Витязь у тигровiй шкурi
Витязь у тигровiй шкурi читать книгу онлайн
“Витязь у тигровій шкурі” Шота Руставелі — це безсмертна грузинська поема про самовіддану дружбу і любов. Її головні герої — араб Автанділ та індієць Таріел разом зі своїми коханими — Нестан-Дареджан і Тінатін за допомогою вірного друга Фрідона перемагають усі перешкоди на шляху до щастя.
Переклад Миколи Бажана
© Шота Руставелі
© М.Бажан (переклад), 1983.
Джерело: Руставелі, Шота. Витязь в тигровій шкурі. К.: Дніпро, 1983. 248 с.
OCR & Spellcheck: SK (ae-lib.org.ua), 2004
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Таріел сказав: «Я в тебе дружнє й вірне серце бачу,
Але як тебе відзначу за любов твою гарячу?
Є закон: хто став міджнуром, цінить той міджнура вдачу.
Якщо ти кохану кинеш, чим тобі за це віддячу?
Вірний службі господині, ти пішов мене шукать,-
От знайшов - бог милосердий до появлених завзять.
Як я зможу розказати, чом по світу став блукать?
Адже серце лиш від згадки спалахне, мов жар багать».
Таріел в розпуці змовкнув, блиск його лиця загас,
До Асмат тоді промовив: «Коло мене ти весь час
І хіба моїх не знаєш невигойних ран та враз?
Знову цей плачущий витязь повергає серце в сказ.
Те шукать, чого Всевишній не створив ще,- марний труд!
У вогні рождене серце через це палає тут. Путь скінчилась.
Я - в тенетах і не видеруся з пут. Що я маю замість втіхи?
Ветху бурку й сіна жмут!
Бог, в єдинім сонці явлен, гнівний в карі, щедрий в дарі,
Дав дві милості сьогодні, на благання зглянувсь ярі:
Через мене щастя створить він закоханій цій парі,
А мені дасть спопеліти у роздмуханім пожарі!
Як свої чуття комусь ти віддаєш, мов брату й другу,
То повинен ради нього йти на смерть і на наругу.
Бог одну людину губить, та зате рятує другу.
Хай хоч що зі мною буде - про свою повім я тугу.
Ти, Асмат, іди до мене, принеси води з собою:
Може, вмлію, то на груди бризни чистою водою;
Може, трупом упаду я,- плач невтішно наді мною,
Відпочину, як в колисці, під землею сировою!»
Сів на землю, розстебнувшись, оголивши груди й плечі.
Був, як сонце в темних хмарах; очі згасли молодечі,
Зуби зціпив, рота стиснув і не міг почати речі;
Раптом скрикнув він, і сльози полились в нестримній течі.
Голосив: «Моя кохана! Через тебе загибаю!
О моє життя, надіє, ясна втіхо, мій розмаю!
Хто зрубав тебе, не знаю, деревино пишна раю!
Чом в огні не спопеліло серце, спалене до краю?!»