Буденщина (СИ)

І такий часом вогонь палахкотів в їх серцях, що просто диву даєшся, що обійшлося без пожежі. (Бо ізлюбленим місцем їх любовних втіх усі ці дні залишався усе той же сінник.)

Але розталися без сліз.

І попрощавшись кожен із них думав про своє.

Стеша: "А цілувався загинувший мій Микола краще, але заміж можна вже і вийти. Треба лише знайти собі якогось самотнього і забезпеченого чоловіка, щоб на дитячі гроші І не зарився. Так самотнього, але не старого .. , не утомленого ... "

А Володя? А що Володя?!

Після двохтижневого та ще і щоденного поїдання сметани у нього раптом виник гострий авітаміноз: йому до "можна" як захотілося яблук ...

Але ось у невтомної "вершниці" йому навіть прізвища довідатися не вдалося.

"І з яких пір статевий акт став причиною для знайомства?!" - чи то жартуючи, чи то криючись вигукнула вона якось і залишила усі розпитання про себе без відповідей.

Глава 4

(У дітей повинен бути батько, а у саду - хазяїн.)

Наступним місцем для практики Володимиру Мані ну його банківський менеджер визначив придорожній автокемпінг у міжнародному автобану.

Це був невеликий компактний комплекс: надійно цілодобово охороняєма автостоянка, автомайстерні, заправка, невеличкий по-домашньому затишний готель і ніколи (навіть у саму глуху ніч) не пустующа придорожня їдальня з прийнятними цінами і з великим вибором свіжих і смачно приготовлених страв

Володіла усім цим господарством сім'я Стогових: Аркадій Давидович з дружиною Іриною Олексіївною та три Їх, вже трішечки підзадержавшихся у наречених, доньки: Рая, Майя та Марина.

Дівчата розквітли красунями і тішили очі.

- У вас що аж три дочки?! - поцікавився Володя у хазяйки пані Ірини у перший же день знайомства.

- Ні не три дочки, а три сучки! - замісто дружини у серцях вигукнув її чоловік.

- Не зважайте на слова Аркадія ні якої уваги. Я доньок виховала як треба. І вони добре знають, як з молодими хлопцям и себе поводити. І я на усі сто відсотків упевнена, що мої дівчата не дозволять собі нічого поганого. Це просто Аркадій вважає, що наші доньки дуже вже перебірливі, бо вже не одному ухажеру відмовили.

- І це дійсно так! - скипів Аркадій Давидович. - Це поки вони молоді і красиві, женихи за ними табунами ходять. А юності цвіт, знаєш моє золотко, швидко облітає. І залишаться наші вередливі, чує моє серце, у старих дівах. Треба заміж виходити поки ще є вибір. Це моя остаточна думка і тобі, моя радість, мене не переконати в іншому, - і залишивши недоїдене друге і випивши на ходу "фірмовий" компот, незадоволено буркочучи собі під ніс хазяїн подався в авто майстерні.

- Пообідаєш і як що хочеш то приходь до нас, там. дуже з цікавою поломкою як раз "ауді" прибуксирували. А ти здається стверджував, що колись і на автомеханіка навчався, - перш ніж залишити кухню не дуже і настійливо запропонував хазяїн.

- Ауді?! - з деяким почуттям .жалю відірвавши на мить голову від миски, здивовано перепитав Володимир. (Стажер вже знав, що програма національного протекціонізму власним виробникам та ще і виготовлення автомобілів по замовленню зробили придбання іномарок просто економічно невигідним для самих же українських покупців. Тепер, коли кожна людина стала цілковитим власником свого особистого ринку споживання і акціонерним хазяїном усього того де його потреби набувають товарного виду, взаємовідносини у суспільстві набули нового формату. Бо як що ти сам собі хазяїн, то купувати для себе на стороні те що у своїй країні вже виробляється (а ні так хутчише купимо технології) навіть останній дурень собі у збиток купувати не буде. Таких дурнів, і про це Володя знав достеменно, навіть у дурдомі не було і не має. (Боюсь тут помилитися, бо може у майбутньому теперішні, так звані, народні депутати (яке бридке слово, ні певна річ брудне, але більше брутальне) на радість простому люду там і оселилися на віки вічні. А чому б і ні?! Бо вже в більшості своїй, себе обожнюють з такими величностями, що цих померлих велетнів розуму і волі зараз тільки у психушці і зустрінеш. )

(Ще раз прошу вибачення у майбутніх читачів за багатослів'я, але коли мова заходить про владу, я як І кожен пересічний громадянин нашої держави раптом із мовчазної "меншості" незбагненне перевтілююсь нараз у "професора богослов'я" .

Але досить про земне, давайте продовжимо розмову про високе. Тобто повернемося до наших баранів.)

Схаменулися чи то народ, чи депутати і зрозумівши нарешті, що є тільки один шлях щоб "визволити" держслужбовців з тенет зловживань - це платити їм певний відсоток за успішне управління. Тобто поставити нарешті "слуг народу" у рівні умови з народом - хазяїном: отримуй зарплатню по конечному результату.

І тоді і зачухалися керівники, бо суперники постійно дихали у потилицю 1 як що хоч за один квартал не досягнеш контрольних показників то можеш породнитися не з сумою, а з сумою. Бо за нерадивість і у казну інколи приплачувати приходилось. Для чого в управленчиських командах і держати багатих банкірів, а ті, як відомо, у дурнів грошей не вкладають.)

Все це у голові Володі прикрутилося значно швидше, чім було мною записано і він успів ще крикнути навздогін:

- Обов'язково - обов'язково прийду, - і став енергійно працювати ложкою. (Бо на відміну від Аркадія Давидовича він ще і з першим не розправився. )

Скориставшись нагодою перерви у людському потоці і новим співрозмовником, якому наступні два місяці випадало стати майже членом їх родини, Ірина Олексіївна присіла за стіл Володі:

- Не квапся, успієш! А їжу треба старанно пережовувати, а то на старості літ зі шлунком замаєшся, - по зручніше всідаючись проказала вона і продовжила перервану розмову.

- Аркадій говорить, що у дівчат багатий вибір женихів.

Так багато вже хлопців нашим донькам пропонували руку І серце. Але, в основному, це наші клієнти - проїзжі іноземці: А для чого нашим донечкам ці далекі країни?! У них завжди щось трапляється. А ми ж в себе дома починаємо зараз вже жити як у раю, - і Ірина Олексіївна легенько постукала по дерев'яній різній столешниці і продовжила. - Тільки старанно трудись і усе в тебе буде ... За своїх, тільки за своїх хлопців виходити заміж треба, ­упевнено заявила хазяйка і невідпустила Владимира із-за столу, поки у того не з'явилася легенька ікавка: явна ознака переїдання.

…

Смачна Їжа, тобто добре попоїсти було Володіною слабкістю і поживши пару тижнів у сім'ї Стогових, де усі, і мати, і доньки, готували так, що пальці оближеш (це у кращому випадку, а то і язик проковтнеш) стажера з подивом відмітив, що став набирати разом з "плановим" розумом і непланову зайву вагу.

- Ні така робота не по мені! - упевнено заявив Володимир не знаходячи справжнього застосування СВОІХ сил.

Та і доньки хазяїв, недивлячись на багатообіцяючі "рекомендації" їх батька, виявилися по старомодному цнотливі.

І хоч гарячі і пристрасні (і не завжди ініціатива походила від стажера, бо чоловіки - це телята "нетямущі": куди їх ведуть - туди вони і йдуть ) поцілунки хлопцю вдалося зірвати з уст усіх сестер, але за свої трусики ці дєвочки держалися чіпко і далі обнімань і затискань діло не йшло. (І Володі щоб жити і вижити, а не "стати довічним калікою" навіть пару разів довелося скористатися продажним коханням не переводящихся у віках "гарячих любительниць автостопу.")

А через місяць його стажування у Стогових доньки хазяїв, на радість Аркадію Давидовичу 1 тиху печаль Володимиру, зовсім взяли та і вилетіли з батьківського гнізда.

І ні чого тут не вдієш. Дєвочки вийшли заміж.

Усе відбулося дуже і дуже швидко. Вважай за один день, а точніше впродовж одного тижня.

Три молодих, а головне (природно, для Аркадія Давидовича і його домашніх) нежонатих вузівських викладача, прочитавши "ненависну зобов'язівку": рік лекцій за кордоном, поверталися з радістю додому і зупинилися на годину перекусити у придорожній їдальні.