістка про арешт П. Пассека обумовили рішення гетьмана про негайний друк маніфесту.

По закінченні наради Катерина ІІ виступила на чолі гвардійських полків до Петергофа, де в цей час перебував імператор Петро ІІІ, прибувши туди напередодні, щоб відсвяткувати свій день народження. Отримавши вісті про переворот у столиці та про наближення гвардійських полків, він вирішив на яхті добиратися до морської фортеці Кронштадта, але при його наближенні гармати фортеці відкрили вогонь, оскільки її комендант віце-адмірал Тализін вже привів гарнізон фортеці до присяги на вірність новій імператриці Катерині ІІ. Пригнічений таким розвитком подій імператор Петро ІІІ повертається назад до своєї резиденції Оранієнбаума. Дізнавшись, що гетьман К. Розумовський перебуває в оточенні Катерини ІІ, він зажадав побачитися з ним. Але у цей час усі покидали поваленого імператора, і йому не залишалося нічого іншого, як відправити дружині підписане ним зречення від престолу.