Бiблiя /Библия

9 Я зробивсь великим і богатим, так що переважив усїх, що бували поперед мене в Ерусалимі, а при всьому тому премудрість моя зоставалась у мене.

10 Чого б нї забажали очі мої, я вволяв їх волю; не уймав мому серцю нїяких радощів; серце бо моє веселилось усїми трудами моїми, й се був мій пай з усїх трудів моїх.

11 Та як поглянув я на все, що мої руки зробили й скільки завдавав я собі клопоту, працюючи, - бачу, що все воно марне, тільки мучить дух, і нїякої з того користї під сонцем.

12 І завзявсь я міркувати, що воно премудрість і що таке воно дурнота та без'ум; (Що вдїє той, що по царі постане? Вже з давен воно зроблено.)

13 І я побачив, що мудрість бере гору над дурнотою, як сьвітло над темрявою:

14 У мудрого очі в голові, а дурний ходить потемки; та пізнав я й те, що суджено долю однаку й сьому й тому.

15 І кажу сам собі; доля дурного, се й моя доля. Про що ж менї було добиватись мудростї? І мусїв сказати сам собі: І се марнота!

16 Мудрого не будуть споминати вічно, так само як і дурного; в будущинї все забудесь, - і, о горе! мудрий вмірає так само, як і дурний.

17 І зробилось менї життє ненавидним, і огидло менї все, що дїється під сонцем; бо все воно марнота й утома духа.

18 І зненавидїв я всю працю мою, що працював під сонцем; бо маю все те зіставити другому, хто постане по менї.

19 А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний? Однакже він буде панувати над тим усїм, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем. І ось - марнота!

20 І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем;

21 Инший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нїчого в тому, як коли б воно йому належалось. Се марнота, се річ вельми сумна!

22 Бо що буде чоловікові за всї працї його, що томив себе, й за всю журбу серця свого під сонцем?

23 Щодня він журився й побивався, ба й у ночі не було впокою. Чи ж не марнота се?

24 Не у власті людській і се добро, щоб їсти да пити й насолоджувати душу свою тим, що працею здобув. Я пересьвідчивсь, що й се з руки Божої;

25 Бо хто може їсти і вживати без його ласки?

26 Тому бо, хто вгоден йому, дає він мудрість і знаттє й радощі; а грішному, щоб запобігав, дбав і до купи збірав, а вкінцї зіставив тому, кого Бог вподобав. Тут знов - марнота й утома духа.

Екклезiаст 3

1 Усьому під небом свій час і всякому дїлу своя пора:

2 Час родитись і час умірати, час насаджувати й час виривати насаджене;

3 Час убивати й час гоїти, час валити й час будовати;

4 Час плакати й час сьміятись; час сумовати й час танцювати,

5 Час розкидати каміннє й час збірати каміннє; час обіймати й час від обнимань відхилятись;

6 Час шукати й час губити; час збірати й час розкидати!

7 Час роздирати й час сшивати; час мовчати й час говорити;

8 Час любити й час ненавидїти; час воюватись і час миритись.

9 Яка користь буде трудящому з усієї роботи його?

10 Міркував я про ту журбу, яку дав Бог людям, щоб у нїй вправлялись.

11 Усе він сотворив свого часу гарно, й сьвіт вложив їм у душу; тільки що чоловікові не зрозуміти всього твору Божого з почину та й до кінця.

12 Зрозумів я, що їм нема нїчого лучшого, як веселитись і чинити добре, поки й життя їх.

13 І коли хто їсть і пє, й бачить добро в кожній працї своїй, то й се дар Божий.

14 Зрозумів я, що все, що творить Бог, тріває навіки: нїчого до того придати й нїчого з того уймити; Бог чинить усе так, щоб перед ним почесть почувати.

15 Що було, те є й тепер; що буде, те вже було, - і Бог викликає знов те, що минуло.

16 Ще ж бачив я під сонцем: де б мала правда бути, там кривда; де б бути правосуддю, там кривосуддє.

17 І сказав я в серцї мойму: Праведного й безбожного судити ме Бог, бо прийде час про все, а тодї й суд на всякі вчинки.

18 І сказав я в серцї мойму про дїтей людських, що Бог витрібовує їх, нехай знають, що й вони зьвіррє.

19 Доля бо людська й доля зьвіряча однака; як сї вмірають, так і ті вмірають, і одно диханнє у всїх, а людина не переважує зьвіря, бо все марнота.

20 Все йде в одно місце: взялось із перстї й усе вернесь у порох.

21 Хто бо знає, чи дух людський іде в гору, й чи зьвірячий дух ійде вниз, у землю?

22 Оце ж я побачив, що нема нїчого лучшого, як уживати чоловікові своєї працї; бо се доля його; бо хто приведе його поглянути на те, що послї него буде?

Екклезiаст 4

1 І обернувсь я, й побачив всяку пригнобу, що дїється під сонцем, і бачив сльози пригноблених, що нема їм утїшителя; а тут у руках гнобителїв - сила, за тих же нїхто не заступиться.

2 І вважав я тих, що померли, щаслившими над живих, - тих, що вже нема на сьвіті, над тих, що живі ще;

3 А над сих і тих щаслившими - ще ненароджених на сьвіт, що не бачили того зла, яке дїється під сонцем.

4 Бачив я таки, що всяка праця й всяка користь з роботи викликує зависть між людьми. Та й се - марнота й мука духові.

5 Дурень той, хто седить, склавши руки, й гризе власне тїло, приговорюючи:

6 Лучше жменя в спокою над пригорщі, повні працї й марного силкування.

7 І знов я обернувся, та й побачив марноту під сонцем:

8 Людина собі одинока, нї сина, нї брата, а не перестає працювати, очі його ненаситні на багацтво. Та кому ж се я дбаю, й позбавляю душу мою всякого добра? Та й се - марнота й недобра робота!

9 Двом лучше, нїж одному, вони бо мають більшу користь із своєї працї;

10 Бо як один упаде, другий підніме свого товариша. Горе ж одинокому, як упаде, а нема другого, що підняв би його.

11 Так само, як лежать удвох, - їм тепло; а хто самітен, як йому нагрітись?

12 І коли хто подужає одного, то удвох встоять проти його. Троіста нитка не так хутко рветься.

13 Лучший убогий та розумний молодик, нїж старий, а дурний царь, що не вміє приймати поради;

14 Бо той, вийшовши з темницї, стане царем, дарма що в свойму царстві родився убогим.

15 Бачив я між усїма, що ходять під сонцем, із тим другим молодиком, що займе опісля місце тамтого.

16 Безлїч було народу перед ним, а пізнїйші не будуть радуватись ним. І се марнота та мука духові.

17 Уважай на ногу твою*, йдучи в дом Божий, і будь готовий, скорше слухати, нїж приносити жертви робом дурнїв, що навіть не знають, як вони не гаразд чинять.

Екклезiаст 5

1 Не квапся язиком, і серце твоє нехай не посьпішає вимовляти слово перед Богом. Бог бо на небі, а ти на землї; тим нехай у тебе буде слів не багацько.

2 Бо як сни снуються тодї, як багацько клопотів, так і мова дурного виявлює себе многостю слів.

3 Як обречешся обітом перед Богом, то не гайсь його спевнити, не любить бо він дурних; спевни тивою обітницю.

4 Лучше не обітувати, нїж, обітувавши, не спевнити.

5 Не давай устам твоїм уводити тебе в провину, й не кажи ангелам (Божим): Се була похибка. На що тобі того, щоб Бог прогнївався за твої слова та й в нїщо обернув дїло рук твоїх?

6 Бо, як у многих видивах сонних, так і в многих словах - багато марноти. Нї! ти бійся Бога.

7 Як побачиш у якій країнї, що тїснять убогого та суд і правду насилують, то не дивуйся тому, бо над високим стоїть висший, а над ними ще висший;

8 Перед же веде в цїлій країнї - царь, а сей дбає про всю країну.

9 Хто любить гроші, не вдовольниться нїколи, хто ж любить багацтво, не похіснуєсь ним. А се - марнота.

10 Намножується статків, та бо намножується й тих, що їх спотребовують; і яке ж тому добро, чиї вони: хиба що дивиться на них своїми очима?

11 Роботящий солодко спить, чи він ізїв мало, чи багацько; а пересит не дає багатому заснути в смак.

12 Є ще одна доскулююча неміч, яку я бачив під сонцем; багацтво, що береже багатий на шкоду собі.

13 Гине се багацтво через нещасливі пригоди; в його родиться син, і йому нїчо не допадеться в руки.

14 Як вийшов нагим із материної утроби, таким і відходить, яким прийшов, і з усього, що придбав працею, не візьме, щоб понести в руцї своїй.