Чужа гра

З нудними промовами виступали різного штибу лакузи. Дякували керівнику області за турботу, увагу до проблем науки, сільського господарства. Виголосив промову Гуцул, закликаючи всіх патріотів влитися до лав партії.

З хлібом-сіллю, віршованими привітаннями виступили делегації районів. Говорили співуче, як у часи блаженної пам’яті першого секретаря. За ними з'явилися дітки в народних строях і в жартівливій формі привітали гостей: «І щоб ви були багаті, і про нас не забували, щоб доляри у кишенях і у нас також бували». Це викликало теплі посмішки батьків області і пожвавлення у залі.

Співали народні колективи. Вусаті дядьки в одностроях січових стрільців з аксельбантами і медалями пропитими голосами закликали полягти в боротьбі за Україну, бо «йшли діди на муки, підуть і правнуки». Під фонограму співали місцеві естрадні «зірки» пісеньки з традиційними до оскомини римами і дешевими мелодіями. Танцювала жіноча фітнес-група в бікіні, у стилі «Wilde Horse». У залі — стримані смішки, за спинами дівчат антураж — державний прапор і Тризуб.

Вечірній, що перехопив у буфеті кілька чарок, прокоментував:

— Кардєбалєт «Маска-какаска і Лєнка-вилезай на стєнку». Ми ідьом в Європу сємімільнимі саґамі. У таку партію надо вступать, луццє цьим в ґавно.

Один спогад імені «Лєна» зіпсував настрій Шлапаку. Минулого разу приїхала без грошей, тільки оплатила в ресторані святкування Нового року і подарувала сигнет. Наступні дні він платив у барах. Але валандатися по кнайпах було небезпечно, могли побачити подруги Оксани. Їй сказав, що змушений їхати у справах до Москви… Треба зав'язувати з Оленою. Тільки чотири тисячі доларів… Якщо знову помириться з Іриною? «Нав'язалася на мою голову! Як би було добре без неї! Робота, гроші йдуть. «Бізнес-інформ» — це вещ!…Тому довелося затягти її до ліжка… А вона ще незадоволена — мало уваги приділяю, думаю тільки про себе. А про кого думати?! На прощання попросила, щоб купив їй квиток до Києва і дав грошей на дорогу. Жлобиха!»

Накрутивши себе, відчув — так зненавидів Оленку, що ладен уже віддати гроші. Але є ще кілька бізнесових справ, треба закінчити ремонт…

Нарешті гостей запросили до буфету. Сьогодні все було не як зазвичай. А зазвичай «масовка» після урочистих зборів ішла додому, сповнена вражень, а «шановних гостей» садовили в автобуси і везли на пиятику. Тому компанія Романа не мала бажання йти до театру, бо часто ловила облизня на таких заходах.

Завбачливий Біджьо і Матроскін були з портфелями. Поки гості розсідалися за столами, портфелі поважчали. Гуцул Жартома повідомив, що горілки вистачить і залишиться. Швець виголосив тост про значущість сьогоднішньої події і закінчив: «Будьмо! Слава Україні!».

Шлапак весело розлив у пластикові чарки, наче все відбувалося завдяки йому і сказав Котові:

— Тільки з горілками не пропади, бо ще підемо в «Зустріч».

Горілки було море. Андрієві ґуральні працювали справно.

Тому зникнення Мирослава нікого не обурило. Через годину «шановні гості» таки сіли в автобус і поїхали кудись допивати. У залі залишилися деякі журналісти і творча інтелігенція в особі Вечірнього. Більш практичні товариші ящиками виносили продукти. Роман, Віталій, Біджьо і Юрченко примостилися в куточку і стиха співали «Єстедей». Слів не знали, але старалися. Вів хор Біджьо.

У Шлапака на кінчик носа сповзли окуляри. Він, підвиваючи, стверджував:

— Маємо триматися купи і співати каждий день «Єстедей».

— Я взе вступив у пальтію, — повідомив Вечірній і показав посвідчення.

— А де взяв фотографію? — здивувався Роман.

— Сєбя любімого всігда носу с собою!

— Це серйозний крок, о-о. П-цани, треба обмити вступ у партію, — вирішив Юрченко. — Пішли в «Зустріч», — водки нємєряно!

… Гості вже розійшлися. На столах залишилися недоїдки та початі пляшки. Зібрали, що було, й посунули в улюблене кафе. В ар’єргарді йшов Біджьо, співаючи «Єстедей».

Роман обурювався, що Кіт не тільки завинив йому могорич, а ще й «смився з нашою випивкою». Вечірній, наче проповідник, виголошував, що напише монументальне полотно «Вступ у партію патріотів України», де присутніх на установчих зборах зобразить в строях батальйону «Нахтігаль», а Кота, за дезертирство, — в формі червоного комісара-боягуза, що втікає від гніву патріотів.

30

Те, що Максиміва перевели до Києва, — нікого не здивувало. Сам він був родом із Київщини, до нього давно придивлялися, а, можливо, комусь було вигідно, щоб Петро дав спокій Анджею.

У Чорнополі не залишалося нічого, за чим можна було шкодувати. Запропонована посада цілком влаштовувала — заступник начальника відділу, що відпрацьовує західний регіон; на порядок нижча, ніж попередня, зате з перспективами: зв’язки, знайомства, кар’єра. На перший час виділили житло в гуртожитку неподалік від Генеральної прокуратури. Єдиним знайомим у Києві був Антон Ярославович. Тож перший візит після тижневого входження у роботу зробив до нього.

У Лисака нещодавно прихопило серце і лікарі порадили сісти на дієту. Тому Антон курив легкі цигарки, пив каберне і стверджував, що це дуже корисно, — вранці немає похмілля, не запухає обличчя і штани на животі сходяться.

— Як тобі в Києві? — запитав, коли зручно всілися в пивному ганделику.

— Людей не знаю.

— Мене цікавить одна інформація… Угруповання Сліпого, зв'язки з Деметрашем та Кірцуном. Вони намагаються заволодіти акціями готелю «Либідь».

— Це протизаконно?

— Звичайно.

— А тобі що до того?

— Там працюють наші люди.

— Скажи краще, чому ваші люди дозволили випустити Анджея?

— Вічно його тримати не можна було — це не колгоспник, що вкрав мішок зерна. За ним стоїть Гаркавий. Чув, яку вони партію створили під вибори? Треба було, поки Анджей сидів, шити справу…

— Це мені закид?

— Певною мірою. Але нам вигідно, щоб Коваль був на свободі. Він — сила проти Сліпого.

Петро Йосипович спересердя влив у себе склянку вина і сердито подивився на Лисака:

— Я розпинаюся, травлю на Анджея інших бандитів, плету інтриги, щоб пересварити між собою його компаньйонів, прослуховуємо телефонні переговори, спалюємо бензин на стеженнях. А одного дня з'ясовується, що комусь вигідно, аби він був на свободі!

— Маємо бути політиками, бо тут законним шляхом нічого не доб'єшся.

— В Україні потужний репресивний апарат, чому маємо бути політиками, а не правоохоронцями?.. Гаразд, що там з «Либіддю»?

— У дев'яносто четвертому році готель акціонували. Частина акцій залишилася в фонді Укрмайна, інші придбали фізичні, юридичні особи. Готель був у занедбаному стані. Дирекція взяла кредит під державні гарантії і почала реконструкцію. Тут з'являється Красовскі і за безцінь скуповує двадцять чотири відсотки акцій.

Зачитаю інформацію про його фірму: «Головна мета роботи «TNT» в Україні — скупка пакетів акцій у процесі приватизації підприємств для перепродажу. З метою ухилення від податків і укриття протиправної діяльності «TNT» постійно змінює юридичні адреси.

Компанія працює за схемою: в офшорних зонах створюються підприємства, які ніде не реєструються. В Україні відкривається представництво, що теж не реєструється, і за дорученням кіпрських компаній починає скупку контрольних пакетів акцій українських підприємств. Згодом за рахунок обігових коштів самих підприємств проводиться фіктивний міжнародний аудит (зазвичай представниками компанії), і контрольний пакет акцій виставляється на продаж.

Таким чином викуплено контрольні пакети акцій унікального заводу алмазних інструментів, газорозрядного заводу. Їхня продукція оцінюється в копійки й імпортується в Європу, де продається за світовими цінами. Податки в Україні не платяться, робітники отримують мізерну платню і працюють на старому обладнанні. За рік чистий прибуток нових власників від продажу алмазних інструментів становив п'ять мільйонів доларів.

В інших випадках «TNT» проводить косметичний ремонт за рахунок обігових коштів самих підприємств і виставляє їх на продаж за цінами у двадцять-тридцять разів вищими, ніж придбано акції.