Чортiв млин. Казки народiв свiту
Чортiв млин. Казки народiв свiту читать книгу онлайн
У книзі зібрано казки народів світу, що відкриють дітям та дорослим дивовижний світ народної мудрості. Для дітей шкільного віку та їхніх батьків.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Від тої пори, з того часу зажив батрак на славу; кликали і мене до нього мед-пиво пити, так я не пішов туди: мед, кажуть, був гіркий, а пиво каламутне. Чого б то так?
______________
ЧОРТІВ МЛИН
Чеська народна казка
Жив собі один мірошник, і був він дуже бідний. Млин його стояв казна-де, люди заїздили туди коли-не-коли, частенько не було чого молоти, і мірошникові та його родині жилося зле.
Якось розділив він дітям останній окраєць хліба, собі не взяв і крихти, сів біля лотоків і замислився, що його робити. У цей час підійшов до нього незнайомий купець. То був переодягнений чорт, але мірошник, звісно, цього не знав.
— Чого ви такі смутні, панотче? — почав розмову купець.
— Як же мені не журитися, — мовив мірошник. — Я удівець, маю дев’ятеро дітей, а достатку ніякого. Не знаю, що вдіяти, і ви мені не допоможете, бо з вами я навіть не знайомий!
Тоді чорт відкрився мірошникові і каже:
— Дам я тобі добру раду: продай мені свого млина на триста років!
— Еге, добре сказати — продай! Хіба в тебе є гроші? — відповів мірошник.— А я, мов рак на піску, — так гроші потрібні, що хоч ґвалт кричи!
—Та в мене грошиків вистачить, — засміявся чорт, — якби не мав, то й не торгувався б! Що ж ти правиш за свого млина?
— Не хочу себе кривдити, — мовив мірошник, — але не хочу й заправляти багацько. Тому скажу тобі просто в вічі: дай мені стільки талярів, скільки піднесеш за три рази, але заплати зразу ж!
Чорт зареготав та й каже:
— Дурний ти! Якби заправив усі гроші, які в мене є, і тоді б я погодився!
— А я б стільки й не взяв, бо то було б нечесно, — мовив мірошник. — Але дав слово — кріпись! Давай одразу гроші, бо завтра мені розплачуватися за зерно!
Чорт зник і за мить повернувся з мішком талярів, а потім приніс ще два важкі мішки. Мірошник подивився на гроші і сказав:
— Млин твій, але я залишуся тут аж до смерті, бо ж не буду я на схилі віку шукати собі десь кутка!
— А я тебе не виганяю, — мовив чорт, — але слухай і ти мене: я тобі заплатив, а на руках не маю паперу, що млин мій. Навіть свідка нема, що ми домовилися!
— Про це не турбуйся, — заспокоїв його мірошник. — Я напишу заповіт і звелю дітям після моєї смерті піти з млина!
Так і сталося, як сказав мірошник. Навесні наступного року він помер, діти вибралися звідти, і чорт мешкав у млині вже двісті років. За цей час люди забули про того мірошника, а млин обминали десятою дорогою, бо ходили чутки, що там нечисто.
Якось тим краєм ішов старий гусар. Повертався він з військової служби, і одна нога в нього була дерев’яна. Прийшов він у село, постукав до старости і попросився на обід. Староста сам був колись вояком, запросив він гусара до хати, добре почастував, і по обіді сіли вони погомоніти про те про се. Розпитався староста, що нового в світі, гусар розповів, хто з ким воює, а потім і сам запитав:
— А що у вас тут цікавого?
— Та що б у нас могло бути цікавого, — сказав староста. — Хіба те, либонь, що є у нас один млин, і чортяка лякає в ньому людей дві сотні років. Кажуть, що сидітиме там іще сто!
Гусар був уже напідпитку, засміявся і мовив:
— Двісті років щось та важать! Хотів би я побачити, який із себе старий чортяка! Дайте мені, старосто, хліба, кілька свічок, щоб поночі там не сидіти, і я на цей млин подивлюся. Тільки пошліть зі мною, будь ласка, проводиря, бо я сам туди не втраплю!
Дав староста гусарові в торбу буханець хліба, свічок і звелів молодому наймитові провести його до чортового млина. Дорогою наймитувесь час озирався на всі боки, а загледівши здалеку млин, показав на нього пальцем і мовив:
— Ондечки, пане вояку, і є той млин!
— Бачу, — відповів гусар, — тож ходімо, вже близько!
— Е ні, хоч убийте мене тут, далі я не піду! — сказав наймит, міркуючи, як йому швидше дременути звідсіль.
— Еге-ге, небоже, якщо в тебе заяче серце, то біжи додому, — розсердився вояк. — Тепер я і сам знайду дорогу!
І за хвилину він був уже біля млина.
Млинове колесо крутилося упорожні, ніде ані живої душі, навіть собака не гавкне. Зайшов гусар до ванькирчика у млині, поклав на стіл торбу, запалив свічку і повечеряв. Коли наївся, набив свою люльку і закурив. Так просидів він сам-один аж до глупої ночі.
Раптом хтось закалатав у двері. Гусар гукнув із-за столу:
— Якщо ти чорт тутешній, заходь до хати, бо у мене, сам знаєш, одна нога дерев’яна, вставати не хочеться!
Чорт зайшов, а гусар глянув на нього та й каже:
— Люди балакають, що ти поганющий, але я бачу, одежина в тебе гарна, наче у панського мисливця. Скільки заплатив?
— Вона у мене тільки другий тиждень, а віддав я за неї сто срібних! — відповів чорт.
— Чого ж ти не сидиш у млині, а коїш по світу шкоду? — запитав вояк.
— А що мені тут робити? — засміявся чорт. — Помольців нема, кожне обходить млина стороною! Посиджу тут іще сто років, а тоді візьму до себе трьох товаришів, щоб не так нудно було!
— Ну, це ми ще побачимо, — сказав гусар. — Сьогодні нема в мене охоти теревенити з тобою, тому біжи, куди очі дивляться, а я побуду сам!
— Ану не задавайся, — розсердився чорт, — бо я тобі покажу, почім папуша лиха!
— Голубчику, я ж тебе не боюся, — зареготав гусар. — Давно вже мені кортіло побачити такого старого чортяку, як ти!
— Забирай своє манаття і геть звідсіля! — заревів чорт. — Та не гніви мене, бо горе тобі буде! Знаєш, яка в мене сила?
— Я добре знаю, що ти чорт! Але ж я — гусар і кажу тобі по-доброму: лети звідси і більше сюди не потикайся!
Чорт кинувся на гусара, та вояк — людина бувала, вигукнув він закляття, яке довідався від одного пустельника, і приморозив чорта на місці. Потім зв’язав його личаною мотузкою, завдав собі на плечі, пішов до жорен і почав молоти чорта, аж поки йому півспини не змолов. Чорт репетував з болю і просився:
— Ой, пане гусаре! Змилуйтеся! Годі вже! Поки світ стоятиме, я сюди не поткнуся! І людей більше не лякатиму!
—От бачиш, ти вже іншої заспівав, — сміявся гусар. — Але так — легко я тебе не відпущу! Насип мені в оцю торбу дукатів та ще принеси мішок із самоцвітами, а то буду молоти, поки з тебе самі копита зостануться! А як гроші й самоцвіти принесеш, то щоб твого тут і духу не було — ані в млині, ані в цьому краї!
Коли чорт присягнувся, що все так і зробить, гусар його відпустив. Майнув чорт, за хвилину повернувся з дукатами, насипав їх гусарові в торбу і поставив на землю мішок із самоцвітами. Гусар зазирнув у мішок, і серце в нього звеселилося, коли побачив таке багатство. Після цього чорт зник з очей, і тільки сморід залишився після нього.
Переночував гусар у млині, а другого дня повернувся до старости. Той зрадів, що вояк живий і здоровий, і сказав йому:
— Слухай, приятелю, поживи у нашому селі ще чотири тижні. Якщо чорт не повернеться — буде млин твій!
Та чорт так і не потикався до цього краю. Гусар розвалив старого млина і побудував собі нового. Потім узяв до себе сестру, бідну вдову з шістьома дітьми, та й мірошникували вони разом аж до смерті.
________________