Три тисячi смертей

Піт підскочив й демонстративно поплескав у долоні — сам собі.

— Ну що?

— А я думав, ти їх розрядиш... — протяг Калібр. Він теж встав, обтрусився й кілька разів широко розкрив рота, приводячи до ладу барабанні перетинки.

— А я що зробив? — зареготав американець. — Просто є різні методи... Ну, досить балачок. Пішли?

— Пішли, — Дізфайндер кивнув. Вибух і для нього не минувся марно, але зоряне небо чомусь турбувало його значно більше. Особливо ота блакитна зірка.

Бігти довелось далеченько, а тут ще Сапер настромився лапою на уривок колючого дроту й шкутильгав, поскімлюючи на кожному кроці. Час від часу Піт стишував ходу й поглядав на крихітний кишеньковий дисплей. Що він там бачив — невідомо, й найманці просто бігли слідом, звертаючи то трохи ліворуч, то трохи праворуч, аж поки не вперлись у голу металеву сітку.

— Стій! — рикнув Сапер. — Далі ані кроку!

Лише за секунду захеканий Дізфайндер зрозумів, що тихо гуде саме ця невинна на вигляд перепона, а не кров у вухах.

— Воно? — майже з побожним острахом перепитав Калібр.

— Воно... — скривився Сапер. — На щастя...

Він принюхався, потім обережно простяг руку вперед:

— ...на щастя, у черговому режимі, не в бойовому.

— А...

— Бо озоном не пахне.

— А.

Сапер скинув на землю свій наплічник, порився там, потім сплюнув і вилаявся так, що обидва його супутники здивовано підвели брови.

— Щось забув?

Піт вилаявся ще раз, а собака обурено гавкнув, відкидаючи таке припущення. Лише тепер Дізфайндер побачив на клапані мішка два акуратні кульові отвори. За звичкою він одразу ж поглянув і на протилежний бік — зрозуміло, кулі пройшли наскрізь.

Американець витяг із наплічника ще один пульт — обмотаний ізольованим товстим дротом — й розлючено жбурнув на землю. Звичайно, обидві кулі його зачепили.

— А, може, працюватиме? — трохи розгублено протяг Ганс.

— Може, — знизав плечима Піт. — А може й ні.

Він розмахнувся й щосили пожбурив приладом у кущі, потім вилаявся ще раз, скомандував псові "Апорт!" й знову зарився у свій наплічник.

Собака притягнув пульт, кинув на землю й сам всівся поруч, винувато крутнувши хвостом.

— Якщо його замкнути, вони на деякий час вимкнуться, — зненацька видав Дізфайндер.

— Ну й чим ти його замикатимеш? — огризнувся Сапер. — Твоєю довбешкою?

Юр вже розкрив рота для ущипливої репліки, коли надійшла відповідь. Звичайно ж, з протилежного боку.

Перша черга лише зрила землю поруч з американцем. Піт як стояв, так і гепнувся на землю, й одразу ж відкотився вбік, на ходу здираючи з плеча автомат. Калібр виявився трохи повільнішим — вже в падінні куля збила з нього кашкета; але натомість німець почав стріляти ще у повітрі.

Найменше пощастило Дізфайндеру — черга попала просто в рюкзак, з-за спини його полетіло якесь шмаття, й він не заліг, а просто зарився носом у землю, наче від добрячого штурхана.

Що стосуєтся пса — той здимів ще до того, як Піт кинув швидкий погляд на місце, де він тільки-но стояв.

Стрілянина не вщухала — черги гриміли з усіх боків, кулі вже позрізали гілки над головами й найманці лише крутили головами, щоб струснути листя з волосся.

Одразу ж за Гансом почав стріляти Дізфайндер. На відміну від нападників, черги його були короткі й сухі — по два, три постріли максимум. Натиснувши на курок, він одразу ж перекочувався на інше місце, й таким чином вже через кілька секунд віддалився від товаришів на півтора десятки кроків.

Як виявилось — вельми вчасно. У кущах на схилі протилежного пагорба щось гримнуло — досвідчене вухо легко розпізнало б тридцятиміліметрову гармату БМП [12] радянського зразка. Земля поміж найманцями зрилася хмарою диму й пилу, над головами знову заспівали осколки. Хтось голосно зойкнув. Юр оглянувся — однак і Ганс, і Сапер не припинили стріляти.

Гримнула друга черга. Очевидно, стрілець бойової машини мав недостатньо практики — друга черга взагалі пройшла над головами оборонців. У повітрі бризнули електричні іскри, сітка з шипінням розвернулася широким ротом пробоїни й знову сипонула іскрами.

— Уперед! — зраділо загорлав Піт. — Поки вони...

Що саме могли зробити "вони" — так і залишилось невиказаним, бо гримнула ще одна гарматна черга. На цей раз снаряди лягли вдало — якраз по наплічнику Сапера. Уривки тканини, шмаття й уламки якоїсь електроніки бризнули навсебіч не згірше за снарядні осколки. Щось обпекло лоб Дізфайндерові — він зойкнув від несподіванки, одразу ж по тому чорна на просвіт кров залила йому очі.

"Оце отримав!.." — встигла промайнути думка.

Тіло діяло в цей час цілком самостійно — найманець стрибнув, перекрутившись у повітрі, впав вже по той бік рваного отвору в сітці, одразу ж по падінні запрацював автомат, прикриваючи Калібра, що трохи загаявся, потім знову стрибок убік, знову чорна хмара землі на місці, де він тільки-но приземлився...

Вже наостанок над сіткою промайнуло гнучке чорне тіло — пес впав на рівні лапи, теж перекотився, імітуючи хазяїна, й зневажливо змахнув хвостом у бік невдалих нападників.

— Уперед! — знову заревів американець. — Good russian — dead russian!

З кущів на покинутій позиції сипонуло з півтора десятки людських фігурок у світло-зеленій уніформі, з такими ж куцими автоматами у руках. На бік протилежного пагорба викотився БМП — гармата його ще курила сивим димком. З-за хмари вилетіли два вертольоти — Юр здивувався, що не почув їх раніше, потім потряс головою — у вухах все ще гуло, як після добрячого потиличника. Він усе зрозумів.

— Тир! — зраділо гукнув Калібр. АКСМ в його руках затрусився, як у пропасниці, й наступаючі дружно попадали на землю. Деякі з них поповзли уперед, деякі відповіли вогнем — але четверо так і залишились на траві.

— Гансе, до біса цей цирк! — рикнув на нього Сапер. — Потім розважишся!

Найманці, прикриваючи один одного, час від час відстрілюючи надто нахабних переслідувачів, перебіжками рушили далі. Солдати — а їх кількість перевищила пару взводів — так само перебіжками кинулись до сітки.

І тут щось сталося.

Сітка зашипіла, наче розлючена кобра, й стала дибки. Блиснули іскри. Тих, хто встигли наблизитись більше, аніж на десять кроків, кинуло на землю й затрусило. Двох нещасних, що бігли попереду, підкинуло вгору. Війнуло жаром й запахом смаженого м'яса.

— Боже ж мій! — Сапер знесилено впав на землю й теж затрусився. — Бойовий режим! Якраз тоді, коли було потрібно!

Американець корчився зі сміху, й пес, очевидно, розділяючи його думки, повискував й крутив хвостом — ще одним маленьким вертольотиком.

Справжні вертольоти тим часом вже гули десь майже над головами.

— Уперед! — спохопився Піт. — Залишилось зовсім трохи...

Договорити він не встиг — щось завило — голосно і пронизливо — завершилось виття глухим й могутнім ударом.

Всіх кинуло на землю.

Вертоліт, випустивши ще й чергу з кулемета, пішов на повторний захід.

Ганс, крекнувши, приставив до плеча автомат, й, мружачись від виблисків сонця на склі кабіни, почав поливати нападника улюбленими куцими чергами. За мить до нього приєдналися й інші. Кілька разів видно було, як кулі з іскрами бьють у металеві борти — але калібром 5.45 з броньованою машиною дуже не повоюєш.

Під крилами вертольота зблиснуло. Піт першим кинувся в бік, зіткнувся з собакою, перечепився й гепнувся просто в рівчак — лише це його й врятувало. Ракета вибухнула просто посередині між Калібром та Дізфайндером, їх розкидало в різні боки, Юра добряче вдарило головою до товстого стовбура, й з хвилину він не міг і пальцем поворухнути. Вертоліт розвернувся й заходив знову. Зовсім поруч почулись автоматні черги, кулі сипались рясно й влучно. Одна зачепила руку Дізфайндерові, інша збила з ніг Калібра. На рівчак, у якому несподівано для самого себе опинився Сапер, впало гіллясте дерево й чи то придавило, а чи приголомшило американця. Кров заливала очі, Юр дав кілька черг навмання — знову вибухнуло поруч, автомат вирвало з рук й щось гаряче потекло по спині.