Оголошено вбивство

— Вони досить обсмикані, — не погодилася з нею Джулія.

Місіс Істербрук привітала Філіпу Геймс із підкресленою сердечністю — вона, мовляв, розуміє, що Філіпа не належить до цих селюків.

— Як справи з вашим садочком у місіс Лукас? — запитала вона. — Гадаєте, його можна знову привести до ладу? Він був геть занедбаний протягом війни, коли там колупався той старий замазура Еш, що лише підмітав у ньому листя та саджав капусту.

— Його можна оновити, — сказала Філіпа. — Але на це знадобиться час.

Міці знову відчинила двері й сказала:

— А ось і дві леді з «Боулдерс».

— Доброго вечора, — прощебетала міс Гінчкліф, сягнистими кроками наблизившись до міс Блеклок і стиснувши їй руку своїм могутнім потиском. — Я сказала сьогодні Мерґатройд: «А чом би нам не зазирнути до «Літл-Педокса»? Я хотіла запитати, як несуться ваші качки.

— Вечори збігають тепер так швидко, — сказала міс Мерґатройд, весело звертаючись до Патрика. — Які прегарні хризантеми!

— Схожі на обсмиканий віник! — промовила Джулія.

— Чому ти не хочеш підтримувати розмову? — докірливо прошепотів їй Патрик.

— Ви вже задіяли своє центральне опалення, — сказала міс Гінчкліф і звинуватливим тоном докинула: — Занадто рано.

— У домі стає так вогко о цій порі року, — не погодилася з нею міс Блеклок.

Патрик просигналив порухом брів: «Херес розливати?», і міс Блеклок у той самий спосіб відповіла: «Ще ні».

Вона запитала, звертаючись до полковника Істербрука:

— Ви одержували цього року цибулини тюльпанів із Голландії?

Двері знову відчинилися і з винуватим виглядом увійшла місіс Светенгем у супроводі Едмунда, що здавався похмурим і роздратованим.

— А ось і ми! — весело вигукнула місіс Светенгем, розглянувшись навколо з невдаваною цікавістю. Потім, раптово зніяковівши, провадила: — Я вирішила зайти й запитати вас, чи вам, бува, не потрібне кошеня, міс Блеклок. А то наша кішка…

— Незабаром народить потомство від рудого кота, — підхопив Едмунд. — Результат, я думаю, буде жахливим. І не кажіть, що вас не остерігали!

— Моя кішка дуже спритно ловить мишей, — поквапно відказала місіс Светенгем. І додала: — Які прегарні хризантеми!

— А ви вже задіяли своє центральне опалення чи ні? — запитав Едмунд із претензією на оригінальність;

— Невже люди нічим не відрізняються від зіпсованих грамофонних платівок? — прошепотіла Джулія.

— Я не люблю ані слухати, ані читати новини, — категорично заявив полковник Істербрук, звертаючись до Патрика. — Але якщо ви запитаєте мене, чи війна неминуча, я вам відповім: абсолютно неминуча.

— Я теж ніколи не цікавлюся новинами, — сказав Патрик.

Двері знову відчинилися, і до вітальні увійшла місіс Гармон.

Свій пошарпаний фетровий капелюшок вона зсунула на потилицю в марному намаганні здаватися модною, а замість звичного пуловера на ній була якась недоречна блузка з рюшем.

— Моє вам вітання, міс Блеклок! — вигукнула вона. Її повне обличчя сяяло щирою радістю, коли вона запитала: — Я не спізнилася? Коли починається вбивство?

Усі дружно охнули. Джулія схвально захихотіла, Патрик поморщився, а міс Блеклок подивилася на свою останню гостю з доброзичливою усмішкою.

— Джуліан ніяк не міг заспокоїтися, що не може прийти сюди, — сказала місіс Гармон. — Він обожнює вбивства. Саме тому він проказав таку чудову проповідь минулої неділі — хоч мені й не випадає хвалити проповідь власного чоловіка — але ж ніхто не стане заперечувати, що вона й справді була дуже добра, хіба не так? Набагато краща, ніж його інші проповіді. А все тому, що він прочитав детектив під назвою «Фокус смерті». Ви його читали? Дівчина, що торгує в книгарні Бутса, відклала цю книжку для мене. Там усе так заплутано! Тобі здається, ніби вже все розгадала, але тут усе перекидається з ніг на голову — а скільки там було скоєно вбивств, чотири чи навіть п'ять! Я умисне залишила цю книжку в кабінеті, перед тим як Джуліан зачинився там, щоб підготувати проповідь, тож він розгорнув її, а відкласти так і не зміг. Через те йому залишилося надто мало часу для того, щоб підготувати проповідь, і він писав її з неймовірним поспіхом, і йому не залишалося нічого іншого, як сказати дуже просто те, що він хотів сказати — без будь-яких учених фокусів, викрутасів та посилань — і, природно, вона вийшла в нього набагато кращою. Ой, мої любі, я базікаю так багато. Але скажіть мені, коли й де починається вбивство?

Міс Блеклок подивилася на дзиґар, що стояв на полиці над каміном.

— Якщо воно взагалі почнеться, — весело промовила вона, — то почнеться ось-ось. До пів на сьому залишилася одна хвилина. А поки що випиймо по келишку хересу.

Патрик швидко пройшов під аркою. Міс Блеклок підійшла до столу, який стояв біля арки і на якому лежав портсигар.

— Я залюбки вип'ю хересу, — сказала місіс Гармон. — Але чому ви сказали «якщо»?

— Бо я перебуваю в такій самій темряві, як і ви, — сказала міс Блеклок. — Я не маю найменшого уявлення про те…

Вона замовкла й обернула голову, коли невеличкий дзиґар над каміном почав видзвонювати час. То були звуки, схожі на дзеленчання срібних дзвіночків. Усі мовчали, і ніхто не ворушився. Ніхто не відривав погляду від годинника.

Дзиґар видзвонив чверть, потім півгодини. Коли остання нота завмерла, світло погасло.

Захоплені вигуки й радісні зойки жінок залунали в темряві.

— Починається! — крикнула місіс Гармон у радісному екстазі.

— Ой, не треба, не хочу! — пролунав голос Дори Баннер.

Інші голоси вигукували:

— Який жах!

— У мене мороз пішов поза шкірою!

— Арчі, де ти?

— Що мені робити?

— Ой, пробачте, моя люба, я, здається, наступила вам на ногу!

І тут із грюкотом розчинилися двері. Потужний промінь від ліхтаря ковзнув по вітальні. Хрипкий чоловічий голос із носовим призвуком, що нагадав усім про приємні вечори, проведені в кінотеатрах, голосно звелів, звертаючись до товариства:

— Руки вгору!

— Усім руки вгору, ви чули, що я сказав? — знову прогавкав чоловічий голос.

Опановані радісним захватом, усі присутні підняли руки над головою.

— Як чудово! — пропищав жіночий голос. — Я умліваю від щастя!

А тоді, несподівано, заговорив револьвер. Два постріли і свист двох куль розтрощили атмосферу радісного піднесення, що панувала в кімнаті. Гра вже не була грою. Хтось жалібно зойкнув…

Постать у дверях несподівано обернулася й ніби на мить завагалася. Гримнув третій постріл, чоловік зігнувся й упав на підлогу. Ліхтар випав із його рук і погас.

У вітальні знову запанувала темрява. А двері, як і завжди, коли були відчинені й нічим не підперті, з тихим вікторіанським зойком заскрипіли, повільно обернулися на завісах і клацнули, зачинившись на клямку.

У вітальні почалося стовпотворіння й залунали безладні вигуки:

— Світло! Увімкніть світло!

— Де вимикач? Невже ніхто не може його знайти?

— У кого є запальничка?

— Ой, мені це не до вподоби, мені це не до вподоби!

— То були справжні постріли!

— Він стріляв зі справжнього револьвера!

— То був грабіжник?

— Ой, Арчі, виведи мене звідси!

— Невже ні в кого нема запальнички?

І тут майже водночас клацнули дві запальнички — й загорілися два маленькі вогники. Усі заблимали очима і втупилися одне в одного. Одне приголомшене обличчя вдивлялося в інше приголомшене обличчя. Міс Блеклок стояла, прихилившись до стіни під аркою, затуливши обличчя долонями. Щось темне просочувалося між її пальцями і скапувало вниз; роздивитися більше в такому тьмяному світлі було неможливо.

Полковник Істербрук прочистив горло й узяв ініціативу на себе.

— Спробуй натиснути на вимикач, Светенгеме, — наказав він.