Чортiв млин. Казки народiв свiту

Від тої пори, з того часу зажив батрак на славу; кликали і мене до нього мед-пиво пити, так я не пішов туди: мед, кажуть, був гіркий, а пиво каламутне. Чого б то так?

______________

ЧОРТІВ МЛИН

Чеська народна казка

Жив собі один мірошник, і був він дуже бідний. Млин його стояв казна-де, люди заїздили туди коли-не-коли, частенько не було чого молоти, і мірошникові та його родині жилося зле.

Якось розділив він дітям останній окраєць хліба, собі не взяв і крихти, сів біля лотоків і замислився, що його робити. У цей час підійшов до нього незнайомий купець. То був переодягнений чорт, але мірошник, звісно, цього не знав.

— Чого ви такі смутні, панотче? — почав розмову купець.

— Як же мені не журитися, — мовив мірошник. — Я удівець, маю дев’ятеро дітей, а достатку ніякого. Не знаю, що вдіяти, і ви мені не допоможете, бо з вами я навіть не знайомий!

Тоді чорт відкрився мірошникові і каже:

— Дам я тобі добру раду: продай мені свого млина на триста років!

— Еге, добре сказати — продай! Хіба в тебе є гроші? — відповів мірошник.— А я, мов рак на піску, — так гроші потрібні, що хоч ґвалт кричи!

—Та в мене грошиків вистачить, — засміявся чорт, — якби не мав, то й не торгувався б! Що ж ти правиш за свого млина?

— Не хочу себе кривдити, — мовив мірошник, — але не хочу й заправляти багацько. Тому скажу тобі просто в вічі: дай мені стільки талярів, скільки піднесеш за три рази, але заплати зразу ж!

Чорт зареготав та й каже:

— Дурний ти! Якби заправив усі гроші, які в мене є, і тоді б я погодився!

— А я б стільки й не взяв, бо то було б нечесно, — мовив мірошник. — Але дав слово — кріпись! Давай одразу гроші, бо завтра мені розплачуватися за зерно!

Чорт зник і за мить повернувся з мішком талярів, а потім приніс ще два важкі мішки. Мірошник подивився на гроші і сказав:

— Млин твій, але я залишуся тут аж до смерті, бо ж не буду я на схилі віку шукати собі десь кутка!

— А я тебе не виганяю, — мовив чорт, — але слухай і ти мене: я тобі заплатив, а на руках не маю паперу, що млин мій. Навіть свідка нема, що ми домовилися!

— Про це не турбуйся, — заспокоїв його мірошник. — Я напишу заповіт і звелю дітям після моєї смерті піти з млина!

Так і сталося, як сказав мірошник. Навесні наступного року він помер, діти вибралися звідти, і чорт мешкав у млині вже двісті років. За цей час люди забули про того мірошника, а млин обминали десятою дорогою, бо ходили чутки, що там нечисто.

Якось тим краєм ішов старий гусар. Повертався він з військової служби, і одна нога в нього була дерев’яна. Прийшов він у село, постукав до старости і попросився на обід. Староста сам був колись вояком, запросив він гусара до хати, добре почастував, і по обіді сіли вони погомоніти про те про се. Розпитався староста, що нового в світі, гусар розповів, хто з ким воює, а потім і сам запитав:

— А що у вас тут цікавого?

— Та що б у нас могло бути цікавого, — сказав староста. — Хіба те, либонь, що є у нас один млин, і чортяка лякає в ньому людей дві сотні років. Кажуть, що сидітиме там іще сто!

Гусар був уже напідпитку, засміявся і мовив:

— Двісті років щось та важать! Хотів би я побачити, який із себе старий чортяка! Дайте мені, старосто, хліба, кілька свічок, щоб поночі там не сидіти, і я на цей млин подивлюся. Тільки пошліть зі мною, будь ласка, проводиря, бо я сам туди не втраплю!

Дав староста гусарові в торбу буханець хліба, свічок і звелів молодому наймитові провести його до чортового млина. Дорогою наймитувесь час озирався на всі боки, а загледівши здалеку млин, показав на нього пальцем і мовив:

— Ондечки, пане вояку, і є той млин!

— Бачу, — відповів гусар, — тож ходімо, вже близько!

— Е ні, хоч убийте мене тут, далі я не піду! — сказав наймит, міркуючи, як йому швидше дременути звідсіль.

— Еге-ге, небоже, якщо в тебе заяче серце, то біжи додому, — розсердився вояк. — Тепер я і сам знайду дорогу!

І за хвилину він був уже біля млина.

Млинове колесо крутилося упорожні, ніде ані живої душі, навіть собака не гавкне. Зайшов гусар до ванькирчика у млині, поклав на стіл торбу, запалив свічку і повечеряв. Коли наївся, набив свою люльку і закурив. Так просидів він сам-один аж до глупої ночі.

Раптом хтось закалатав у двері. Гусар гукнув із-за столу:

— Якщо ти чорт тутешній, заходь до хати, бо у мене, сам знаєш, одна нога дерев’яна, вставати не хочеться!

Чорт зайшов, а гусар глянув на нього та й каже:

— Люди балакають, що ти поганющий, але я бачу, одежина в тебе гарна, наче у панського мисливця. Скільки заплатив?

— Вона у мене тільки другий тиждень, а віддав я за неї сто срібних! — відповів чорт.

— Чого ж ти не сидиш у млині, а коїш по світу шкоду? — запитав вояк.

— А що мені тут робити? — засміявся чорт. — Помольців нема, кожне обходить млина стороною! Посиджу тут іще сто років, а тоді візьму до себе трьох товаришів, щоб не так нудно було!

— Ну, це ми ще побачимо, — сказав гусар. — Сьогодні нема в мене охоти теревенити з тобою, тому біжи, куди очі дивляться, а я побуду сам!

— Ану не задавайся, — розсердився чорт, — бо я тобі покажу, почім папуша лиха!

— Голубчику, я ж тебе не боюся, — зареготав гусар. — Давно вже мені кортіло побачити такого старого чортяку, як ти!

— Забирай своє манаття і геть звідсіля! — заревів чорт. — Та не гніви мене, бо горе тобі буде! Знаєш, яка в мене сила?

— Я добре знаю, що ти чорт! Але ж я — гусар і кажу тобі по-доброму: лети звідси і більше сюди не потикайся!

Чорт кинувся на гусара, та вояк — людина бувала, вигукнув він закляття, яке довідався від одного пустельника, і приморозив чорта на місці. Потім зв’язав його личаною мотузкою, завдав собі на плечі, пішов до жорен і почав молоти чорта, аж поки йому півспини не змолов. Чорт репетував з болю і просився:

— Ой, пане гусаре! Змилуйтеся! Годі вже! Поки світ стоятиме, я сюди не поткнуся! І людей більше не лякатиму!

—От бачиш, ти вже іншої заспівав, — сміявся гусар. — Але так — легко я тебе не відпущу! Насип мені в оцю торбу дукатів та ще принеси мішок із самоцвітами, а то буду молоти, поки з тебе самі копита зостануться! А як гроші й самоцвіти принесеш, то щоб твого тут і духу не було — ані в млині, ані в цьому краї!

Коли чорт присягнувся, що все так і зробить, гусар його відпустив. Майнув чорт, за хвилину повернувся з дукатами, насипав їх гусарові в торбу і поставив на землю мішок із самоцвітами. Гусар зазирнув у мішок, і серце в нього звеселилося, коли побачив таке багатство. Після цього чорт зник з очей, і тільки сморід залишився після нього.

Переночував гусар у млині, а другого дня повернувся до старости. Той зрадів, що вояк живий і здоровий, і сказав йому:

— Слухай, приятелю, поживи у нашому селі ще чотири тижні. Якщо чорт не повернеться — буде млин твій!

Та чорт так і не потикався до цього краю. Гусар розвалив старого млина і побудував собі нового. Потім узяв до себе сестру, бідну вдову з шістьома дітьми, та й мірошникували вони разом аж до смерті.

________________