Бурецвiт

— Так. Це вже давно було.

— Ви пам’ятаєте, де ви це малювали?

— Звичайно! — вигукнула Весніла, яка тільки-но з’явилася на порозі. — Це неподалік нашої дачі. Ви ж залишитеся вечеряти з нами? Нам би дуже хотілося.

— Неподалік дачі? Добре, недалеко їхати.

— Дача наша взагалі-то далеченько, — заперечила Весніла. — І ми там довго вже не були. Дуже довго.

— Ми будемо вечеряти, — Мереж був повний ентузіазму щодо цієї ідеї.

— Ви зможете нам пояснити, де це?

— М… Любий, ти зможеш?

— Так. Я вам на мапі покажу.

— А нащо вам? — поцікавилася Весніла. — Кажуть, там щось кепське коїться.

— Кепське?

— Щось таке я чула. Щось таке дивне… Мабуть, плітки. Але ж нащо вам?

Я оглянулася на Бурецвіта.

— Оцей молодий чоловік змалечку милувався вашою картиною і завжди мріяв побувати там. Біля цієї річки, цього мостика.

— Як романтично, правда, любий? Пані Сонніч, ви дуже схожі на вашого батька. Вам уже казали, ні?

8

Ми поверталися до русалок. Перший крок було зроблено.

Цього разу джентльмени сиділи спереду, а я розляглася на задньому сидінні. Зверху на мені лежала картина, яку я обіймала. Бурецвіт чогось боявся класти її до багажника. У моєму положенні у віконце було видно тільки небо, тож на нього я й дивилася.

— Це ти почав нахвалювати ту мазню, — сердився Бурецвіт.

— Я бував у музеях, там є такі самі штуки. І взагалі, може, в мене сприйняття таке оригінальне, може, я справді там щось угледів. Чи ти помітив, що та велика центральна пляма скидалася на соняшник? Зелений соняшник, це ж символічно.

Я ж не винний, що ти за мною повторюєш усе.

— Що? — розвеселився Бурецвіт. — Я за тобою все повторюю?

— Я іще в ліжку помітив.

Я зацікавилася.

— Так, ще в ліжку. На якій бік я повернуся, на такий і ти.

— Я від тебе відвертався, недоумку!

— Хлопці, треба було переглянути альбом, який я принесла. Ти взагалі лінуєшся, Бурецвіте. Бутербродів не зробив, а я ж просила. Ти просто ледащо, тебе змусити щось зробити неможливо.

— Працьовитість не тим вимірюється, як важко людину змусити робити те, чого вона не хоче, а тим, як багато вона хоче робити, — сентенційно видав шукач. — Я дуже працьовитий, а бутерброди — то жіноча справа.

Мереж знову дістав свій нотатник.

— Яка рима до слова «багно»?

— Що ти там пишеш? — Бурецвіт чомусь дуже дратувався через творчі пошуки Мережа.

— Вірш пишу.

— Та ну? Почитай.

— Його іще не доведено до досконалості, — відповів поет.

— А… ну, це мені довго чекати доведеться.

— Творчість — це тонка річ. Не треба поспішати. Якщо я не поспішатиму, в мене вийде гарний вірш.

— Так, звичайно, — промовив Бурецвіт із тою мірою переконаності, з якою зазвичай люди кажуть: «Так, я дурень».

— Лірино, до «багна» рими не знаєш?

— Гарні хмаринки на небі.

— Так, хмаринки гарні.

9

Це була, мабуть, найдурніша вправа з усіх на другому рівні. Все відбувалось у внутрішньому дворику русалкового палацу. Просто на вулиці стояв довгий стіл, на ньому було турботливо розставлено пляшки і графини з соками, компотами, мінералкою, алкогольними напоями, чайники з кавою і чаєм. Окремо красувався нарізаний кавун.

Щопівгодини бідолаха Бурецвіт мав випити чергову склянку. Вміст її, щоправда, визначав сам шукач.

Виходити за межі двору було заборонено. У дворику туалету не було.

— Я не розумію, — вигукнув мій клієнт, — що ви від мене хочете?

— Не більше, ніж твій власний організм, — запевнив русалка. Він привів якихось жінок різного віку. Вони прогулювалися двором, зрідка кидали зацікавлені погляди на хлопця, але вже нудьгували. І це не дивно, бо дійство відбувалося четверту годину.

Ця вправа не викликала б жодних труднощів у певного типу чоловіків, але Бурецвіт до них не належав. Усе було зрозуміло від самого початку, із вправою слід було би впоратися якнайшвидше, адже нам дорогий час. Але шукач уперто демонстрував своє не надто важливе в цьому випадку вміння приборкувати примхи тлінного тіла.

Деякий час тому він перейшов на спиртне. Зараз він трохи похитувався, крокуючи довкола стола. Нарешті шукач зупинився, підкликав до себе Мережа і почав із ним радитися. Як я дізналася перегодом від останнього, питання полягало в тому, що виглядатиме більш по-ідіотському: звичайні дії, до яких люди вдаються в таких ситуаціях, чи вологі штанці? Мереж запевнив, що мокрі штанцята поза конкуренцією, бо це буде більш ніж по-дурному.

Попри присутність спеціально запрошених русалками дам, видно було, що найбільше Бурецвіта дратує моя увага. Шукачі завжди ніяковіють перед провідниками, а я ще й дівчина. Але нічого не поробиш.

Другий рівень розпочинався тестами. Русалки дуже їх полюбляли. Це були тести на інтелект, ерудицію, найрізноманітніші психологічні тести. Бурецвіт мав проходити їх три дні поспіль, по шість годин щодня. Ми з Мережем були в цей час вільні.

Я вирішила перевірити свого учня. З одного боку, це не мало особливого сенсу, бо, по-перше, якщо чародій забажає нас дістати, то дістане, а по-друге, він не був начебто зацікавленим у тому, щоб нам заважати. З іншого боку, це мене все ж непокоїло.

Власне, цікаво було дізнатися, чи не є Мереж чародієм. Себто, тим, чию долю чародій привласнив. Для цього слід було приготувати одне хитре зілля. Якщо його скуштує людина, що втратила долю, вона загине фізіологічно.

Мереж чародієм не був.

За п’ять хвилин Бурецвіт має відправити до шлунку ще одну склянку рідини. Він простує туди-сюди, заклавши руки за спину. На його обличчі почережно змінюється вираз рішучості і вираз суму.

Мереж співчутливо споглядає страждання юнака.

Після тестувань починалися вправи. Русалка дізнався з Бурецвітових анкет, що той терпіти не може азартні ігри, коли ти не впливаєш на ситуацію, і взагалі не любить «невиправданого ризику». Тому вони провели вечір у казино. Це була вправа перша. Як можна здогадатися, почувався там Бурецвіт не надто добре, адже все, що стосувалося пошуків орхідеї, фінансував саме він. Довелося навіть продати власний будинок. Шукач переїхав із майном до своєї тітоньки. Пошуки лише почалися, витрати будуть великі. І уявіть собі почуття людини, що має ризикувати кругленькими сумами (так наказав русалка) за таких обставин. Бурецвіт робив ставку і дивився на рулетку з посмішкою вмираючого філософа. Програв він чимало.

Другу вправу Бурецвіт нарік «вдалим днем мазохіста». Передовсім він мав знищити світлини, на яких собі найбільше подобався. Знищити в усіх виглядах: надрукованому, електронному, на фотоплівці. Потім він спалив або викинув свої грамоти, дипломи, нагороди, які здобував з дитинства і якими дуже пишався. Перш ніж бідолаха встиг розпрощатися з усіма цими документами, я довідалася, що Бурецвіт був вельми здібним юнаком, брав участь у змаганнях із різних видів спорту, мав успіхи в багатьох науках.

Після того слід було позбутися улюблених речей. Віддати комусь або викинути у смітник. Квітуча папороть повернулася до моєї крамниці, картину шукач залишив лише тому, що вона була ще нам потрібна. Все інше забрав зраділий Мереж.

Треба віддати Бурецвітові належне, тримався він добре. У мене під кінець такого дня, напевно, почалася б справжнісінька істерика. А шукач — молодець. Його очі ставали невеселими час від часу, але він прикликaв увесь свій оптимізм і намагався знайти втіху в азарті руйнування.

Третьою вправою була ось ця. З питвом і кавуном.

— Нарешті, молодець! — з полегшенням вигукнув русалка.

Я так і не навчилася розрізняти їх, тому не знала, чи той це русалка, якого ми бачили вчора, і чи є той русалка, якого ми бачили вчора, тим, якого ми бачили позавчора…

Третю вправу було виконано.

— Молодець! — не вгамовувався русалка. Цього разу я вирішила не приєднуватися до нього і не казати: «Молодець!»