Оголошено вбивство

Вона була стривожена й обережна — необхідність відповідати на запитання поліції вочевидь лякала й пригнічувала її.

— Я нічого про це не знаю, сер. Анічогісінько, — заявила вона. — Якби я знала, що він за людина, я ніколи не зустрічалася б із ним. Я бачила, що Руді працює тут адміністратором, і, природно, думала, він чоловік порядний. Звісно, я так думала. Як на мене, то готель мав би ретельніше добирати собі людей — а надто чужоземців. Бо коли ти маєш справу з чужоземцем, ніколи не знаєш, чого можна від нього чекати. Гадаю, він міг належати до однієї з тих банд, про які ми читаємо в газетах.

— Ми вважаємо, — сказав Кредок, — що він працював сам-один.

— А який він був спокійний, який респектабельний! Хіба ж я могла запідозрити його в чомусь? Хоч у мене пропадали деякі речі — тепер мені згадалося дещо. Діамантова брошка — і невеличкий золотий медальйон. Але я ніколи не думала, що їх міг поцупити в мене Руді.

— Звісно, ви не думали, — сказав Кредок. — Їх міг поцупити хто завгодно. Ви знали його добре?

— Я б не сказала, що так уже добре.

— Але ваші взаємини були дружніми?

— Атож, вони були дружніми, і то все, що між нами було. Нічого серйозного. Зрештою, я завжди дуже обережна, коли йдеться про чужоземців. Від них можна чекати чого завгодно, але ж ти ніколи не знаєш, чи не так? Якими були поляки під час війни! І навіть деякі з американців. Ніколи не зізнавалися в тому, що вони одружені, доки не було вже пізно. Руді багато чого мені говорив — але я завжди ставилася до його балачок з осторогою.

Кредок ухопився за її фразу.

— Він багато чого говорив? Це дуже цікаво, міс Герис. Я бачу, ви зможете дуже допомогти нам. Що ви маєте на увазі, коли кажете, що він багато говорив?

— Ну, він полюбляв розповідати, яких багатих родичів має у Швейцарії — і які вони там великі цабе. Але це не в'язалося з тим, що він завжди мав скруту з грішми. Він завжди казав, що не міг перевезти свої гроші сюди зі Швейцарії через строгі правила на кордоні. Мабуть, так воно й було, бо вдягався він не вельми. У його вбранні не було справжнього шику, я хочу сказати. Я також думаю, що багато з того, що він мені розповідав, було пустою балаканиною. Про те, як він ходив в Альпах і рятував життя людям, яких засипало снігом. Та йому паморочилася голова, коли ми з ним піднялися на місцеву гору. Які там Альпи!

— А ви часто з ним зустрічалися?

. — Атож, досить часто. Він мав добрі манери і знав, як сподобатися дівчині. У кіно ми завжди сиділи на найкращих місцях. Іноді він навіть купував мені квіти. А танцював просто чудово — бігме, чудово.

— А він ніколи не згадував про міс Блеклок у розмові з вами?

— Вона іноді приходить сюди обідати, чи не так? А якось і жила тут протягом певного часу. Але я не пригадую, щоб Руді коли-небудь про неї згадував. Я не знала, що він знайомий із нею.

— А чи згадував він про Чипінґ-Клеґорн?

Йому привидівся певний вираз страху в очах Мірни Герис, але тільки привидівся.

— Не думаю… Одного разу він щось запитав про автобуси, коли вони ходять, — але я не пригадую, чи він згадав тоді про Чипінґ-Клеґорн, чи про якесь інше село. Це було досить давно.

Він не зміг більше нічого випитати в неї. Руді Шерц здавався звичайнісіньким чоловіком. Вона не бачилася з ним учора ввечері. Вона навіть подумати не могла — навіть подумати не могла! — що Руді Шерц — негідник.

Можливо, так воно і є, подумав Кредок.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

МІС БЛЕКЛОК І МІС БАННЕР

«Літл-Педокс» виявився майже достоту таким, яким і уявляв його собі детектив-інспектор Кредок. Він побачив там качок і курчат й те, що недавно було привабливим трав'яним бордюром, а тепер там лише кілька айстр вибухнули останнім сплеском ясно-червоної краси. Моріжки та стежки показували ознаки занедбаності й запустіння.

Підсумовуючи своє загальне враження, детектив-інспектор Кредок подумав: «Певно, господиня не має грошей, щоб найняти садівників. Але вона любить квіти і має добрий смак у плануванні клумб і квітників. Будинок треба було б пофарбувати. А проте тепер багато будинків потребують, щоб їх пофарбували. Дуже приємна маленька садиба».

Коли автомобіль Кредока зупинився перед парадними дверима, сержант Флетчер вийшов з-за дому. Сержант Флетчер був схожий на гвардійця, він умів по-військовому ставати струнко і знав, як надати дуже різних значень односкладовому слову: «Сер».

— Отже, ти тут, Флетчере.

— Сер, — сказав сержант Флетчер.

— Маєш щось доповісти?

— Ми закінчили огляд будинку, сер. Шерц, схоже, ніде не залишив відбитків пальців. Він був у рукавичках, звичайно. Жодного сліду від висаджених дверей або вікон із метою вдертися до будинку. Схоже, він приїхав сюди з Меденхема на автобусі, що прибуває о шостій. Бічні двері будинку, як мені вдалося з'ясувати, були замкнені о пів на шосту вечора. Думаю, він увійшов у дім крізь парадні двері. Міс Блеклок стверджує, що ці двері зазвичай не замикають доти, доки всі в домі не вкладаються спати. З другого боку, служниця посвідчила, що парадні двері були замкнені протягом усієї другої половини дня. Але вона посвідчить що завгодно, бо це жінка надзвичайно темпераментна. Вона біженка десь зі Східної Європи.

— То з нею важко розмовляти?

— Сер! — з особливим притиском відказав сержант Флетчер.

Кредок усміхнувся.

Флетчер продовжив свій рапорт:

— Система освітлення всюди в повному порядку. Нам досі не пощастило з'ясувати, як він зумів вимкнути світло. Було відключено лише один контур. Вітальню й хол. Сьогодні, безперечно, бра та верхні лампи підключають до різних пробок, але в цьому домі стара система розташування дротів. Не розумію, як йому вдалося дістатися до пульта з пробками, бо він висить у коридорі за посудною шафою, отож, він міг пройти туди лише через кухню, і служниця не могла б його не побачити.

— Якщо вона не була з ним у змові.

— Це цілком можливо. І він, і вона чужоземці, і я не схильний довіряти їй анітрохи.

Кредок помітив два величезні налякані чорні ока, що дивилися на нього крізь вікно, яке було поруч із парадними дверима. Обличчя, розплющене об шибку, було майже невидиме.

— То вона?

— Вона, сер. Обличчя зникло.

Кредок натиснув на кнопку дзвінка біля дверей. Після тривалого очікування двері відчинила симпатична молода жінка з каштановим волоссям і знудьгованим виразом обличчя.

— Детектив-інспектор Кредок, — сказав Кредок.

Молода жінка подарувала йому досить холодний погляд привабливих карих очей і сказала:

— Заходьте. Міс Блеклок чекає вас.

Хол, як помітив Кредок, був довгий, вузький, і в нього виходило, як йому здалося, безліч дверей.

Молода жінка відчинила двері ліворуч і сказала:

— Прийшов інспектор Кредок, тітко Леті. Міці не захотіла відчинити двері. Вона зачинилася в кухні і стогне там із неймовірними відтінками в голосі. Не думаю, що ми матимемо сьогодні обід.

Вона сказала, звертаючись до Кредока тоном пояснення:

— Міці не любить поліції.

І вийшла, зачинивши за собою двері.

Кредок підійшов до власниці будинку «Літл-Педокс».

Він побачив високу, досить енергійну жінку років шістдесяти. Сиве, хвилясте від природи волосся обрамлювало розумне, вольове обличчя. Вона мала сірі очі й квадратне рішуче підборіддя. Її ліве вухо було забинтоване. На ній не було ніякого макіяжу, і вона була дуже просто вдягнена — у твідовий костюм та пуловер. На шиї вона мала старовинне намисто — воно зовсім не відповідало її костюму й надавало їй виразу вікторіанської сентиментальності, що інакше не був би помітний.

Відразу за нею стояла жінка приблизно того самого віку з круглим обличчям і досить неохайним волоссям, що вибивалося з-під сіточки. Кредок відразу вгадав у ній Дору Баннер, яку констебль Леґ назвав у своєму рапорті «компаньйонкою», а усно додав те, що в рапорті записувати було не можна: «З головою у неї не все гаразд».