Маленька принцеса

— Навіть якщо зранку нічо не буде, міс, — сказала вона, — то воно було тут сьодні. Я довіку не забуду.

Вона роздивилась кожнісіньку річ, щоб закарбувати все у пам’яті.

— Був вогонь, — сказала Беккі, вказуючи пальцем, — стіл перед ним. І лампа стояла. І розове світло від неї. І атласний коц на вашому ліжку, і коврик на долівці. Все таке гарне! І ще, — вона на хвильку спинилась, а потім поклала руку собі на живіт, — тут був суп, бутерброди й кекси. Ось так.

Нарешті усвідомивши справжність усього, що відбулося, Беккі вийшла з кімнати.

Чутки ширилися загадковими шляхами, які снувались у школі між прислугою, і зранку всі знали, що Сара Кру впала в немилість, Ерменґарду покарали, а Беккі вигнали б іще до сніданку, якби не було так важко знайти нову посудомийку. Прислузі було відомо, що Беккі дозволили лишитись, адже міс Мінчін не вдалося б легко знайти таку ж безвідмовну й тиху дівчину, яка згодилася б працювати, наче рабиня, за мізерну платню. А старші дівчатка у класній кімнаті знали, що міс Мінчін не прогнала Сару тому, що збиралась отримати з неї вигоду.

— Вона швидко росте й сама багато вчиться якимось дивом, — казала Лавінії Джессі. — Скоро Сара працюватиме замість викладачки, й міс Мінчін розраховує на те, що платити їй не доведеться. З твого боку це було дуже негарно, Лавві, розказати про їхню вечірку на горищі. А звідки ти довідалась?

— Від Лотті. Вона ще зовсім дитина — сама не зрозуміла, що видала мені секрет. І я не бачу нічого поганого в тому, що я про все розповіла міс Мінчін, — я просто виконала свій обов’язок! — самовпевнено заявила Лавінія. — Сара обманювала всіх, тому й заслужила. Цей її пихатий вигляд — несосвітенна дурість! Це ж треба так носитися з собою, та ще й вбираючись у таке лахміття!

— А що вони робили, коли міс Мінчін їх заскочила?

— Якість дурниці! Ерменґарда принесла пакунок із харчами, щоб поділитись із Сарою та Беккі. А з нами вона ніколи не ділиться. Мені, звісно, байдуже, але це ж так вульгарно — пригощати служниць на горищі! Думаю, міс Мінчін не вигнала Сару лише тому, що збирається зробити з неї вчительку.

— І куди б вона пішла, якби її вигнали? — стривожено поцікавилася Джессі.

— Хто ж знає? — огризнулась Лавінія. — Та сьогодні вранці у класі вона буде вже не такою пихатою — після всього, що сталось. Її позбавили обіду вчора, й сьогодні їй теж не дадуть їсти.

Джессі була не такою вже й злою дівчинкою, а просто слабовільною. Вона різко схопила свою книжку.

— А я думаю, що це жахливо, — сказала вона. — Яке вони мають право морити її голодом до смерті?

Коли зранку Сара зайшла на кухню, кухарка зиркнула на неї скоса. Косували в її бік і покоївки. Однак Сара поспіхом минула їх. Правду кажучи, вона трішки проспала — так само, як і Беккі. Тож дівчатка не мали хвильки, щоби перекинутись навіть словом — вони квапливо спустилися сходами.

Сара зайшла до комірчини, де Беккі мила посуд. Служниця саме ретельно шкребла чайник і мугикала собі під ніс якусь пісеньку. Беккі підвела погляд — її обличчя сяяло.

— Ковдра була на місці, міс, коли я встала, — збуджено прошепотіла вона. — Справжня-справжнісінька, як учора вночі.

— Моя теж, — сказала Сара. — Нічого не зникло, все лишилось на місці. Доки я одягалась, устигла перехопити трішки з їжі, що лишилася.

— Боженько милий! — зойкнула Беккі й ледь не крикнула від захвату. А потім схилила голову над чайником — саме вчасно, бо до комірчини ввійшла кухарка.

Міс Мінчін сподівалась побачити Сару в класній кімнаті зломленою, так само, як і Лавінія. Сара лишалась для неї нерозгаданою таємницею, адже жодна жорстокість не здатна була довести її до сліз. Коли дівчинку вичитували, вона незворушно стояла і ввічливо слухала нотації, при цьому її обличчя нічого не виражало. Коли її карали, вона виконувала додаткову роботу або терпіла без їжі, але при цьому не скаржилась і не виявляла жодних ознак бунту. Те, що вона жодного разу не відповіла міс Мінчін у нахабному тоні, саме по собі здавалося нечуваним нахабством. Та вчорашнє голодування, жорстока сцена минулої ночі і перспектива провести ще один день без їжі точно мали зламати Сару. Було б не дивно, якби вона спустилася вниз із блідими щоками, червоними очима і нещасним, приниженим виразом обличчя.

Міс Мінчін цього ранку побачила Сару, коли та заходила до класної кімнати, щоб провести урок французької для своїх маленьких підопічних. Дівчинка зайшла до кімнати пружним кроком, на її щоках сяяв рум’янець, а кутики рота були підняті в усмішці. Сарин квітучий вигляд приголомшив міс Мінчін. Для неї це було справжнім потрясінням. Звідки в цієї дитини сили? Що все це означає? Міс Мінчін покликала Сару до свого столу.

— Ви виглядаєте так, наче не усвідомлюєте, що вас покарано за ницу поведінку, — сказала вона. — Невже ви зовсім втратили почуття вини?

Правду кажучи, будь-яка дитина — та навіть і дорослий — не може бути чи бодай здаватися нещасною, якщо вдалося ситно поїсти і солодко виспатись у теплі й затишку. А тим більше, коли засинати пощастило у казці, що виявилася дійсністю. Хіба ж тоді вдалося б стримувати вогники радості, що блимали в очах? Міс Мінчін була щиро вражена виразом Сариних очей, коли почула від дівчинки цілковито шанобливу відповідь.

— Перепрошую, міс Мінчін, — мовила Сара. — Я розумію, що мене покарано.

— Що ж, постарайтеся не забувати про це. Бо виглядаєте ви так, ніби отримали у спадок багатство, — з вашого боку це нахабство. І пам’ятайте, що вас сьогодні позбавлено їжі.

— Так, міс Мінчін, — відповіла Сара. Коли вона відвернулась, її серце гулко забилось від спогадів про вчорашній день. «Якби мене не врятували чари, — думала дівчинка, — сьогодні було би просто нестерпно!»

— Вона не виглядає аж такою голодною, — прошепотіла Лавінія. І насмішкувато додала: — Поглянь на неї. Може, вона вдає, ніби добре поснідала.

— Сара — не така, як інші, — промовила Джессі, спостерігаючи, як Сара проводить урок для менших учениць. — Інколи я її навіть побоююсь.

— Дурниці! — відмахнулась Лавінія.

Цілісінький день Сарині очі сяяли, а щічки пломеніли рум’янцем. Прислуга кидала на неї здивовані погляди й перешіптувалась, а в маленьких блакитних очицях міс Амелії стояло збентеження. Вона не могла збагнути, як дівчинці вдається так сміливо зносити вияви благородного гніву. Зрештою, це було властиво Сарі — уперто і хоробро зносити образи.

Ретельно все обдумавши, одне Сара вирішила твердо. Дива, що відбувалися, треба зберігати в секреті, якщо тільки вдасться. Якщо міс Мінчін забагнеться обстежити горище знову, звісно, все стане відомо. Проте не схоже, що вона принаймні якийсь час виявить таке бажання, якщо тільки не закрадуться якісь підозри. За Ерменґардою і Лотті наглядатимуть з усією можливою суворістю, тож навряд чи їм вдасться потай пробратись до неї в гості ще раз. Ерменґарді можна розповісти про все і довіряти, що вона збереже таємницю. Якщо Лотті про щось довідається, її теж слід буде переконати, щоб вона тримала язика за зубами. А може, чари й самі подбають про те, щоб захистити свої дива.

«Та хоч би що сталося, — цілий день казала Сара сама собі, — хоч би що сталося, у світі є добра душа, що називається моїм другом — моїм другом! Навіть якщо я ніколи не довідаюсь, хто це, не зможу подякувати йому, я більше не почуватимусь такою самотньою! Чари зробили для мене диво!»

Цього дня погода стала ще огиднішою, ніж раніше, — на вулиці було страшенно вогко, брудно, холодно. Сарі загадали безліч доручень, кухарка була дратівлива без міри — знаючи, що дівчинку покарано, вона не стримувала жорстокості. Та хіба все це мало якесь значення, якщо чари довели своє існування через невідомого друга? Вечеря, якою пригостилася Сара напередодні, дала їй сили, дівчинка знала, що сього дні знову спатиме в затишку й теплі. І хоча Сара, природно, зголодніла до вечора, все ж вона відчувала, що протримається до завтрашнього ранку, коли їй знову даватимуть їсти. Сара змогла піднятись до себе в кімнату лише пізно ввечері. Дівчинці наказали займатись у класній кімнаті до десятої вечора, проте вона захопилась і засиділася за книгами допізна.