Мене називають Червоний

Згодом, коли червоне проміння в кімнаті скарбниці непомітно почало блякнути, нам стало зрозуміло, що жодна з книг у шафі не належала до тих, котрі шах Тахмасп надіслав у дар нашому падишаху. Й майстер Осман повернувся до теми, яку був зачепив:

— Іноді певне зображення — крила птаха, те, як листок висить на дереві, звивина на краю торочки, зависання хмарини в повітрі або усмішка жінки — віками передаються з покоління в покоління, від майстра до учня, такі речі показують, ними навчають, їх завчають напам'ять. Майстерний художник щиро вірить у незмінність тих зображень, як вірять у незмінність Куран-и Керіму, — бо він перейняв їх від свого вчителя, бо вони для нього — взірці. Й художник ніколи не забуде таких особливостей, що їх відтворює з пам'яті, — як не забувають Куран-и Керім, збережений у свідомості. Проте це аж ніяк не означає, що маляр завжди й усюди використовуватиме свої виняткові взірці. Традиції малярського цеху, де художник псує зір, стереотипи безликого майстра, під керівництвом якого працює, надмірне захоплення кольором або ж забаганки падишаха не дозволяють живописцеві вдаватися до тих особливостей, малювати, як знає, крило птаха, усмішку жінки…

— Або ж кінські ніздрі, — додав я.

— Або ж кінські ніздрі… — похмуро повторив майстер Осман. — І видатний маляр творить, не проникаючи в глибини духу, малює за приписами цеху або так, як усі. Ти зрозумів?

Ми розглядали одну з ілюстрацій до твору Нізамі «Хосров і Ширін» — їх через наші руки пройшло безліч, Ширін сидить на троні, а вгорі над нею, на стіні палацу, на камені, викарбуваний напис, майстер Осман прочитав його вголос: «Мій великий Аллаху, захисти державу, володіння й утверди в силі нашого шляхетного падишаха, справедливого володаря, сина всепереможного хана Тимура, щоб був він щасливим (напис ліворуч) і багатим (напис праворуч)».

— Де нам знайти зображення ніздрів коня, яке можна назвати закарбованим у пам'яті автора? — запитав я.

— Потрібно шукати у виданні знаменитого «Шахнаме», яке подарував султанові шах Тахмасп, — відповів майстер Осман. — Мусимо повернутися в неповторні древні часи, що їх Аллах присвятив живопису. Нам ще треба переглянути купу книг.

Раптом мені подумалось: основна мета майстра Османа — не розшукати зображення скакуна з незвичними ніздрями, а передивитися якомога більше тих прекрасних ілюстрацій, які роками лежать у падишаховій скарбниці, заховані від людського ока. Мені ж так не терпілося натрапити на ті ниті, які пов'яжуть нас із Шекюре, котра чекала на мене вдома, що просто не хотілося вірити в наміри великого майстра якомога довше залишатися в цій холодній скарбниці.

Що ж, старий карлик показував, а ми відкривали по черзі шафи, скрині й розглядали мініатюри. Схожі між собою малюнки вже в'їлися мені в печінки, й не виникало найменшого бажання вкотре роздивлятися Хосрова, що під'їхав під вікно палацу помилуватися красунею Ширін. Навіть краєм ока не зачепивши кінські ніздрі на зображеннях, я час від часу відходив від майстра й із зачудуванням та трепетом у серці походжав іншими кімнатами скарбниці, між страхітливими горами оксамиту, золота, воєнних трофеїв, зброї, лат і кольчуг. Вряди-годи майстер Осман щось вигукував, розмахував руками, а я біг до нього з надією вздріти якесь нове предивне зображення в черговому томі або ж, нарешті, — коня з незвичними ніздрями. Підбігши, я прикипав очима до сторінок у ледь тремтячих руках свого вчителя, що, згорбившись, сидів на ушакському килимі часів султана Мехмеда Фатіха, й стикався з малюнками, які досі ніколи не бачив, зустрічався з шайтаном, котрий без крихти сорому в душі проникав у Ноїв ковчег.

Перед нашими очима пройшли сотні шахів, королів, падишахів, султанів, які сиділи на престолах різних держав, починаючи від років правління Тимура й закінчуючи епохою султана Сулеймана Кануні, — ці всі володарі, радісні й щасливі, полювали на газелей, левів, зайців. А ще ми побачили, як якийсь соромітник, вилізши на трон, прив'язаний ззаду до колін верблюда, ґвалтує ту нещасну тварину, і навіть сам шайтан, що стоїть поряд, — приголомшений і зніяковілий від такої картини. Ось ілюстрація до арабського видання, воно дійшло до нас багдадським шляхом, — на ній купець, учепившись за ноги міфічного птаха, перелітає море. Наступний том ми мимоволі розгорнули на першій сторінці, де була відтворена наша з Шекюре улюблена сцена: Ширін закохується в Хосрова, натрапивши на причеплений до гілки дерева малюнок з його зображенням. А ось спина слона, нав'ючена величезними котушками ниток, гарматами, сувоями тканини, клітками з птахами й годинником, оздобленим арабськими скульптурками; годинник розкритий, і нам видно його внутрішній механізм, — тут ми й згадали про час.

Я й не здогадуюся, скільки томів з мініатюрами ми передивилися. Завмерлий, незмінний час, який відображали малюнки й оповіді, немов злився воєдино з сирим, запліснявілим часом отут, у скарбниці. Сотні років маляри, сліпнучи, виводили зображення на цих сторінках у цехах десятків шахів, султанів, ханів і падишахів, і здавалося, що після того, як мініатюри пролежали в скринях десятиліття, вони ось-ось оживуть разом з речами довкола нас, шоломами, шаблями з ефесами в діамантах, кинджалами, латами, удами, тендітними філіжанками з Китаю та подушечками, розшитими перламутром, а коні на ілюстраціях ніби хотіли вирватися за межі аркушів і поскакати.

— Віками тисячі малярів обережно й потайки створювали однакові малюнки, тепер я усвідомлюю, що вони старалися показати, як потайки, неквапом змінюється світ, — промовив майстер Осман.

Я зізнався, що його слова мені до кінця не зрозумілі.

Увага майстра була прикута до тисяч мініатюр, зроблених за останні двісті років на просторах від Бухари й Ґерата до Тебріза, від Багдада до Стамбула, ну, а пошуки особливостей у зображенні кінських ніздрів уже стали для нього чимось далеким. Ми були зайняті своєрідною печальною церемонією віддання почестей і складання шани перед терпінням, майстерністю й натхненням усіх художників, котрі століттями творили на мусульманських землях.

Тому, коли після вечірнього намазу відчиняли двері скарбниці, майстер Осман заявив мені, що він не хоче виходити звідси, залишиться тут і перегляне до ранку якомога більше малюнків, тільки тоді з честю виконає покладений на нього падишахом обов'язок. Коли я почув таке, моїм найпершим бажанням було зостатися тут разом із ним та карликом. І я пообіцяв це майстрові.

Та вже за хвилину каявся, коли відчинили двері й мій майстер оголосив про наші наміри агам, що чекали на нас, а потім у головного скарбничого став прохати дозволу залишитися. В мене ж перед очима мелькали Шекюре й мій новий дім. Як вона перебуде ніч сама з дітьми, як зачинить вікна з полагодженими віконницями? — думав я, сидячи мов на голках.

Крізь щілину дверей з однією стулкою Ендерун бачився мені огорнутим запоною туману, обриси палацу були нечіткі й розмиті, а в його дворі, в тому радісному саду під величезними мокрими чинарами стояли й, щоб не потривожити падишаха, розмовляли рухами глухонімих двоє хлопчиків-слуг, яким дозволялося заходити на територію гарему. Своїми жестами вони мов кликали мене до себе надвір, у те прекрасне життя, однак я знічено застиг на місці, пришпилений до землі відчуттям власної провини.

50. Ми — мандрівні дервіші

За останні століття прадіди нашого падишаха завоювали та пограбували безліч країв, земель і наповнили коштовностями свою скарбницю. Подейкують, що в одному з її потаємних закутків лежить том, ізшитий з аркушів, котрі потрапили до нас із Китаю, Самарканда й Бухари, а на одній ілюстрації тієї книги зображені ми обоє. Та, мабуть, карлик Джезмі-ага досі сповістив про це ввесь малярський цех. Отож, сподіваємося, ніхто з вишуканого товариства, яке зібралося в нашій чудовій кав'ярні, не образиться, коли ми розповімо свою історію так, як забажаємо, у власному стилі.

З часу нашої смерті минуло сто десять літ і сорок літ відтоді, як закрили наше текке, бо воно нібито було розсадником єресі, шайтановим кублом і притулком для прибічників Персії. Однак ми, як бачите, стоїмо зараз перед вами. Чому? Та тому, що зображені в європейській манері! Як ви зауважили, ми, двоє мандрівних дервішів, якоіось дня простуємо на цьому малюнку, з одного міста до іншого.