Акротiрський шпигун
Акротiрський шпигун читать книгу онлайн
Вольфганг Шрайєр — сучасний німецький письменник (НДР), уже відомий українському читачеві своїм романом «Операція «Сандерстром».
Оповідання «Акротірський шпигун» — другий твір письменника, який видається українською мовою.
Дія оповідання відбувається на острові Кіпр восени 1956 року. Англо-французькі імперіалісти готують напад на Єгипет. На Кіпрі в суворій таємниці концентруються їх війська. Але секретні відомості про ці приготування регулярно потрапляють до єгипетського командування. Хто їх передає? Англійський офіцер Роджер Андерсон дістає завдання викрити шпигуна. Він починає стежити за підозрілим «археологом», який веде розкопки в районі військового аеродрому Акротірі, Переживши разом з героєм твору ряд цікавих пригод, читач приходить до зовсім несподіваної розв'язки. Акротірським шпигуном виявляється… Та про це ви дізнаєтесь, прочитавши оповідання.
Автор вводить читача в гнітючу і в той же час хвилюючу атмосферу Суецького конфлікту, проливає світло на діяльність імперіалістичної розвідки на Близькому і Середньому Сході, показує незламну волю пригноблених народів до боротьби з колонізаторами.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Опритомнів я лише в цьому злиденному плавучому лазареті, де з нудьги почав огризком олівця дряпати свої спогади. Рана моя боліла не дуже, а коли біль посилювався, мені давали уколи. Я був єдиним, у кого знайшли ознаки життя, коли пізніше морська піхота захопила аеродром і почала прибирати трупи. То, напевно, було досить страшне видовище. Перша і друга хвиля «Червоних дияволів» була стерта на порох. І мій старий приятель Білл, який живим і неушкодженим пройшов війну в джунглях Малакки й побоїща в Кенії та ще й дослужився до капітана, лежав серед тих трупів.
У перші дні мені все здавалося, що ось він підійде до мене, сяде на край ліжка й почне пояснювати стратегічне становище. Але й тут для нього було б тепер небагато радості. Як розповів мені санітар, уже на другий день наші остаточно застряли перед Ель-Кантара, за тридцять кілометрів на південь від Порт-Саїда. А ввечері того ж дня Ради своєю категоричною загрозою втрутитися в Суецький конфлікт примусили нас до перемир'я; у нас не було іншого виходу, бо Америка покинула нас напризволяще. Нам навіть не вдалося вийти за соляні болота. А втім, як кажуть наші солдати, нам пощастило, бо єгиптяни збиралися з допомогою важкої артилерії розпочати контрнаступ в районі Ісмаїлії і знову скинути нас у море. Як би там не було, але в наших руках лише п'ята частина каналу. Ех — чорти б його забрали!
Про моє поранення багато говорити нічого. Вони; штрикнули мене багнетом у легені і трохи потоптали ногами. Дісталося і спинному хребтові: мабуть, я вже ніколи не зможу ходити прямо. Штабс-лікар вважає, що мені забезпечена невеличка пенсія, а митна служба розшуку, можливо, знову візьме мене в свою контору на: канцелярську роботу. От так.
Тепер я вже не той Роджер Андерсон, яким був раніше. Якщо і вийду колись звідси, то все ж я вже пропаща людина. І все це сталося, власне, через те, що п'ять-років тому я дав себе умовити в разі «національної небезпеки» добровільно повернутися до армії. Неважко зрозуміти, що то була найбільша дурниця у моєму житті. І я писав цей звіт не тільки, щоб скоротати час та змалювати свої пригоди на Кіпрі, а — головне — щоб застерегти всіх англійських солдатів від добровільних дурниць. Хлопці, не записуйтесь у добровольці, подумайте над тим, що я написав, і тримайтеся осторонь авантюр, сидіть дома, бо ніде в світі не буває краще, ніж у рідному краю.
