Iлiада

668] Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:

669] «Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.

670] Я припиняю війну на час, що його зажадав ти».

671] Мовивши це, правицею руку він біля зап'ястя 672] Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці. 673] В передпокої небавом і спати вони полягали – 674] Старець Пріам і окличник – з думками розумними в грудях; 675] Сам же Ахілл спочивав під наметом, обладнаним добре, 676] Поруч із ним Брісеїда на ложі лягла яснолиця.

677] Інші богове безсмертя й мужі усі збройнокомонні 678] Спали безжурно всю ніч, заспокійливим сном оповиті. 679] Лиш одного він не міг подолать доброчинця Гермеса, 680] Що обмірковував, як одвести державця Пріама 681] Від кораблів, щоб того не помітила варта при брамі. 682] Став він над ним в головах і мовив таке йому слово:

683] «Не добачаєш можливих ти, старче, знегод, якщо спати 684] Можеш між люду ворожого, здавшись на слово Ахілла. 685] Дав ти сьогодні багато, щоб викупить мертвого сина, 686] Та за тебе живого дадуть, проте, викупу й втроє 687] Діти твої, що лишилися ззаду, коли б Агамемнон 688] Знав, що ти тут, і дізнались про це усі інші ахеї».

689] Так він промовив. А старець злякався й окличника будить. 690] Позапрягав негайно Гермес тоді коней і мулів 691] І через табір погнав, та з ахеїв ніхто й не побачив. 692] А як дісталися броду вони струменистої річки 693] Ксанту пучинного, що від безсмертного Зевса родився, 694] Кинув супутців Гермес і подавсь на верхів'я Олімпу.

695] В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею. 696] Коней з плачем і стогнанням вони до міста погнали, 697] Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив 698] їх ні з мужів, ні з жінок, підперезаних пишно, раніше 699] Аніж Кассандра, на золоту Афродіту подібна. 700] Вздріла вона із твердині пергамської любого батька 701] На колісниці й міського при ньому окличника з Трої. 702] Мулів побачила далі і Гектора тіло на марах. 703] Заголосила вона і на весь Іліон заволала:

704] «Швидше, троянські мужі і троянки, на Гектора гляньте! 705] З радістю ви зустрічали, коли він живий повертався 706] З битви, – він завжди був радістю міста й цілого народу!»

707] Мовила так. І ніхто із жінок і мужів тоді в місті 708] Не залишився, велика людей огорнула скорбота. 709] В брамі вони оточили Пріама, що віз його тіло. 710] Перед всіма його люба дружина і мати шановна, 711] Коси рвучи на собі, до бистрих коліс припадали, 712] Щоб хоч обнять його голову. Й плакав народ весь навколо. 713] Так біля брами вони цілий день аж до заходу сонця 714] Сльози рясні проливали б над Гектора мертвого тілом,

715] Якби не крикнув із повоза свого старий до народу:

716] «Дайте дорогу, щоб мулами міг я проїхати. Вдосталь 717] Потім наплачетесь ви, як мерця привезу я додому».

718] Мовив він так. І весь перед повозом люд розступився. 719] Як досягли вони славного дому Пріама та мертве 720] Тіло поклали на ложе різьблене, навкруг посадили 721] Заводіїв голосіння, і з стогоном ті і риданням 722] Спів почали похоронний, і в тузі жінки голосили. 723] Перша плачем із них білораменна зайшлась Андромаха, 724] Голову Гектора-мужозвитяжця обнявши руками:

725] «Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою 726] В домі мене залишаєш. Тож син наш – мале ще дитятко, 727] Піп породили його ми, бездольні, – квітучого віку 728] Не досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту 729] Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю, 730] Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих. 731] Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибодонних, 732] З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною 733] Підеш до краю чужого роботу робить примусово 734] Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв 735] Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку 736] В гніві за те, що брата забив у боях йому Гектор, 737] Чи його батька, чи любого сина, бо безліч ахеїв, 738] Гектора вбитих долонею, землю зубами вже гризли. 739] Батечко твій неласкавий до них був у січі жорстокій, 740] Тим-то й оплакують так його люди усі в Іліоні. 741] Гекторе, горя завдав ти батькам, до ридань невимовних 742] їх призвівши, мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких. 743] Не простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа, 744] Не заповів мені слова останнього, щоб пам'ятала 745] Я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози!»

746] Мовила так крізь ридання, і в тузі жінки голосили. 747] Ревно посеред жіноцтва заводила плач свій Гекуба:

748] «Гекторе, серцю моєму з моїх діточок найлюбіший! 749] Ще й за життя був у мене ти любий богам олімпійським, 750] Та й після смерті твоєї за тебе вони вболівають. 751] Інших у мене синів захопивши, Ахілл прудконогий 752] Взяв у полон і далеко продав їх за море безплідне, 753] Десь аж на Самос, на Імбр та на Лемнос, туманом повитий; 754] Тільки у тебе він душу відняв тонколезою міддю 755] І волочив круг могили тобою убитого в січі 756] Друга Патрокла, хоча і не міг його цим воскресити. 757] Ти ж, наче вмитий росою, так ніби ось-ось заговориш, 758] В домі моєму лежиш, немов Аполлон срібнолукий 759] Лагідно й тихо настиг тебе раптом своєю стрілою».

760] Мовила так крізь ридання, і плач залунав безугавний. 761] Третя з невтішних жінок завела голосіння Єлена:

762] .«Гекторе, серцю моєму із діверів ти найлюбіший! 763] Став-бо тепер чоловіком мені Александр боговидий, 764] Що мене в Трою привіз, – хай раніш я загинула б краще! 765] Ось і двадцятий вже рік од тієї години минає, 766] Як прибула я сюди, покинувши рідну країну, 767] Та не чула від тебе лихого чи прикрого слова! 768] Навіть як інший хто в домі мені починав докоряти – 769] З діверів хто, із зовиць, чи з невісток, убраних ошатно, 770] Або свекруха, – сам свекор був завжди як батько ласкавий, – 771] Ти зупиняв і стримував їх переконливим словом, 772] Лагідно діючи мовою, повною тихої ласки. 773] Тим-то за тебе й за себе сумую тепер я, нещасна. 774] В цілій-бо Трої розлогій немає у мене віднині 775] Друга, як ти. Із зневагою всі позирають на мене».

776] Мовила так крізь ридання. Зітхав увесь люд незліченний. 777] Старець Пріам із такими звернувсь до присутніх словами:

778] «Дров понавозьте, трояни, до міста й не бійтесь лихої 779] Засідки десь од аргеїв. Ахілл мені дав обіцянку, 780] Ще коли нас одпустив од своїх кораблів чорнобоких, 781] Нас не чіпати, аж поки дванадцятий день не настане».

782] Мовив він так. І у повози мулів вони із волами 783] Позапрягали і швидко усі перед містом зібрались. 784] Дев'ять без спочиву днів вони дрова возили до міста, 785] Лиш на десятий, коли заясніла зоря світлодайна, 786] Винесли з тужним риданням одважного Гектора тіло 787] І, на багаття зверху поклавши, вогонь розпалили.

788] Ледве з досвітньої мли розоперста Еос заясніла, 789] Стали до вогнища Гектора славного сходитись люди, 790] А як усі вже зійшлись і громада зібралась велика, 791] Спершу іскристим вином залили вони всюди багаття, 792] Де ще трималася сила вогню. Лише після того 793] Білії кості брати його й друзі в журбі позбирали 794] З попелу, й сльози рясні із лиць у них бігли струмками. 795] Кості зібравши усі, пурпуровим м'яким покривалом 796] їх огорнули, й тоді, в золотую поклавши їх урну, 797] Разом до ями глибокої все опустили, й до неї 798] Зверху багато каміння великого щільно наклали, 799] Й пагорб надгробний насипали, варта ж сиділа навколо, 800] Щоб до часу не напали красивоголінні ахеї. 801] Швидко надгробок насипавши, всі розійшлися. А потім 802] Знову зійшлися і в учті усі учтували преславній 803] В домі Пріама-державця, що Зевсовим був вихованцем. 804] Гектора так, упокірника коней, вони поховали.