Бурецвiт

— Оголошення? Яке?

— Про тебе.

— Що?

— Хто ти така, коли народилася, як жила, про крамницю…

— Я… я що, собі хлопця шукала?

— Чорт, якого хлопця! Ти і про Бурецвіта там написала.

— Що?

— Все те ж! Лірино, ти написала, що ви віддали свої долі Моротемну. Ти порушила головне правило. Про передання долі ніхто не повинен знати. Бо тоді чародій не зможе володіти долею. А тепер про це знають тисячі людей!

— І що? — я підскочила на ліжку.

— Це порушило його зв’язок, причому не лише з вашими долями, а з усіма, що він коли-небудь отримував. Він позбавлений тепер усіх доль, окрім своєї власної!

— Нічого собі! Чому ж він нас не прокляв?

— А в нього без інших доль сили не стало. Ми боялися, що тепер нам буде непереливки, — зізнався русалка. — Що рада чародіїв це так просто не залишить. Але вони передали нам листа, що не мають жодних претензій, бо Моротемн діяв нахабно і перейшов усі можливі межі, тож вони схвалюють твої дії.

— То я молодець, русалко, — задумливо промовила я.

— Є трохи.

— А Бурецвіт?

— О! Бурецвіт тепер із орхідеєю. Запишався, не телефонує.

Відучора його не чув.

— А заповідник?

— А заповідник самовідновився, тільки-но ти сама дала раду своїм проблемам.

— То це все?

— Що?

— Це просто кінець? Нарешті, край жаху?

— Я тобі дам край!

— А що таке?

— Приїзди!

— Нащо?

— Маємо до тебе ділову пропозицію.

— Я не буду провідником більше, русалко!

— Починається!

— Не буду!

— Новий шукач чекає!

— Залиш мене у спокої!

— До речі, тобі там лист надійшов.

На столику біля ліжка лежав конверт.

— Від кого?

— Ну, сама подивись.

— Добре… бувай…

— Заче…

Я відімкнула телефон і потяглася за білим чотирикутником.

На ньому було зазначено «Лірині Сонніч від Рослава Тіньслова».

— Це хто, Садівник? — пробурмотіла я і відкрила конверт.

«Люба Лірино!

Я пишу цього листа, щоб вибачитися за те, що втягнув вас у цю довгу історію. Ви були не першою, хто застосував кристал не за призначенням, авжеж.

Розумієте, коли я отримав орхідею, русалки одразу повідомили мене, що ця квітка одного дня зів’яне у мене на очах. Не всі квітки зустрічають своїх хазяїв, Лірино. Буває, шукач умирає раніше, аніж дізнається про орхідею.

Бурецвіт мав загинути в автомобільній аварії за кілька місяців до того, як прийшов до вас. Він ніколи не побачив би своєї квітки.

Ви не уявляєте собі, як це — піклуватися стільки років про рослину, що за 24 роки просто загине — без жодного сенсу. Це мучило мене, і тоді я зробив недозволене. Я торкнувся кристала і побажав, щоб одного дня до мене прийшов шукач і попросив свою квітку.

Кристал виконав моє бажання. Від смерті Бурецвіта врятував — саме так, не дивуйтеся — Моротемн. Він відібрав у хлопця долю раніше, ніж той встиг загинути. А дізнавшись про орхідею, організував її пошуки — за вашої допомоги, Лірино. Тож прямий винуватець усього, через що вам довелося пройти, — я.

Отже, ще раз прошу вибачення. Сподіваюся, ви зрозумієте мене.

З найкращими побажаннями,

Рослав Тіньслів, відомий вам як Садівник і Лісник».

Трохи нижче іншим почерком було дописано:

«Ми дуже скучили за тобою, Лірино. Шляхетний Тенто та всі розбійники передають тобі цьомики та великий привіт! Ми пишаємося тобою.

А в нас усе гаразд. Тут знову тепло і дуже гарно, краще, ніж на Мальдівах. Та ми з Рославом і Тенто вирішили помандрувати трохи великим світом і обов’язково заїдемо до тебе в гості.

Цьомаю тебе, подружко!

Віддана тобі

Перла Тіньслів».

— Оце так…

Знову задзеленчав телефон. Я взяла слухавку.

— Ну що, що там? — питав русалка.

— Я навіть… і не знаю, як відповісти…

— Ну хоч подумай щось путнє про це!

— Русалко, мені треба… тиші.

— То ти приїдеш?

— Ні.

— Як це ні? Приїзди!

— Вітаємо тебе у нашій оселі, милий друже рослин! — вигукнули квітки-автовідповідачі у залі.

— Все, бувай, русалко, до мене прийшли.

Я кинула слухавку і вийшла до зали, тримаючи в руці листа.

Біля дверей стояв темноволосий парубок.

— Добридень, — чемно привітався він. Я здивовано розглядала його. Переді мною стояв справжній Бурецвіт.