-->

Iдилiя в пеклi

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Iдилiя в пеклi, Гашек Ярослав-- . Жанр: Юмористическая проза. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Iдилiя в пеклi
Название: Iдилiя в пеклi
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 381
Читать онлайн

Iдилiя в пеклi читать книгу онлайн

Iдилiя в пеклi - читать бесплатно онлайн , автор Гашек Ярослав

Автор славетного сатиричного роману «Пригоди бравого солдата Швейка» Ярослав Гашек (1883–1923) був видатним майстром і малої прози. Його гуморески, оповідання, памфлети, фейлетони, що заповнювали сторінки численних газет і журналів Праги на початку XX століття, здобули любов мільйонів читачів.

У цій книзі зібрано все найкраще, створене Гашеком у малих жанрах сатири та гумору. Чимало творів Я. Гашека українською мовою друкується вперше.

Для широкого кола читачів.

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 43 44 45 46 47 48 49 50 51 ... 56 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

Пані Ноїха з галереї гукає на обвинуваченого:

— Ах ти, гультяй!

Суддя провадить:

— Ну ж бо, обвинувачений, розкажіть усе відверто й щиро. Що ви, власне, думали в ту хвилину, коли через голову стягували сорочку з батька?

Хам:

— Нічого.

Суддя:

— Слухайте, обвинувачений, рідного батька просто так, з доброго дива, не роздягають. Це ж річ ясна, як білий день. Очевидно, ви вчинили так обдумано, з наміром. Розкажіть відверто про всі свої думки, вам буде тільки на користь. Адже годі повірити, ніби ви могли отак раптом, нітрохи не завагавшися, через голову стягти з рідного батька сорочку, скориставшись тим, що він міцно спить.

Прокурор:

— А ви знали, що повз вашу оселю ходить багато людей?

Хам:

— Знав!

Захисник:

— Слухайте, пане Хаме, а ви не були тоді п’яний?

Хам:

— Ні, не був, зате батько був п’яний як чіп. Таке вже ставалось аж надто часто, і я боявся, щоб вітер не задер сорочки на батькові, тож і вирішив, що краще зовсім її з нього стягти. (Сміх у залі).

Суддя:

— Обвинувачений, з усіх присутніх тут у вас найменше підстав, щоб іще й пускати погані дотепи. Ваш батько всім своїм життям напевне не заслужив такої ганьби. Вам би слід пишатися своїм батьком.

Пані Ноїха гукає на обвинуваченого:

— Гляди, гультяю, попадеш ти в Біблію!

Захисник, до Сіма й Яфета:

— Панове, скажіть мені, чому ви покинули батька під деревом? Адже ви, побачивши, що ваш батько в самій сорочці спить у публічному місці, мали б його чимсь укрити, а коли він був уже оголений, прикрити хоч би носовичком. А ви покинули пана Ноя голого аж до приходу слідчої комісії. (Сильне хвилювання в залі).

Свідок пан Сім:

— Ми не мали носовичків, бо були в самих сорочках, так, як прийшли з виноградника.

Захисник:

— Дивні звичаї.

Пан Яфет:

— Пане докторе, я не дозволю робити нам зауваження. Ми не такі багатії, щоб справити собі другі спідні, а що це було в будень, то ми й не були в святечних спідніх.

Свідки сідають. (Хам іронічно всміхається).

Прокурор:

— Обвинувачений, не смійтеся з таких серйозних речей. Доведено, що ваші брати порядні, хазяйновиті люди, які намагаються обійтися своїми прибутками. А про вас, навпаки, доведено, що ви живете не по своїй кишені. Так, наприклад, ви маєте аж троє спідніх і носите їх привселюдно в будень. Ви легковажний, ви вже двісті п’ятдесят років ніде не працюєте, вже чотириста років батько мусить утримувати вас. Під час всесвітнього потопу ви потай допомагали всяким негідникам урятуватись на ковчезі, а щоб звільнити для них місце, викинули з нього кілька пар рідкісних стародавніх тварин, які через це зникли з лиця землі. Крім того, поліція й місцева управа дають вам дуже погану характеристику. Ви говорите всякі неподобства, жодної дівчини не пропустите, щоб не зачепити.

Потім зачитали протокол судово-медичної експертизи, з якого випливає, що Хам — особа з психопатичними нахилами, зокрема з нахилом до статевих збочень.

Захисник:

— З огляду на цей висновок панів експертів пропоную помістити пана Хама до психіатричної клініки для обстеження.

Прокурор заперечує.

Пані Ноїха з галереї:

— Замкніть його, гультяя, замкніть!

Суд виходить на нараду й вертається через півгодини. Голова оголошує, що суд зважив на клопотання захисника і розгляд справи відкладається на невизначений час.

Цим поки що й скінчився цікавий судовий процес, до якого ми напевне ще вернемось. Хочемо зауважити тільки одне: в інтересах гігієни слухачам не слід плювати з галереї вниз. І з якої це речі ті, хто сидить унизу, мають нести додому в своєму волоссі всіх мікробів? Сподіваюсь, цього нагадування вистачить, щоб унизу всюди поставили плювальниці.

МАРАФОНСЬКИЙ БІГ

Ідилія в пеклі - i_047.png

Напередодні війни, подорожуючи по Угорщині я потрапив у містечко Великий Каніж, в якому виявив пивний завод, де варив пиво чеський пивовар, сто двадцять метрів старого муру й могилу якогось турецького візира тих часів, коли Великий Каніж — його резиденція — був оточений невірними найманцями принца Євгенія Савойського. Маленький абат, як називали цього м’ясника, гатив по місту з мортири так влучно, що одне ядро на площі відірвало голову візиру. Тюрбан з тієї голови зберігається у музеї Великого Каніжа, але мені він здається дуже підозрілим. Боюся, що з цим тюрбаном учинили таку саму підробку, як у нас із язиком Яна з Непомука — він має надто свіжий вигляд. У міському музеї зберігаються також кістки верблюда, на якому їздив той самий візир, з яким скоїлося нещастя. Але тут уже підробка очевидна. Тільки в миршавої вівці можуть бути такі дрібненькі й тоненькі кісточки.

Нічого цікавого більше там немає. На вулицях багато пилюги, на околицях містечка, де ростуть сади, хмарами літають комарі. За тиждень до мого прибуття було викрито, здається, десяту велику розтрату в міській управі й закінчено сесію суду присяжних, яка розглянула вісім кримінальних справ місцевого масштабу і тридцять два великих шахрайства. Як видно, хвиля культури докотилася й сюди.

У міському саду кусалися комарі, а в загородньому ресторані офіцери безперервно замовляли циганам: «Урам, урам, біро урам!» («Пане, пане, пане суддя!»). Безглузда й огидна пісня!

У такому містечку ви довго не затримаєтесь. Мені пощастило знайти готель, куди, як видно, зібралися на з’їзд блощиці з усього Великого Каніжа та його околиць. Кімната, яку я зняв, не відзначалась комфортабельністю. У ній були навіть ночви для прання білизни, бочка для покидьків і раковина замість умивальника.

Усе це мені так набридло, що на другий день я пішов у місцевий парк і познайомився там з однією дівчиною з порядної чиновницької сім’ї. Я відрекомендувався їй як мільйонер, який з нудьги подорожує пішки по Європі. Моє ім’я Гордон Беннет, вона, мабуть, уже чула колись.

Дівчина дуже зраділа, що я трошки володію угорською мовою. Я дозволив запросити себе до них на вечерю, а якусь жінку з їхнього дому послав у готель по свій рюкзак з брудною білизною.

Батько дівчини був дуже приємний чоловік, а мати — дуже довірлива жінка. У Ваші, де багато виноградників, їхній дядько має власні винниці, тому вдома у них багато хорошого вина.

Перед тим як сп’яніти, я пообіцяв їм усім, що візьму Етельку заміж, коли обійду всю земну кулю.

Пізніше, коли я вже був напідпитку, я присягнувся перед портретами її діда й баби, які висіли в їдальні, що жодний угорський король не має такої чудової вілли, яку я побудую для своєї Етельки на березі озера Балатон.

Після цього її батько мусив пообіцяти, що завтра візьме відпустку в своїй установі й вирушить зі мною пішки через Угорщину в Туреччину, щоб я часом не зник.

Пригостили мене щедро й поклали в ліжко.

Прокинувся я опівдні й почув: у сусідніх кімнатах зчинився гармидер. Там щось перекидали, було чутно, як висовували й засовували якісь шухляди.

Я ще полежав у ліжку доти, доки до мене постукали в двері і в кімнату ввійшов батько Етельки.

— Пане Гордоне Беннет, — звернувся він до мене, — все вже готове, все гаразд. Лікар довго оглядав мене й нарешті приписав мені двомісячну відпустку для подорожі на південь. Папери вже в порядку. Жінки приготували для нас білизну, туристські костюми, смажать нам курчат, і завтра вранці ми вирушимо в путь через Угорщину до Туреччини. Яким шляхом, ви гадаєте, ми підемо в Туреччину?

Я хвилину подумав.

— Ми переїдемо через Босфор у Малу Азію, — відповів я, — пройдемо її всю і через Месопотамію вирушимо в Персію. Переберемося через Гімалаї і опинимося в Індії. А потім через Китай, Корею, Камчатку, Берингову протоку — до Північної Америки, звідти — в Південну Америку й Патагонію. З Патагонії поїдемо в Австралію. Проїдемо всю Австралію, з Австралії припливемо в Південну Африку. Зійдемо на берег мису Доброї Надії й підемо на північ, перетнемо Африку до самого Марокко. З Марокко через Гібралтар і через Іспанію приїдемо у Францію. А потім із Франції через Швейцарію, Тироль, Штирію знову повернемось у Великий Каніж. Ну, а якщо це вам буде не до вподоби, то ми відпочинемо три дні й знову вирушимо в напрямі Ісландії і через Гренландію, Північний полюс і Сибір повернемося додому. Ви хотіли б, мабуть, побачити Мадагаскар?

1 ... 43 44 45 46 47 48 49 50 51 ... 56 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название