Сарабанда банди Сари

Наша з Сонєю методика. Дитина повинна жити твором, який вона розучує, причому протягом всього часу перебування в активному станi. То де ваш одяг?» «В солом'яному кошику. Шорти та майка, пiдiйде?» «Ви в мене запитуєте, чи вам це пiдiйде? Це не ваш одяг? Ви що, купуєте собi одяг рiзного розмiру?» Як з ним спiлкуються люди? Не розумiю. «Там мiй одяг i одяг Сари». Натомiсть прорипiв я. Гестапо виплив з кухнi, а буквально за хвилину в кухню вдерлися Террi з Емiлем. «Привiт!!!» Заверещав Емiль. Вiн пiдбiг до лiжка та поцiлував мене в скроню. Це було настiльки несподiванно, що я знову взяв у руки гидке каченя. Террi вiдразу почав його в мене видирати. «Де чай? Ти гуляв з Террi?»

«Я не гуляв з Террi». Вiдповiв я, намагаючись вдягти шорти та майку пiд простирадлом. Гестапо в цей час дивився у вiкно. Мабуть, спостерiгав за погодою. «Чого я маю гуляти з Террi?» «Тому що тобi не треба вранцi на роботу!» Щиро вiдповiв малий. «Тобто?» Перепитав я. Емiль зiтхнув. «Зараз поясню. У нас в родинi немає нiкого, до кого б так важко доходило, але вже, мабуть, є«. Я злився. «Краще скажи, де чай. Треба снiдати». «Зелений в пакетиках в дерев'янiй коробцi. А чорний у бляшанцi з драконами». «Зелений в пакетиках?» Малий та його батько вирiшили менi продемонструвати, як звучить чоловiчий хор Полонських. «Не можна пити зелений чай в пакетиках. Це те саме, що харчуватися спаленим в крематорiї трупом. Ти був у крематорiї? Я був на минулому тижнi. Ми ховали дядька Георгiя, вiн зраджував Неонiлу. Неонiла - його дружина, тобто зараз вона - вдовиця. Старенька Саранська (ти ж пам'ятаєш про її пiанiнного хом'яка, я тобi вчора розповiдав?), так от, старенька Саранська виграла в старенького Саранського на цiй смертi п'ятдесят баксiв. Вона ставила на те, що Неонiлка по-любому переживе Жорку! Так от, Георгiй дружинi зраджував, тому вона йому не поставила улюблену музику - єврейський шансон, а включила барабанний бiй. Всi дуже здивувалися, особливо тiтка, яка поралася в крематорiї та горлала, кому нести вiнки, i так само, як моя вчителька Тетяна Миколаївна (вона веде в нас iсторiю) вказувала, де кому стояти. Але ж вона не жила з дядьком Георгiєм i не знала, якою вiн був наволоччю, земля йому пухом з китайських пуховикiв». Зауважив Емiль. Пiсля цих слiв я побiг до туалету, бо мене знудило. «Ти, наче вагiтна Елька! Вона теж щоранку блювала натщесерце, коли її зачереватив Мiша. Тодi донька стареньких Саранських навiть припинила готувати курку!» Встиг почути я голос Емiля.

В туалетi трохи попустило. Це був мiй маленький свiт. На полицях стояли фiгурки iграшкових туалетикiв, якi я привозив з рiзних країн свiту. На стiнi висiла кумедна картинка: двi руки розкривають кулiси, за якими проглядається кругленька дупка. Ще тут стояв кутий пюпiтр - пiдставка для преси. Там лежали журнали, де розмiщувалися мої статтi, вчорашня спортивна газета (коли в мене був закрiп, я мав звичку читати спортивну газету та кричати собi «гол, гол» або «шайбу-шайбу», - залежно вiд сезону), книжка-розмальовка про пригоди мишеняти та арабськi народнi казки. Я схопив книжку та знайшов порятунок серед приязних злих духiв - гулiв, джиннiв та маридiв. «Емiль - злий марид, звiздуй у Мадрид…» Ще менi дуже кортiло наримувати слово «жид», але раптом стало соромно. «Емiль - дитина. Емiль - двоюрiдний брат Сари. Сара - моя свята». Почав я сам себе заклинати. I тут побачив, що навпроти моєї туалетної картинки «Залаштункова дупа» висить щось чудернацьке.

Це був стандартний аркуш паперу, на перший погляд, нiчого дивного, якщо не читати, що на ньому написано. Написане нагадувало розклад. Червоним маркером зазначалися дати, блакитним - iмена, а кульковою ручкою - адреси, iмена та коментарi. Ось так: «З 28 жовтня - Карiна, абр. пудель, хлопчик Костя (напiвнормальний), мама Ганна - (злюща тiтка), ц. буд., кв. 34; з 1 листопада - Клеопатра, англ. спанiель (руда, не дуже пород.) Євгенiя Петрiвна (любить пундики з кремом), ц. буд., кв. 4; з 6 листопада - Вазука, акiта-iну (дуж. рiд. яп. пор!!!), дядя, сх. на ММ, ц. буд., кв. 22; з 6 листопада також - Оладка, плям. фр. бульдог, Нона (невиз. вiку, дуж. симп.!), сус. буд., 2 поверх; з 12 листопада - Цунамi (Цуна, Цунi-мунi), нiмкеня, Тамара Антонiвна, старший слiдчий прокуратури мiста, ц. буд., кв. 76. далi - буде з'яс.).

На Тамарi Антонiвнi мiй палець, який досi слухняно ковзав папiрцем, застряг. Справа в тому, що я здогадувався, хто така Тамара Антонiвна. Все сходилося: кв. 76 - то була квартира поруч iз моєю, а Цуна - вiвчарка Тамари Антонiвни. Я просто не знав, що вона - Антонiвна. Зазвичай всi її називали «ментяра Тамара». Себто вона - слiдчий, еге. Маленька, мордата та кудлата Тамара. Якби Тамару закрити парканом так, щоб видними залишалися тiльки її зачiска - рудий начiс, а знизу - ноги в коричневих щiльних колготках, взутi у чорнi черевички-копитця, - нiхто б не засумнiвався в тому, що за парканом - понi, в якого кудись подiлася ще одна пара нiг. Цуна була вихованою нiмецькою вiвчаркою, не можу сказати, що вона мене дуже любила, але я спокiйно мiг їхати разом iз нею у лiфтi й не прикриватися знаним футбольним методом.

«Ц. буд» - судячи з усього, значить - цей будинок. Так-так. Бабця з Кльопочкою в нас живе, бачив. I я знав, що Кльопочка - спанiелиха. Я не дуже розумiюся на породах собак, але як виглядають спанiелi знаю. Бабця якось пiдiймалася до мене з'ясовувати стосунки. Їй здалося, що я спецiально кидаю недопалки так, щоб влучити в її балкон. «Я не встигаю вимiтати! Скiльки можна знущатися? Коли той нiкотин тебе приб'є вже, кiнь ти пiдальний? Неподобство!» Коли я зауважив їй, що це неможливо, бо вона живе на першому поверсi, а я - на десятому, вона вiдрiзала, що це ще гiрше, бо я, бачте, пiдкидаю їй свої недопалки на балкон, коли йду повз. Цю Недопалкову Параноїчку насправдi звуть Євгенiя Петрiвна. Дуже неприємно. А те, хто такi Карiна, Костя, Ганна, Оладка, Нона, дядя ММ i Вазука - я й уявлення не мав.

«Сука-вазука. Вазука-сука», - шепотiв я, коли почув: «Ти застряг? Їсти треба бiльше, в тебе вже дупа в унiтаз провалюється! Прокидайся, курво! Пiдiймай свою смердючу дупу та йди в люди, холєра ясна! Треба гуляти з Террi!» «Хто така Вазука?» - запитав я. Емiль, вдягнений так, наче зiбрався на засiдання сигарного клубу, замiсть вiдповiдi передав менi поводок, на iншому кiнцi якого стрибав невгамовний Террi. «Вдягни светр та джинси, йди пройдися, бо Террiк може не витримати!» «А де твiй батько?» «Вже пiшов. Переказав тобi, що сьогоднi вiн чекає у гостi Валентина Юрiйовича, вiдтак просив, щоб за вечерею ти здебiльшого мовчав». «Валентин Юрiйович прийде до нас в гостi?» «Саме так. Йди гуляй з Террi! Через тебе ми всi запiзнимося. Йди вже, йди. Я тебе дочекаюся. Тобi пощастило, що я наголосив на тому, що перший урок у мене фiзкультура, i переконав батька, що тобi потрiбна моя допомога, тож вiн має написати записку, що мене зранку нудило, отже на фiзкультуру я не мiг пiти. Хоча - нудило тебе».

«Хто такi сука-Вазука та Валентин Юрiйович? Я нiкуди не пiду, поки ти менi не розповiси». Я почав загрозливо намотувати поводок з Террi на руку. Террi видав запобiжникове «гав». «Вазука - це дiйсно сука. Хоча ми, собачники, це слово не схвалюємо, ми говоримо - дiвчинка. Хоча, коли був живий Карл Петрович, це сусiда Саранських, вiн завжди говорив про свою Мотю - сука, бо вона постiйно вагiтнiла, а Карл Петрович повторював: «Матiр же вашу, ця сука вагiтнiє не вiд мене, але клопiт це мiй, а не тих кобеляр!» А Валентин Юрiйович - батькiв приятель. Вiн вiолончелiст. Вiд нього поки що нiхто не завагiтнiв. Хоча вiн намагався звабити Сару. Але як може звабити таку дiвчину як Сара, чоловiк, статура якого схожа на вiолончель? От сам побачиш, якi завузькi в нього верхнi плечi i якi заширокi нижнi. Це мама так називає дупу - нижнi плечi! Мама каже, що для чоловiка бути вiолончелiстом не природньо, але так вже у Валентина Юрiйовича склалося з дитинства. Мама його називає музичним збоченцем. Але я тобi цього не говорив. Йди. Повернешся - розповiм ще дещо. I снiданок тобi приготую». «Дякую». Сказав я, вкотре жалкуючи про те, що зважився вимагати вiд малого пояснень. Отже, я вдягнув светр та джинси, кросiвки без шкарпеток, та пiшов гуляти з Батерфляєм.