Експериментальний депутат
Експериментальний депутат читать книгу онлайн
«Експериментальний депутат» Олега Влизька – гумористичне оповідання в стилі американського вестерну; дещо нагадує дотепні оповідки Марка Твена та О’Генрі. Вперше було опубліковано у часописі «Нова ґенерація» (Харків) № 1, 1927 р.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
На лобі в мене гордо красувалася тіяра, якої ніколи не носив і Пій IV.*
Розповідали, коли на другий день побачили мене в «Дідусика Каррігана», що то було вражіння, наче вздріли фараона Тупталех... тьху... мона, коли він їхав у авто Генрі Форда по Бродвей Стріт на біржу.
В усякому разі, я зробив не менше вражіння, ніж зробив би Колумб, коли б учив дикуна пекти на свічці яйця й робити з місіонерів паштети. Тіяра моя зникла тільки за місяць, а рябі кобили, не зважаючи на конституцію, безкарно галопували в преріях цілих два місяці.
Однак, я далеко зайшов...
На другий день після індульгенції Товстого Енді, в таверні «Дідусика Каррігана» мало бути зібрання, на якому треба було обрати депутата до сенату від цього диявольського містечка.
Тобто ніякого обрання й не було, бо депутата, за нашою конституцією, було обрано вже давно самим депутатом і консерваторами, а зібрання було для форсу, щоб потім вибріхуватися, що депутата обрали коров'ячі хлопчики.*
Кандидатуру брав, здається, консерватор Альфред-де-Каналья-і-Скотина чи щось таке не менш кілометрове.
Але я знав ще одну кандидатуру, якої ніхто не знав, бо цей кандидат мав ще її виставляти. О 12-ій годині всі були в зборі у «Дідусика Каррігана». Сюди ж явилися іржаві боббі, витягнуті з льохів разом з віски, і наскрізь зрешетені кулями ковбоїв. Це — на випадок овацій Альфреду-де-Каналья-і-Скотина.
На здоровий стіл, що стояв замість трибуни, злізла невідомо ким — спиритичними медіюмами чи ангелами — обрана президія з мера містечка й инших робітників від коханок, жеребців і перин.
Перше слово взяв голова президії з доповіддю про міжнародню політику. Він почав з Каїна й Авеля, а закінчив Лігою Націй та своєю бабусею «Предсідательшою товариства сприяння тваринам».
Я, одначе, не добачав звязку в тому, щоб через те, що бабуся його була «Предсідательшою тварин», він головував-би у президії. І було дивно, чому саме громада не взяла його під свій захист.
Залунали гучні оплески ногами, а Товстий Енді став салютувати бравнінгами в шибки «Дідусика Каррігана». Іржаві боббі ще більше зімкнулися навкруги столу, утворивши бутерброд, і витягли не менш іржаві пістолети, яких, мабуть, уживав ще Колумб на Кубі.
Голова продовжував.
Він з'ясував ріжницю між Куліджем і якимись метеликами, яких я ніколи не бачив в зоології і яких голова назвав — одного «Маком на льоді», а другого — якось Пістолетом без Пістона, чи Лафоллетом з пістонами без пістолета, чи Пістолетом з пістонами із Лафоллета чи, нарешті, пістолетом із Лафоллета і з пістоном, закладеним десь у конкретному місці. Це вже не розберусь. З останнього імени можна було утворити стільки комбінацій, скільки ніколи не бачив учитель недільної школи в дієсловах своєї граматики й аптекар у ліках...
Нарешті, голова закінчив свій реквієм через тоненьке «мі» головної партитури сикстинської капели:
— Тільки консерватори завжди обороняли інтереси робітників, і ви повинні підтримати нас. Кулідж — консерватор, і нам треба вдержати його й надалі президентом Америки.
Жахливий душегубський баритон головного тамтаму жерців Віцлі-пукці прорвав слова голови. Товстий Енді сказав:
— Так, так... ми повинні втримати Куліджеву голову президентською головою, настромивши її на шпиль тієї стайні, де ніколи не стояла моя кобила і що зветься сенатом. А консерваторів ми повинні обороняти від різних інфузорій шляхом вбризкування вакцини п'яти пальців, за методою Джіммі Хенфорда...
Пролунав дзвінок голови, а один з боббіків шкандибнув у натовп, але скоро вилетів звідти із щелепою на телефоні й упав біля столу.
— ...А для того, щоб утримати Куліджа президентом, ми повинні обрати депутатами в сенат консерваторів. Кандидатуру виставляє Альфред-де-Саньян-Естебані-і-Альварец, — закінчив голова, і один із членів президії з носом Мефістофеля з поганої постановки опери «Фауст» — встав і вклонився так, наче з’їв самого себе.
Це й був Альфред-де-Каналья-і-Скотина, І далі стояло щось невиразне, як капюшон бенедиктинця після випробовання наслідків першого збору винограду.
Половина бутерброду з боббі поцілувала стелю «Дідусика Каррігана», а на столі опинився Товстий Енді.
Він засунув руки в кешені, розставив ноги і гримнув:
— Кандидатуру виставляє Товстий Енді... Це так же вірно, як те, що донові-де-Каналья-і-Скотина більше не бачити техаських прерій і своєї мачухи у вігвамі тореадорів у Кастильї, а не тільки сенату.
Голова спочатку витріщив очі, наче його батько подавився «Нью-Йорк Геральдом», а потім зблід і посинів, як яйце пінгвіна.
Він махнув рукою, але не встиг перший боббік з експонатів музею здобутків єгипетської мітології вилізти на стіл, як одержав патент на користування пеклом так же легко, як би одержав яєшню в «Дідусика Каррігана».
Тоді голова, щоб урятувати честь, дзеленькнув і сказав:
— Слово дається Товстому...
— Слово береться Товстим Енді, — промовив Енді й поставив голові діягнозу.
Пролунали гучні оплески, а Енді почав, перекривляючи голову:
— Консерватори завжди захищали консерваторів, а Добльо-Добльо — робітників. Кандидатуру висуває Товстий Енді, член Добльо-Добльо, щоб зробити Куліджа головою сенату зверху шпиля.
— Бррравввво-о!..
— Але спочатку познайомтеся зі мною, — продовжував Товстий Енді. — Щоб було мене видніше, я засвічу вам едіссоновські патріотичні ліхтарики, у 6 свічок кожний.
І Енді включив штепселі в президію в тих місцях, де в них вилізли на лоб кокосові горіхи з плантацій Флоріди.
— А тепер переходимо до поточних справ, — сказав Енді й розпочав з президією дискусію.
Після неї цілих п'ять хвилин було мовчання, а Енді зліз зі столу на долівку.
Нарешті підвівся голова і з розпачливою рішучістю, наче на сповіді перед капуцином, промовив під загальний сміх:
— Містери! Щоб нам провалитися на цім самім місці, коли ми брешемо, що завжди захищали робітників.
— Я так гадаю, що «Дідусик Карріган» нічого не матиме проти того. Проваліться! — промовив Енді й так клацнув кулаком по столу, що той тільки гохнув і впав, придавивши президію. Знявся регіт.
Голова оторопів і безглуздо почав дзеленькати, наче продавав свого батька на авкціоні, в той же час вагаючись витягнути свою ногу. А Товстий Енді зійшов на ті уламки й наступив на голову голови, як Кортес на тіло Монтецумі по завоюванні Мексики.
—Бра-вооо! Товстий Енді! Депутатом його, депутатом! —заревіла колекція об'єктів «Дідусика Каррігана».
— Люди добрі! Містери, сери, гери, сіньори, гідальго й просто кобилячі підхвістя! Слово чести людини, що ніколи не брала в рот денатурату й не була консерватором, що Кулідж одержить катедру математики та диплом професора за вирахування, скільки буде, коли помножити 7 ребер плюс 1 щелепа на 30 зубів, — закінчив Енді.
Після всього цього стали розходитися по своїх хатах — музеях блощиць і такого иншого, — зарахувавши Товстого Енді депутатом сенату, а «Дідусик Карріган» став підраховувати кістяки свого майна.
Проходячи повз мене. Енді сумно сказав, неначе поклав у польський банк мільйон доларів на біжучий рахунок:
— Біль Хервуд! Я знав, що «Дідусик Карріган» мусить бути сьогодні одною із свинобоїнь дядька Сена в Чикаго, де ти працюєш. Я дотримав свого слова чесної людини, яка ніколи не пила денатурату й не була консерватором, що провалю їх, а сам стану депутатом. Біль!
— Що?
— Розчавимо «Дідусика Каррігана»!
— Гаразд.
— Біль!
— Що?
— А ти не знаєш, скільки маринарів охоронне сенат?
— А навіщо тобі? Може, лякаєшся? Ти ж...
— Ні, я так собі... е... е...
А потім, сидячи зі мною за пляшкою пива, Товстий Енді сказав:
— Біль. А ти не знаєш, скільки атмосфер тиснення має Кулідж?
— Не знаю.
— А в нього бомби немає?
— Не знаю.
— Біль!
— Що?
— А там, у сенаті, на стільцях немає отруйних голок?
— Не знаю.
— Біль!
— Що?
Товстий Енді раптом кліпнув очима й заревів...