Чотири танкiсти i пес

– І так його вже не складемо докупи.

– Там же гармошка залишилася.

– Нема вже в нас броні над головою, – зітхнув грузин.

– І кишки марша грають, – кинув Густлік.

– Думаєш, що напевно шестеро? – штовхнув його в плече Янек.

– Кого шестеро? – не зрозумів Єлень.

– Там, за муром.

– Як три хлібини, то шестеро.

– А нас четверо.

– Але з шаблею і сокирою, – протягом мовив Густлік, – Якби ще гвинтівку… Таж не будемо сидіти, як мокрі курки, – пожвавішав. – За муром сухіше й безпечніше.

– Тут треба тихо, – сказав Томаш.

– Не питаю ради, – обрізав Кос. – Екіпаж, увага, – повернувся, став на коліна, а решта, мов розбуджені зі сну, пильно дивилися в обличчя командирові. – Коли везтимуть вечерю… – Хлопець так стишив голос, аж мусили нахилити голови, щоб краще чути.

Дощ незабаром перестав. За наказом Янека зробили фіззарядку, а потім розвідали територію в радіусі півкілометра. Воднораз шукали хоч якоїсь зброї, та марно; виявили тільки лісовий завал і мінне поле на просіці.

Болото на мундирах вже почало потроху обсихати, обсипатися, коли Кос наказав бути готовими до дій і дотримуватись повної тиші. Прислухалися – широка луна безнастанно приносила гуркіт зі сходу, проте в лісі – ні гуку, ні шелесту.

Григорій перший почув далеке торохтіння мотора і підвів руку. Мовчки зайняли заздалегідь намічені позиції.

Шум мотора наближався. Серединою дороги промчав сполоханий заєць, і Янек подумав, що це добра прикмета, бо тварина нічого не помітила.

Лісовим шляхом над'їхав старий трактор, тягнучи польову кухню. На ньому під брезентовим дашком сидів той самий високий, плечистий солдат, а на підпорі сох дощовик з каптуром. Дорога вела широкою просікою, ліс був рідкий. Виблискували калюжі та мокра трава.

Там, де траплялися більші вибоїни, трактор уповільнював хід, торохтів на першій швидкості, оминаючи корені, замшіле каміння й віхті трави, повз поволі, щоб не розплескати вечері.

Якоїсь миті, коли задні високі колеса проходили над чималим горбом, з-поміж розкошланої трави, з-під забрудненого болотом, брезенту виповзли руки, вхопили ззаду за трактора. Кос стрибнув спритно, як дикий кіт, опинився за спиною німця і свиснув.

Здивований солдат зірвався на ноги, вирвав плоского багнета з піхов на поясі, але удар у підборіддя звалив його додолу. Німець, як добрий боксер, зразу підхопився, не випускаючи з рук зброї. Хотів кинутися на Янека, але в цю ж мить до нього підскочили Густлік і Томаш, Єлень ледве ухилився од вістря багнета. Черешняк ударив зверху. Вхопили кухаря за плечі й потягнули в ліс.

Янек зупинив трактор, не вимикаючи мотора, дістав з держака трофейний карабін, перевірив. Зі зброєю в руках зіскочив на землю, заглянув до ящиків, чи не знайдеться щось попоїсти. Дістав буханець хліба і кільце ковбаси.

– Ґжесю! – гукнув, а коли грузин підбіг, показав йому здобич. – На чотири пайки.

Саакашвілі порізав хліб та ковбасу шаблею і притьмом заходився уминати. Кос ухопив свою пайку, але тільки-но відкусив шматок, як з лісу прибіг Черешняк із сокирою і рюкзаком у руках. За ним – Густлік, переодягнений в німецький мундир, застібаючи пояса а патронташем.

– Не знайдуть? – запитав Кос.

– Загорнули, прикинули травою, – відповів Густлік.

– Але брезент пропав, – бідкався Томаш.

– Адже ж я обіцяв тобі кращий.

Янек роздав хліб і ковбасу, а потім разом з Григорієм і Томашем тісно полягали на металевій площадці трактора. Густлік збоку подивився, чи не видно хлопців, штовхнув чиюсь ногу, а потім сів за кермо, додав газу й рвучко зрушив з місця.

– Не рви, – повчав його знизу Гжесь. – Спокійніше. Єлень не міг відповісти, бо саме запихався хлібом і ковбасою – лише простяг руку й заспокійливо поплескав механіка по плечу.

Дальше події розгорнулися швидко. Хлопці ще жували останні шматки, а трактор уже доставив їх під велику браму у високому мурі. Густлік загальмував, не вимикаючи мотора, зліз з трактора. Глянув угору, ще раз перевіряючи, чи башточка пуста. Узяв термоса й притулив його до вузької полиці. Різко стукнув, зупинився, а потім – ще тричі. Хвилинку почекав, хотів уже знову стукати, та заскреготів засув і хтось прочинив зсередини віконницю. В отворі замаячив чоловік у мундирі, простяг руки.

– Ну, давай, нарешті, – пробурмотів неохоче» Густлік підсунув термоса до себе, щоб німцеві важче було його взяти. Солдат нахилився, всунув голову в віконце. Єлень лівою рукою притягнув його до себе, а правою вдарив у потилицю, аж луна пішла.

– Готовий, – сказав, намагаючись пропхати крізь отвір непритомного німця.

На допомогу підбіг Кос.

– Не пролізе, гад. Гладкий, – шепнув Густлік.

– Попусти, – наказав Янек. – Я спробую.

Німця пхнули назад, а Кос, склавши руки над головою, просунувся в отвір. Єлень вхопив його за стегна, підняв і штовхнув, як хлібину в піч.

Янек упав на руки, перевернувся і, оббігши поглядом подвір'я – зелену клумбу з пістрявими братками, плаский бункер, шлюз, знову мур, – забрав у солдата автомат. Скочив до брами, безсило шарпнув здорову колодку на товстих скобах.

На щастя, хвіртка поряд була зачинена лише на засуви. Відтягнув – і вона тихо прочинилася на добре змащених завісах. Хлопці увірвалися досередини один за одним – Густлік у німецькому мундирі, Саакашвілі з шаблею в руці і Томаш зі своєю сокирою.

– Залишайся тут, – наказав Черешникові Кое, – відповідаєш за нього, – показав на оглушеного німця.

Все це відбувалося у брамі, біля вартової будки, у глибокому затінку, під гурчання мотора, що працював на малих обертах. Згори почувся скрип: на вишку до кулемета хтось вийшов.

Намагаючись побачити, що діється внизу, вартовий перехилився через бильця. Затуляючи очі від променів призахідного сонця, спитав згори:

– Віллі, навіщо відчинив хвіртку?

Кос миттю підкинув автомат до плеча і, відхилившись назад, вистрелив майже вертикально вгору.

Німець важко підвівся, проте голова й плечі переважили, і він через бильця упав униз, збиваючи черепиці з даху. Коли кулеметник гепнувся на землю, Кос скомандував:

– Вперед. Там ще четверо.

Вибігли за ріг будинку, причаїлися попід самим муром. Саакашвілі став під вікном. Янек скочив у відкриті двері, за ним – Густлік.

У просторих високих сінях під стіною стояли дерев'яні ящики, на грубих гаках висіли весла, в кутку рятувальний круг, купи канатів, дві пари гумових рибальських чобіт. Гвинтові сходи вели на другий поверх.

Кос штовхнув двері праворуч, убіг до порожньої кімнати, в якій була лише табуретка і телефон на невеликому столику.

Тим часом зліва увійшов до сіней літній обер-лейтенант, з протигазом через плече, польовою сумкою на поясі й біноклем на грудях. Офіцер здивовано глянув на Єленя і, обурений пострілом, запитав:

– Ти стріляв?

За його спиною у прочинених дверях з'явилися дві голови в шоломах. Хвилину всі мовчали, приглядаючись до дивного солдата в німецькому мундирі, з брудним обличчям, а потім обер-лейтенант почав лаяти його.

Густлік виструнчився і покірливо слухав.

– Тут спеціальна команда підривників, і жодна людина…

За спинами німців з'явився Григорій з піднятою вгору шаблею в руці.

– Правого, – наказав йому Густлік.

– Vas?

– Капуста і квас, – буркнув Єлень, частуючи офіцера прикладом.

– Ваша! – заревів грузин, б'ючи держаком шаблі по накритій каскою голові.

Третій німець вивернувся, стрибнув убік, побіг з сіней у двері праворуч. Густлік кинувся за ним, проте не встиг і гримнув щосили в зачинені двері.

Німець скочив до телефону, вхопив трубку.

– Алло, тут підривна команда «Повідь»…

Янек убіг до кімнати через інші двері, приставив під ребра дуло автомата:

– У нас повний порядок, – підказав тихо.

– У нас повний порядок, – слухняно повторив той, поклав трубку й підняв руки вгору.

Усіх трьох полонених зв'язали канатами, яких не бракувало в сінях, посадили до стіни під веслами. Обер-лейтенант приходив до тями, а той, котрого Саакашвілі ударив шаблею, піднімав зв'язані руки до лоба й мацав величезну ґулю кольору дозрілої сливи.