Емiсар

Острів, який огинала течія річки, був єдиним порятунком. Розумів це і мурза. Ближчий берег острова пологий, щоправда, неширокий і його б могли боронити кілька десятків воїнів, ставши пліч-о-пліч, навіть перед чисельно більшим ворогом. Інші береги острівця високо здіймалися над швидкою течією і вилізти на них було б надзвичайно важко. Переправа забрала чимало часу. Бранців переправляли купками, глибина в окремих частинах річки не дозволяла переходити дном. Крики нукерів змішувалися з плачем дітей, жінок. А щойно переправа скінчилася, появилися перші вершники бея.

Буджаки розташувались уздовж берега й обстежували підходи до острова. Їх збиралося дедалі більше, а войовничі вигуки свідчили про намір взяти приступом влаштовану мурзою фортецю. Ногайські воїни перекрили весь пологий берег, яким можна було зайти на острів з води, але їх насилу вистачало навіть для цього. А бей уже готував загін найзавзятіших, готових дертися з тилу на крутояри. Мурза зрозумів, що втримувати ці позиції довго не вдасться.

Перший наступ буджаків було відкинуто назад у річку. Вони попливли на конях і ногайські стріли влучали у коней, вершників, здіймаючи справжній вир тіл у каламутній воді Інгула. Лише деяким з них вдалося досягнути мілини, де їх зустріли воїни Менгу-Гірея. Тут у перших рядах бився і Тубілай. Небагато з них зуміли повернутися на свій берег. А там уже готувалися плоти для переправи в обхід, прибували нові буджацькі загони.

Вона сиділа на кручі під деревом під охороною двох нукерів. Тут, біля великого каменя, лежав і Менгу-Гірей, поранений стрілою у першій сутичці.

Марія скрикнула, побачивши кров, і потяглася рукою до грудей Тубілая. Та одяг виявився неушкодженим. Вона мовчала, проте очі висловили усе.

— От бачиш, невірна, — промовив яничар-ага, опускаючись поруч, — ти вже готова молитися своєму богові, аби той захистив мене. Ще не побачивши найсвітлішого, ти вже розумієш, що для тебе краще, а чого слід боятися. І зараз ти просиш у нього аби вдалося видертися з цієї пастки і отримати те, про що ти відгукувалася так зневажливо.

У відповідь вона лише розпачливо похитала головою:

— Звідки знати тобі, про що я молюся… В одному ти правий: я хочу, щоб Господь захистив тебе, не дав загинути. Навіть якщо після цього ти занапастиш мене. А ти це зробиш. Напевно, така моя доля. Скажи, Тубілаю, що буде з нами?

Коли ця жінка починала говорити очима, слова у відповідь добиралися важко. Не будучи багатим на них узагалі, Тубілай ніколи не мав сумніву, говорячи. Тому що завжди знав, що йдуть ці слова від Аллаха, а його губи лише промовляють. Тому й звучав його голос завжди твердо і впевнено. Навіть тоді, коли впав у немилість найсвітлішого. Навіть перед загрозою страти. Адже й тоді Всевишній говорив його вустами, тому не було тремтіння і страху у словах. Коли ж ця жінка починала говорити з ним очима, Аллах мовчав, кинувши свого вірного слугу напризволяще, і відчуття, що говорить тепер уже він сам, лякало. Думка, що треба відвести погляд і замовкнути, ставала всепоглинаючою, але ж зробити це так важко! А очі цієї невірної, що ніколи не просила ні хліба, ні води, так благали від нього саме слів, його власних! І відмовити, не нагодувати ними це прекрасне створіння, ставало вище його сил.

— Не бійся, — промовив Тубілай. — Ти не дістанешся їм.

— Їх так багато, — Марія здригалася, промовляючи це. — Вони готують плоти, ти бачиш? Вони хочуть дертися на острів з усіх боків!

— Ми зможемо відбитися, — але тривога в її очах не зникала і він додав: — Я не віддам тебе. Скоро мають підійти основні сили ногайців.

Вона повірила, і погляд її приречено відповів: «Знаю, що не віддаси. Знаю… Я ж маю належати твоєму володарю…» Вуста ж промовили:

— А якщо не підійдуть? Якщо буджаки залишили частину війська там, біля табору і воїни мурзи й гадки не мають, що друга частина ворожого війська кинулася за нами?

— Ти знаєшся на військовій справі, — мимоволі посміхнувся Тубілай. — Коли ми дістанемося до Істамбула, я розповім про це всемогутньому і, можливо, він зробить тебе військовим радником.

Ця насмішка допомогла йому опанувати себе.

— Можеш потішатися з мене, — промовила дівчина. — Але я донька козацького полковника і знаю багато речей, про які ти не підозрюєш. Тубілаю! Я вірю, що ти готовий померти заради того, щоб довезти мене до свого проклятого султана, але це не допоможе. Поглянь — їх надто багато! Скажи цьому бусурману, — Марія тицьнула пальцем убік Менгу-Гірея, — нехай звільнить полонених. Серед них є юнаки і старі, ще здатні тримати зброю. На острові є дерева, з яких можна вирубати довгі палі й скидати тих, хто лізтиме по крутих схилах. Однаково у мурзи не вистачить воїнів, щоб боронити весь острів!

Він лише похитав головою, знову не здатний відірвати погляду від дівчини. Вже давно Тубілай думав саме про це, та мурза не хотів і слухати, сподіваючись на появу своїх основних сил.

— Чому ти мовчиш? Скажи хоч щось! Якщо ти дійсно кращий у свого клятого султана, то повинен вміти не лише вимахувати шаблею, але ще й думати головою!

Плоти спустили на воду і, відпихаючись довгими палями, воїни бея рушили проти течії в обхід острова, а новий загін уплав на конях пішов у наступ на мілину, яку захищали нукери Менгу-Гірея.

Тубілай підвівся, глянувши на неї востаннє. В її прекрасних очах був відчай.

— Пообіцяй мені, Тубілаю, що перед тим, як залишишся сам проти усіх, ти повернешся сюди, по мене. Не віддавай мене їм!

— Обіцяю, — твердо промовив Тубілай, відчуваючи, що його слова знову належать Аллаху.

Він уже зробив крок униз, але обернувся, витяг ножа і вклав дівчині в руку.

— Тільки не роби цього без мого наказу.

— Бережи себе, — промовила вона. — Ти ворог, але… бережи себе!

Несподівано вона скочила й обійняла його за шию, та, що дедалі частіше намагалася стати між ним і Аллахом. Але якщо раніше це робило його слабким, відбираючи сили, то тепер…

Закипіла вода, коли кіннота торкнулася дна, і ногайці, яких ставало дедалі менше, прийняли удар ворога. А плоти, намагаючись боротися з течією, чіплялися за каміння, коріння, що звисало над водою, і буджаки, зриваючись у вир, лізли догори. Оборонна лінія Менгу-Гірея «тріщала» по швах. І тоді Марія, не витримавши, сама кинулася до полонених, побачивши, що останній воїн Мурзи, який стеріг її, вступив у бій. Саме зараз вирішувалося — зможе встояти острів чи ні.

Звільнені хапали до рук ті самі довгі деревини, якими були пов’язані між собою, і скидали вниз ворога, що дерся на крутояри. Інші відв’язували своїх, хто ще не звільнився. Жінки та діти, котрі старші, збирали каміння і усе це сипалося на голови воїнам бея. З плотів летіли стріли, влучаючи у людей.

Тубілай зібрав по острові з десяток нукерів, котрі й самі розуміли єдино правильний вихід, на який спромоглася ця смілива жінка і, всадивши їх на коней, вдарив згори по буджаках, які вже закріпилися на мілині, та відтіснив їх. Ті, хто з останніх сил бився по коліна у воді, розступились і у саму гущину буджаків кинувся табун розсідланих коней, яких нагнали згори. А за ним щойно зібраний загін Тубілая вдруге відкинув буджацьке військо у води Інгула. Течія несла знесилених коней та воїнів. А з протилежного берега кіннота буджаків уже пливла, кидаючись у новий наступ. Тубілай збирав докупи ногайців, ще здатних тримати зброю.

Крик позаду примусив його обернутися. Це був Менгу-Гірей. Мурзу підняли і простромили його ж шаблею. Звільнені Марією полонені повстали проти своїх викрадачів, здавалося, прирікаючи себе на загибель. На мить ті, хто був унизу, розгубилися, розуміючи, що нерозважливість бранців тепер коштуватиме життя їм усім. А буджацькі коні вже хропли, підпливаючи до берега.

І лише Тубілай зрозумів причину такого повороту подій. Кинувши розгублених ногайців, що заклякли по пояс у воді, він майнув у гущавину і озирнувся лише нагорі. На буджаків на тому березі насувалося інше військо, і ті вже шикувались у новий бойовйй порядок, готуючись прийняти удар. Тільки це не був Альфар-Нагі. Козацький загін, що взявся тут невідомо звідки, вже нісся на ворога. Ось чому нещодавні невільники раптово повернули зброю проти мурзи, адже першими побачили це з крутояру. Кінець битви фактично було вирішено.