Пастка-22

— Але я можу позичити їх у вас, — пояснив він Йосаріану, — адже всі ці фрукти ваші, якщо ви отримали їх від мене згідно з листом лікаря Деніки. Ви можете розпоряджатися ними, як забажаєте, навіть продати їх за добрі гроші замість роздавати задарма. А хочете, будемо торгувати разом?

— Ні.

Майло відступився.

— Тоді позичте мені один пакунок фініків, — попросив він. — Я вам їх поверну. Присягаюся, що поверну, і для вас щось трохи накину.

Майло дотримав свого слова і вручив Йосаріанові чверть жовтого простирадла Маквота, коли повернувся з нерозпечатаним пакунком фініків і усміхненим злодюжкою-ласуном, який вкрав це простирадло з намету Маквота. Клапоть простирадла тепер належав Йосаріану. Він заробив його, коли приліг подрімати, хоч і не зрозумів, яким чином. Маквот також не зрозумів.

— Що це таке? — скрикнув Маквот, спантеличено вирячившись на відірвану половину свого простирадла.

— Це половина простирадла, яку викрали сьогодні вранці з вашого намету, — пояснив Майло. — Б’юсь об заклад, що ви цього навіть не помітили.

— Навіщо комусь красти півпростирадла? — здивувався Йосаріан.

Майло захвилювався.

— Ви не розумієте, — запротестував він. — Він вкрав ціле простирадло, а я виміняв його на пакунок фініків без кісточок, які ви вклали у справу. Тому чверть простирадла — ваша. Ви маєте дуже гарний прибуток від своєї інвестиції, тим більше що й фініки знову ваші, — далі Майло звернувся до Маквота: — Половина простирадла ваша, тому що ви були його першим власником, і я справді не розумію, на що ви скаржитесь, адже ви не отримали б жодного клаптя, якби ми з капітаном Йосаріаном не втрутились заради ваших інтересів.

— Хто скаржиться? — вигукнув Маквот. — Я лише намагаюся з’ясувати, що мені робити з половиною простирадла.

— Багато що можна зробити з половиною простирадла, — запевнив його Майло. — Іншу чверть простирадла я відкладаю для себе як винагороду за підприємливість, працю та ініціативу. Розумієте, вона не для мене, а для синдикату. Ви те саме можете зробити з половиною простирадла. Вкласти в синдикат і чекати на прибуток.

— Який синдикат?

— Синдикат, який я збираюсь заснувати, щоб я міг нагодувати вас так, як ви того заслуговуєте.

— Ви хочете заснувати синдикат?

— Так, хочу. Але точніше, торговицю. Ви знаєте, що таке торговиця?

— Це місце, де ви щось купуєте, так?

— І продаєте, — поправив Майло.

— І продаєте.

— Усе своє життя я хотів мати торговицю. Ви можете багато що зробити, якщо маєте торговицю. Але для цього треба мати торговицю.

— Ви хочете торговицю?

— І кожен отримає свою долю.

Йосаріан виглядав спантеличеним, бо йшлося про комерційні речі, а в комерції було багато речей, які завжди спантеличували.

— Спробую ще раз пояснити, — запропонував Майло втомлено і дещо роздратовано, ткнувши великим пальцем на злодюжку-ласуна, що й далі шкірився поруч. — Я знаю, що фініки його цікавили більше за простирадло. Оскільки він ні слова не розуміє по-англійському, я зумисне вирішив провести цілу операцію англійською.

— А чому було би просто не дати йому по голові й відібрати простирадло? — запитав Йосаріан.

З гідністю стиснувши губи, Майло захитав головою.

— Це було б дуже несправедливо, — твердо й осудливо заперечив він. — Насильство — це зло, і два зла не створять добра. Мій спосіб значно кращий. Коли я показав йому фініки і простягнув руку по простирадло, мабуть, він подумав, що я пропоную обмінятися.

— А що ви робили?

— Я дійсно пропонував обмінятись, але оскільки він не розуміє англійської, я можу це заперечити.

— А якщо він розізлиться і вимагатиме свої фініки назад?

— Ну, тоді ми просто дамо йому по голові і все, — відповів Майло не вагаючись. Він перевів погляд з Йосаріана на Маквота і назад. — Я справді не розумію, чим ви незадоволені. Усі ми зараз багатші, ніж були. Усі щасливі, окрім того злодюжки, але немає сенсу ним перейматися, бо він навіть не знає нашої мови і отримав по заслузі. Зрозуміло?

Але Йосаріан і далі не міг зрозуміти, як Майлові вдається діставати прибуток, купуючи яйця на Мальті по сім центів за штуку і перепродуючи на Піанозі по п’ять.

Розділ 8

Лейтенант Шайскопф

Навіть Клевінджер не знав, як Майлові це вдається, а Клевінджер знав усе. Клевінджер знав геть усе про війну, за винятком того, чому Йосаріан мусить померти, а капралу Снарку дозволено жити, або чому капрал Снарк мусив померти, а жити дозволено Йосаріану. Це була брудна, паскудна війна, і Йосаріан міг би прекрасно жити й без неї — жити вічно, мабуть. Лише жменька його співвітчизників віддасть своє життя за перемогу, але стати одним із них не входило в його честолюбні плани. Вмерти чи не вмерти — ось було питання, і Клевінджер мало не звернув собі голову, силкуючись на нього відповісти. Хід історії не вимагав передчасної кончини Йосаріана, а відновлення справедливості, подальший поступ і перемога над ворогом також від неї не залежали. Те, що хтось мав померти, було неминучістю; проте хто саме мав померти — уже залежало від обставин, а Йосаріан був готовий стати жертвою будь-чого, лиш не обставин. Але війна є війна. І єдине, що він міг сказати на її користь, — за неї добре платили і вона звільняла дітей від згубного впливу їхніх батьків.

Клевінджер стільки всього знав, бо Клевінджер був генієм з полум’яним серцем і блідим обличчям. Це був довгов’язий, незґрабний, неспокійний юнак з очима, спраглими знань. Навчаючись у Гарварді, він вигравав майже всі можливі призи і стипендії, а всіх без винятку призів та стипендій він не вигравав лише тому, що був постійно зайнятий — підписував петиції, поширював петиції та спростовував петиції, долучався до різних дискусійних груп і виходив з дискусійних груп, відвідував одні молодіжні з’їзди і пікетував інші молодіжні з’їзди, організовував студентські комітети на захист звільнених викладачів. Ніхто не сумнівався, що Клевінджер далеко піде в академічних колах. Одне слово, Клевінджер був широкоосвіченим і безголовим, І про це знали всі, а хто не знав, то невдовзі довідався.

Одне слово — йолоп. Він часто нагадував Йосаріанові тих людей, у яких від вештання музеями сучасного мистецтва обидва ока зсунулись на один бік обличчя. Це була, звичайно, ілюзія, породжена схильністю Клевінджера пильно розглядати один бік справи і ніколи не помічати іншого. У політиці він був гуманістом, який добре відрізняв правих від лівих, а сам незручно застряг посередині. Він постійно боронив своїх друзів-комуністів від своїх правих ворогів, а правих друзів — від ворогів-комуністів, а ті й ті його глибоко ненавиділи й ніколи ні від кого не боронили, бо вважали йолопом.

Це був дуже серйозний, дуже щирий і дуже сумлінний йолоп. Після кожного фільму він неодмінно зачинав дискусію про співчуття, Арістотеля, універсальні поняття, ідеї та завдання кіно як виду мистецтва в матеріалістичному суспільстві. Дівчата, з якими він ходив до театру, мусили дочекатися першого антракту, щоб почути від нього, дивляться вони добру п'єсу чи погану, і тоді вмить усе починали розуміти. Войовничий ідеаліст, він боровся проти расової нетерпимості і непритомнів, стикаючись з нею. Про літературу він знав геть усе, окрім того, як отримувати від неї насолоду.

Йосаріан намагався допомогти йому.

— Не будь йолопом, — радив він Клевінджеру, коли вони обоє були курсантами військового училища в місті Санта-Ана штату Каліфорнія.

— Я таки скажу йому, — наполягав Клевінджер, споглядаючи разом з Йосаріаном з трибуни навчального плацу, як лейтенант Шайскопф, мов безбородий король Лір, бушує внизу.

— Чому я? — завив лейтенант Шайскопф.

— Сиди тихо, дурню, — доброзичливо порадив Йосаріан Клевінджеру.

— Ти нічого не розумієш, — заперечив Клевінджер.

— Розумію достатньо, щоб сидіти тихо, дурню.

Лейтенант Шайскопф рвав на собі волосся й скреготав зубами. Його гумові щоки страдницьки здригались. Його мучили курсанти авіаційного училища з низьким бойовим духом, які жахливо маршували на щонедільних стройових оглядах. Їхній бойовий дух був низьким, тому що вони не хотіли щонеділі маршувати на оглядах і тому що лейтенант Шайскопф не дозволив їм обрати командирів зі своїх лав, а призначив їх сам.