Iлiада

38] «Гекторе, любе дитя, не чекай ти цього чоловіка 39] Сам, наодинці, бо стрінеш загибель свою незабаром, 40] Сином Пелея подоланий, – він набагато сильніший, 41] Ревний занадто! Коли б він безсмертним так само був любий, 42] Як і мені, його пси й коршаки б незабаром терзали 43] В полі, й скорбота страшна одлягла б од мого тоді серця. 44] Тож багатьох одібрав він у мене синів благородних, 45] Вбивши або у полон їх на острів далекий продавши. 46] Навіть і зараз я серед троян, що вернулись до міста, 47] Двох не побачив синів – Лікаона і з ним Полідора, 48] Що Лаотоя, жінок володарка, мені породила. 49] А як живі вони в стані ворожому, їх незабаром 50] Міддю і золотом викупим ми, – цього в нас багато, – 51] Досить за донькою Альт дарував мені, старець славетний. 52] А як померли вони і зійшли до оселі Аїда, – 53] Смуток огорне мене і матір, що їх породила. 54] Інші ж троянські осельники той відчуватимуть смуток 55] Дуже недовго, – лиш ти б не загинув, Ахіллом підтятий. 56] Отже, дитя моє, в мури ввійди, щоб троян і троянок 57] Урятувати й не дати великої слави зажити 58] Сину Пелея, та й милого б сам ти життя не позбувся. 59] Зглянься й на мене, бездольного, нині-бо я, безталанний, 60] Мислю ще, завтра ж пошле мені батько Кронід – на порозі 61] Старості – долю жахливу, й багато я лиха побачу: 62] Любих загибель синів і дочок загнання в неволю, 63] їхні сплюндровані спальні, маленьких діток нерозумних, 64] В несамовитості дикій об землю розбиваних люто, 65] Та невісток, полонених руками ахеїв жадливих. 66] А наостанку й самого мене під дверима вхідними 67] Хижі терзатимуть пси, коли, вдаривши гострою міддю, 68] Хтось мені груди пройме і вихопить душу із тіла, – 69] Пси з підворіття, що сам при своєму столі годував я, 70] Крові моєї нап'ються і, аж одурівши від неї, 71] Перед дверима розляжуться. Це юнакові не сором, 72] В битві наклавши життям під ударами гострої міді, 73] Мертвим лежати, бо весь він прекрасний, хоч десь би й розкрився.

74] А як чоло посивіле в убитого старця та сиву 75] Бороду й тіло його неприкрите пси оскверняють, – 76] Що жалюгідніше може для смертної бути людини?»

77] Так староденний благав і, вхопивши волосся руками, 78] Рвав із чола свого, Ректора серця, проте, не схилив він. 79] Й мати його заридала, рясні проливаючи сльози, 80] Лоно рукою відкрила, а другу на груди поклала 81] І, проливаючи сльози, промовила слово крилате:

82] «Змилуйся, Гекторе, сину мій, зглянься на матінку рідну, 83] Що твої сльози колись оцими грудьми гамувала, 84] Сину мій любий, згадай це і з ворогом лютим змагайся, 85] Тільки з-за муру один не виходь перед лави передні 86] Ревний занадто! Як вб'є тебе він, то на смертному ложі 87] Вже не оплачу ні я тебе, любе дитя, моя парость, 88] Ані дружина із посагом щедрим, тебе лиш далеко, 89] Біля аргейських човнів, шматуватимуть пси прудконогі!»

90] Так із сльозами обоє вони свого любого сина 91] Палко благали, та Ректора серця, проте, не схилили. 92] Велетня ждав він Ахілла, що вже наближався до нього. 93] Як подорожнього хижий дракон у лігві гірському чатує, 94] Зілля наївшись отруйного, й хижої сповнений люті, 95] І причаївшись, із лігва свого визирає страшливо, – 96] Так же і Ректор стояв, охоплений запалом буйним, 97] Щит осяйний до виступу вежі іззовні схиливши. 98] Мовив тоді він до себе, відважним обурений духом:

99] «Горе мені! Якщо я за цей мур чи за браму сховаюсь, 100] Полідамант мене перший образливим словом зустріне, 101] Що він до міста троян одвести мені радив раніше, 102] В ніч ту злощасну, як вийшов до бою Ахілл богосвітлий. 103] Я ж не послухав його. А було б набагато це краще! 104] Нині ж, коли стільки люду своїм погубив я безглуздям, 105] Сором мені і троян, і троянок у довгім одінні, 106] Щоб не закинув хто-небудь із них тоді, гірший од мене: 107] «Ректор наш люд погубив, на свою покладаючись силу». 108] Так говоритимуть. Тож набагато було б мені краще 109] Як не в двобої здолати Ахілла й звитяжно вернутись, 110] То від руки його славну загибель прийнять перед містом. 111] Чи, може, краще на землю шолом важенний покласти 112] Й щит свій опуклий, і, гострого списа до муру схиливши, 113] [з бездоганним Ахіллом, Пелеєвим сином, зустрітись, 114] [ обіцяти віддати Атрідам Єлену, й вернути 115] Всі скарби, що їх Александр у човнах крутобоких 116] 0,о Іліона привіз, – що й було тої звади початком, – 117] Це повернути Атрідам. Крім того, із військом ахейським 118] Всі поділити скарби, заховані в нашому місті, 119] Зобов'язав би й старійшин троянських я клятвою потім. 120] Не затаївши нічого, на дві поділити частини 121] Всі ті скарби, що має їх наше уславлене місто. 122] Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце? 123] Ні, не піду до Ахілла: моїх він благань не вшанує 124] І без усякого жалю і сорому, наче ту жінку, 125] Вб'є мене, голого, щойно я з себе озброєння скину. 126] Нам не годиться від дуба і каменя з ним починати 127] Марну розмову, неначе тій дівчині та юнакові, – 128] Дівчині та юнакові, що ніжну провадять розмову. 129] Краще нам збройно для бою рішучого швидше зійтися, – 130] Будемо бачить, кому із нас славу воздасть олімпієць».

131] Так міркував він і ждав. До нього Ахілл наближався, 132] Мов Еніалій – Арей войовничий – в шоломі гривастім. 133] Ясень страшний пеліонський на правім рамені у нього 134] Злегка похитувавсь, мідь його зброї блищала світлистим 135] Сяйвом вогню чи промінням яскравого сонця на сході. 136] Ректор же, щойно побачив його, затремтів. Не посмів він 137] Ждать його й кинувсь тікать, за собою лишаючи браму. 138] Слідом погнався Пелід, на швидкі покладаючись ноги, 139] Так же, як сокіл у горах, з пернатих усіх найбистріший, 140] Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику 141] Й мечеться там на всі боки, а сокіл із клекотом хижим 142] Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем. 143] Рвавсь так Ахілл уперед, та вздовж іліонського муру 144] З трепетом Ректор тікаючи, дужими рухав коліньми. 145] Мимо дозорного пагорба й смоков, овіяних вітром, 146] Бігли вздовж муру міського обидва шляхом вони битим. 147] До струменистих джерел вже добігли вони. Дві криниці 148] Витоки звідти дають течії вирового Скамандру. 149] Теплою перша струмує водою, і завжди парує 150] Хмара над нею густа, як дим лісового пожару. 151] Друга ж і влітку холодним як лід струменіє потоком, 152] Наче той град крижаний або снігу завія студена. 153] Поряд із ними – просторі, обкладені каменем гладко, 154] Гарні водойми, що в них блискуче вбрання своє мили 155] Жони прекрасні хоробрих троян та їх доньки вродливі 156] В мирні часи, як сюди не приходили вої ахейські. 157] Мимо промчали вони, той – рятуючись, той – здоганявши. 158] Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато 159] Дужчий від нього, – не бик-бо жертовний, не шкура бичача 160] Ціллю була їм, як це в бігових перегонах буває, – 161] Тут же ішлося за Ректора душу, впокірника коней. 162] Як в бігових перегонах, змагання мету обминувши, 163] Однокопиті проносяться коні, й їх жде нагорода –

164] Мідний триніг або жінка – на шану померлого мужа, – 165] Так вони тричі оббігли навколо Пріамове місто 166] В дужім бігу, аж стали дивитись на них і богове. 167] Отже, почав тоді мовити батько людей і безсмертних:

168] «Горе! На власні очі я гнаного круг Іліона 169] Любого воїна бачу, журбою за Ректора тяжко 170] Серце моє засмутилося! Скільки биків круторогих 171] Він на ущелинах Іди в верхів'ях і в високоверхій 172] Трої мені попалив! Сьогодні ж Ахілл богосвітлий 173] Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама. 174] Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте, 175] Чи врятувати від смерті його, чи дозволить Пеліду 176] Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен».