Бурецвiт

— Ви хочете почути мою історію?

— Так.

— Не сьогодні. А як ви висунете мені звинувачення у наклепі на вас, якщо я нічого не пам’ятатиму?

— Пані Лірино… що б ви зробили, якби були людожером і дитиною чародія, а вас покинув наречений?

— З’їла б чародія.

— Чому?

— А чом би й ні?

— То ви обрали б такий спосіб самогубства…

— Що, отруїлася б?

— Ви образилися, мабуть, що я обіцяв поширити на вас прокляття. Але ж я недарма пов’язав ваші долі. Звичайно, спершу мені потрібна була доля Бурецвіта. Але зараз, коли я краще ознайомлений зі станом речей, мені потрібна орхідея. І ми, всі втрьох, могли б одне одному допомогти. Чи не так?

— Звідки ви знаєте, що в нього є орхідея?

— З радісного виразу його обличчя, коли ви вийшли від русалок.

— Ви не маєте права дізнаватися про результати бесіди з русалками. Ви взагалі не маєте права стежити за людиною після того, як домовитеся про термін, коли вона має з вами розрахуватися.

— Я просто проходив повз… Не маю права? За правилами?

— Так.

— Боже мій. Ви — просто живий докір сумління.

— Чому?

— Бо я ці правила ніколи не вчив.

Я підвелася.

— Чомусь я вам не вірю.

— Та-ак. То ви хочете мені сказати, що я вам брешу?

— Ні, я хочу сказати, що я вам не вірю.

— То ви вважаєте, що я брешу?

— Може, ви й не брешете, але я вам не вірю.

— Але якщо ви мені не вірите, то це тому, що ви вважаєте, що я вам брешу?

— Ні, я просто вам не вірю.

— Чому?

— Бо я недовірлива.

— Недовірливі люди вважають, що їм весь час брешуть, то ви все ж таки вважаєте, що я вам щойно збрехав?

— Ви недовірлива людина?

— Ні, що ви.

— Звідки ви знаєте, що вважають недовірливі люди?

— Якби ви були такі самі обережні у спілкуванні з Бурецвітом дещо раніше, то, може, все це могло би пройти повз вас. Але не тепер. Пані Лірино, домовмося, що ви не полишите цього милого молодого чоловіка у біді.

— Ви ж знаєте русалок. Вони могли сказати неправду.

— Могли. Тоді, значить, нічого не вийде. Але ж ми мусимо спробувати, так?

— Я дуже недовірлива людина, пане. Все це якось підозріло.

— Я обіцяю вам не порушувати більше правила.

— Багато мені дасть ваша обіцянка. До речі, це ви скупили всі сночити?

— Не всі, на жаль, лише чотири. Коли я зрозумів, що ви хочете позбутися їх будь-що, то вирішив допомогти. Пані Лірино, у вас обмаль часу. Якщо він шукатиме іншого провідника, то не встигне. Мені-то нічого, доведеться забрати його долю. Але ж ви маєте бути зацікавлені в іншому.

— Чому ви думаєте, що я можу бути провідником?

— Тому що те, що ви знаєте, знають лише провідники.

— Чародіям ніколи не щастить. Як це так трапилося, що ваш майбутній знедолений має орхідею та всі шанси її відшукати?

— Це йому пощастило, а не мені.

18

Мій батько був людиною, що знайшла свою орхідею долі. Його ім’я стало легендою. Він загинув, коли мені було п’ятнадцять. Звісно, це був його вибір, це була дуже героїчна загибель. Після смерті його я не хотіла, щоб мене асоціювали з відомим ім’ям, і змінила своє прізвище. Це не відречення, просто так мені було легше.

Він шукав свою орхідею шість років. Весь цей час я була з ним. Коли русалки покликали його, мені було тільки сім, але вони сказали йому взяти мене з собою. Вони хотіли, щоб я змогла бути провідником.

Звичайно, після всього цього я могла. Але не схотіла. Я бажала мати квіткову крамницю, тому змінила ім’я і почала нове життя. У мене був інший шлях.

Це був вечір після розмови з Моротемном. Я сиділа вдома, тобто в крамниці, перед телевізором із вимкнутим звуком і з книжкою в руках, на яку ще й не глянула. Раптом задзвонив телефон. Я взяла слухавку.

— Квіткова крамниця…

— Алло, Лірино!

— Так. Хто це?

— Це я, Мереж!

— Хто?

— Ну, я приходив вас грабувати. Пам’ятаєте?

— Так, звісно.

— Я от… вирішив покінчити життя самогубством. Телефоную порадитися.

— Зі мною?

— Так.

— Ну… я не раджу.

— Правда?

— Слухай, приходь-но до мене завтра зранку. У мене є пропозиція. Якщо ти не проти… змінити сферу діяльності.

— А?

— Ну, роботу.

— У мене зараз нема роботи.

— От і чудово.

— А! Добре.

Частина друга

Мандри

1

Насправді пошуки орхідеї — то дуже кумедна справа.

Бурецвіт стоїть посеред вулиці із зав’язаними очима і кричить:

— Мені це набридло!

А мені як набридло.

— Я не розумію. Що треба робити?

Русалка стоїть неподалік і обгризає віть винограду, яку тримає над своєю головою. Нарешті він ковтає назбирані зубами ягоди і каже:

— Ну добре. Ще раз нагадую: кажеш правду — отримуєш по голові. Кажеш неправду — нічого не відбувається. Як твоє ім’я?

— Ду-ду.

— Ду-ду. Ти хочеш, аби тебе звали Ду-ду?

— Так! Ай-й-й!

Позаду Бурецвіта стовбичить парубок, який час від часу б’є його по голові. Сигналом до такої агресії служить звук, коли русалка лускає пальцями. Для биття в юнака є спеціальна палиця, трохи схожа на ті, що їх носять охоронці правопорядку.

Спершу хлопчина сором’язливо лупив мого приятеля, але потім дібрав смаку.

— Ти хотів сказати: «Ні». Якщо ти зі мною погоджуєшся, ти маєш казати: «Ні».

— Так. Ай!

— То ти хочеш, щоб тебе звали Ду-ду?

— Ні. Ай! — І я тебе розумію, дурне ім’я.

— Звідки ти знаєш? Може, я справді хочу, щоб мене звали Ду-ду.

— А щоб по голові тебе били, хочеш?

— Ні. Ай!

— Він якийсь нездібний, — звернувся до мене русалка. — Скільки можна повторювати, кажеш правду — отримуєш…

— Я знаю, знаю. Ай!

Поруч зі мною мовчки стоїть Мереж і невдоволено все це спостерігає.

— Скільки пальців на руці?

— Вісім.

— Ти розумний хлопчик?

— М… ні. Ай! Слухай, це твоя суб’єктивна думка, що я не розумний.

— Так, це моя суб’єктивна думка.

— Ай! Я так дебілом стану. Ай!

— Хлопче, тут хто по голові дає?

Бурецвіт розсудливо промовчав.

— Він! — русалка ткнув пальцем у хлопця, що бив Бурецвіта по голові, хоча Бурецвіт і не мав змоги побачити, куди ткнув пальцем русалка.

— А хто керує процесом? — горланив русалка. — Я! То хто вирішує, що правда, а що ні? Га?

— Це якась дурниця. Ай!

— Так, це дурниця. Ми з тобою тут дурнею займаємося, так? Відповідай!

— Е…

— Ну?

— Ні.

— Ти померти хочеш?

— Так.

— Ти жити хочеш?

— Ні.

— Ти симпатичний?

— О Господи.

— Ти симпатичний?

— Це підступно! Ай!

— Звісно, підступно. Так ти симпатичний?

— Я… так. Ай!

— Це тобі мій комплімент, хлопче. Правила змінюються, всі правила можна змінити, якщо ти не розумієш, що правила змінюються, ти нічого не розумієш, ясно? Якщо ти цього не зрозумієш, ти не матимеш своєї орхідеї нікoли! Тебе вже більше години б’ють по голові, а ти не можеш засвоїти правила. Ти аніскільки не стараєшся.

— Годі вже, — втрутилася я.

— Провідник каже годі, значить, годі.

Бурецвітів кат зняв пов’язку зі своєї жертви. Той оглянув його ненавидячим поглядом і рушив до мене, потираючи багатостраждальну голову.

— Ну, і яка тут мораль? — спитав він у мене.

— А мораль тут така, що якщо ти прийдеш до русалок по орхідею, тебе битимуть по голові.

2

— Нащо пов’язка?

— Щоб тобі було легше зосередитися.

Ми вже в приміщенні. Хлопця з палицею немає. Бурецвіт сидить на стільчику. Ми з Мережем стоїмо поруч під стінкою. Русалка кругами ходить навколо Бурецвіта.

— Скільки тобі років?

— П’ять.

— Де ти живеш?